Майстер зі Світязя виготовляє сумки із пакувальної стрепінг-стрічки
Житель Світязя Іван Стаднік використовує пакувальну стрепінг-стрічку як матеріал для плетіння сумок.
Про це пише газета «Новий погляд+», – передає Район.Шацьк.
Вони добротні, міцні, стійкі до коливань температури, естетично привабливі та ще й витримують велику вагу!
Дядька Іван працює з самого ранку. На цвяхах висять готові сумки – в очікуванні замовників. Поруч –бухти фабричних поліпропіленових стрічок, хитромудрі механізми для прискорення процесу плетіння, мішок кольорових пластикових пляшок. В руках кипить робота – її Іван Никифорович не перериває навіть під час нашої розмови. Неспішно розповідає, що народився 1951 року в Світязі, через рік після закінчення школи пішов працювати в лозоплетільний цех Шацького промкомбінату.
«Відпрацював там три роки. Чого тільки ми не виготовляли з лози! Підвазонники, етажерки, колиски, гойдалки, корзини – тисячі виробів. Це був безперервний процес, працювали в дві зміни, а готовий товар вантажили в автомобілі і відправляли в білоруську Томашовку. А звідти він потрапляв у Росію. В цеху я і навчився плести популярною технікою», – розповідає Іван Стаднік.
Потім була служба в армії. Повернувшись у рідне село, Іван Никифорович одружився з місцевою красунею Галиною Костянтинівною, з якою товаришував ще зі шкільної парти. Сам побудував дім, у якому зараз мешкає з родиною, разом з дружиною виростили дітей. Чоловік не без гордості називає себе ювеліром, бо має три доньки: Лідію, Тетяну і Наталію. Розбагатів і на зятів, зараз тішиться внуками і маленьким правнучком.
Свого часу довелося працювати у рибному цеху, водієм на підприємствах, лісником, єгерем, в колгоспній будівельній бригаді, столярному цеху Шацького НПП і навіть комендантом на острові озера Світязь (охороняв «будиночок космонавтів» від хуліганів) .
Коли був на роботі, не вистачало часу на улюблену справу, зате зараз, на пенсії, його вдосталь. Дядько Іван з задоволенням заготовляє природній матеріал для майбутніх виробів, ремонтує рибальські снасті, плете кошики, великі корзини з двома вушками – для зберігання яблук чи картоплі, і оригінальні сумки.
«Першу сумку виготовив як спецзамовлення для дружини. Просила міцну і щоб вміщувала дві трилітрові банки з молоком. Зробив таких розмірів дерев’яну форму-каркас і приступив до роботи. Матеріал, тобто стрічки, збирав по людях – світязяни ж масово будуються. Білі, сірі, чорні, зелені – комбінував кольори, починав плести сумку з дна і йшов догори. Дружині мій виріб сподобався!» – усміхається майстер.
Інші сумки випробовували на зручність і міцність вже земляки Івана Никифоровича. З часом процес плетіння вдосконалився і трохи автоматизувався. Зять знайшов інтернет-магазин, де замовляє для тестя якісну поліпропіленову стрічку цілими бухтами і різних кольорів. А сам майстер віднедавна прикрашає свої вироби візерунками зі смужок з кольорових пластикових пляшок. «Сумка має бути яскравою і красивою, як сама жінка, що її носитиме!» – жартує Іван Никифорович. Спершу вирізав тоненькі стрічки ножицями, а потім винайшов простий механізм, що виконує цю роботу за мінімального втручання людини.
За день світязянин виготовляє одну сумку. Вже готові виставляє на продаж у місцевому магазині «Ромашка» (вартує від 100 грн.), ті, хто знають, де живе майстер, купують у нього вдома. Виробами, а їх Іван Стаднік створив понад 300, з задоволенням користуються світязькі і шацькі господині. Старші беруть сумку до магазину і на ринок, молодші – на пікнік, до озера чи в дорогу, бо в ній дуже зручно зберігати продукти. Виріб не «вигоряє» на сонці, не деформується, не рветься, тому в дбайливого господаря може прослужити досить довго. «Моя сумка якісна, міцна і надійна – даю 10 років гарантії!» – Іван Никифорович не стримується, щоб не похвалити свій товар.
Нехай же натхнення не покидає майстра, золоті руки ніколи не втомлюються творити, а сумки «мade in» Світязь стають брендом курортного села.
