Розповіли, яке кіно зараз знімають в Украні: шість стрічок, які незабаром потраплять на екрани кінотеатрів

Як і в усьому світі, в Україні кіно поступово встає з летаргійного сну. Разом з кінотеатральним прокатом знімальний процес криво-боком, але таки відновлюється. Наразі в процесі виробництва – 22 проекти, що знімаються за кошт Державного агентства України з питань кіно.

Українська правда відібрала декілька з них, які або тільки закінчили зйомки і розпочали етап пост-продакшну з монтажем, озвучанням та “фарбуванням” фільмів, або знімають на свій страх і ризик в стані карантинних обмежень, або ось-ось розпочнуть зйомки, ледь-ледь домовившись зі строптивими і вкрай наляканими (знесиленими падінням фінансових можливостей) продюсерами.

“Яса”

Режисер Сергій Маслобойщиков

За підсумками 11 конкурсного відбору Держкіно до переліку лауреатів увійшов проект за сценарієм Сергія Маслобойщикова “Доця”.

Але в інфопросторі вже існувала однойменна книга Тамари Горіха Зерня, тому, аби позбутися зайвих асоціацій, назву змінили. Хоча цікаво, що обидва твори пов’язані одним часом, а саме 2014 роком.

У фільмі, який наразі знімається в Києві та Київській області, на Майдані гине син жінки (Алла Сергійко, “Співачка Жозефіна й Мишачий Народ”), чия діяльність мала стосунок до злочинної влади Януковича.

Тепер жінка мусить якось жити з коханою дівчиною свого полеглого сина (Христина Федорак, “Гуцулка Ксеня”).

Щоб цю локальну драму сім’ї вставити в глобальну драму країни, зокрема, будуть використані візуальні ефекти.

“Ми плануємо інтегрувати наших героїв в хронікальні кадри. У фільмі є кілька епізодів, які зняти було б занадто складно і/або неможливо в тому вигляді, в якому їх замислили творці”, – розповідає продюсер фільму Олексій Москаленко, за сумісництвом творець компанії mental dRive Studio.

Чи загалом буде використовуватися допоміжна документалістика, нарізі вирішується. Зйомки триватимуть до кінця липня.

Бюджет фільму визначався в розмірі 17,4 млн грн.

“Як там Катя?”

Режисерка Крістіна Тинькевич

Прямо зараз це повнометражна і доволі актуальна соціальна драма, переможець 11 конкурсу Держкіно, знімається в Києві та під Києвом.

За сюжетну основу була взята попередня короткометражка Крістіни, “Солатіум”, одна з найкращих з режисерської точки зору робіт в українському кіно останніх років.

Мова йде про лікарку швидкої допомоги, яка в аварії втрачає доньку. Тепер вона хоче помститися і не тільки окремому винуватцеві, а всій несправедливій системі мажорів, корупції та безкарності.

Тобто “Як там Катя?” буде глибшою за “Солатіум” і не такою прямолінійною – не тільки про помсту, а про пошук справедливості, можливість протистояння, а паралельно – про біль і внутрішнє руйнування головної героїні.

Актриса Анастасія Карпенко (“Слуга народу”), на відміну від своєї роботи в короткометражці, має більшу палітру емоцій.

Власне, сценарій, лауреат 11-го конкурсу Держкіно, був доопрацьований, пройшов розробку престижної сценарної майстерні  Midpoint Feature Launch і виграв на New Horizons Studio+ в Польщі право сріпт-докторінгу від британського сценариста Девіда Поупа.

Зйомки, розпочаті після карантинної відлиги, планують завершити вже цього місяця.

Бюджет фільму – майже 12 млн грн.

“Зірки за обміном”

Режисер Олексій Даруга

Ця комедія в дусі австралійських “Їх поміняли тілами”, іспанського “Не твоє тіло” або  французького “Паранормального обміну”, де, як зрозуміло з назв, один герой містичним чином опиняється в тілі іншого.

В українському випадку – в тілі рокера Фоми Михайловського, новоспеченого власника статуетки “Артист року”, опиняється його давня і непримирима супротивниця поп-діва Поля Молякова, яка мала необережність поруч із чародієм, в приступі ревнощів, вигукує “на його місці маю бути я”. А оскільки думки матеріальні, а чародій був справжній – все так буквально і сталося…

З імен персонажів очевидно, що це анаграми Михайла Хоми DZIDZIO та Олі Полякової, і саме вони виконують головні ролі в цьому дебютному повнометражному художньому фільмі Олексія Даруги, на чий сценарій скинулися мізками сценарист Сергій Касторних та стендап-комік Артур Петров.

Зйомки тільки закінчилися, а проходили в Києві та Київській області (серед локацій – ВДНГ, готель Hilton, Андріївській узвіз і Театр на Подолі).

Проєкт фільму став одним з лауреатів минулорічного 11-го конкурсу Держкіно, а його заявлений бюджет становив 15 млн грн.

Вихід запланований на грудень 2020 – січень 2021 років.

“Спас”

Режисер Максим Наконечний

За повнометражний дебют Максим (“Невидима”) вирішив взяти складну психологічну драму, в основі якої не реальні події, а історія, що росте з реальності російсько-української війни на Донбасі.

Аеророзвідницю з позивним “Метелик” захоплюють в полон, де ґвалтують, а за два місяці, обміняна і вже в Києві, вона дізнається про свою вагітність.

На меті режисера розповісти не про факт зґвалтування, а про його наслідки і як людина з ними бореться.

Ціль навіть більша, розказує Максим, – показати людину, “яка, будучи жертвою, перестає нею бути, бо перестає вважати себе жертвою, і таким чином перериває ланцюг причини і наслідків“.

Зйомки цього україно-хорватсько-чеського проекту розпочнуться наприкінці липня в Києві, а, оскільки головна героїня є аеророзвідницею, всі ландшафти зніматимуться на Донбасі.

Команда фільму – майже повністю жіноча: операторка – Христина Лизогуб (“Школа №3”), художниця проекту – Марія Хомякова, художниця з костюмів – Софія Дорошенко, художниця з гриму – Анна Лукашенко, кастинг-директор – Тетяна Симон.

В головній ролі – Рита Бурковська.

У другопланових ролях – ветеран війни і продюсер Мирослав Гай (“Брати по зброї”), сценаристка Наталя Ворожбит (“Кіборги”) і непрофесійні актори-учасники бойових дій.

“Я не турок, я козак”

Режисер Віллен Новак

Один з кращих минулорічних сценаріїв Держкіно в категорії “Ігрові повнометражні національні фільми (для широкої глядацької аудиторії)” був написаний ще в 2000-х сценаристом Євгеном Митьком (“Бумбараш”), який хотів, аби його втілив лише Новак.

Автобіографічний, він розповідає про часи перед і під час Другої світової, про співжиття іудейської та української родин, що переплітаються ненавистю, любов’ю і, врешті, спільною драматичною історією.

Попри те, що в сценарії йдеться про Маріуполь, знімальний період в середині липня почнеться і пройде в Одесі, на Одеській кіностудії та в селі Ковалівка, Беляївського району, і, якщо не впровадять другу хвилю карантину, закінчиться за місяць.

У випадку адекватної постановки, ми можемо отримати потужну драму, адже характери виписані так опукло, а історичні та міжетнічні реалії – настільки яскраві, що трохи посунутися міг би й Шолом-Алейхем.

Загальний бюджет фільму на літо 2019 року складав понад 46 млн грн.

Здача була намічена на травень 2021 року.

“Війна в моїй голові”

Режисер Олександр Авшаров та Сергій Касторних

Повнометражний документальний проект від компанії “Бед Рейвен” є одним з лауреатів 12 конкурсного відбору Держкіно.

Його головна тема – потреба та можливість/неможливість соціалізуватися людям, які повертаються з війни.

Співрежисер та сценарист проекту, Сергій Касторних, каже, що хоче “показати різні боки цієї проблематики“, а також те, “що буде з країною, якщо ми недостатньо приділятимемо часу психологічній реабілітації цих людей“.

Тобто задача проекту – змінити існуюче нерозуміння, острах, відсутність реальної інформації, викривлення ЗМІ.

Спочатку творці хотіли показати приклади американського та ізраїльського досвідів, з тамтешніми центрами реабілітації. Але епідемія COVID-19 і подальший всесвітній карантин це перекреслив.

Тому структура трохи модифікувалася, але залишився головний герой, Андрій Козінчук, психолог, який сам пройшов війну, працює з ветеранами (наприклад, на Invictus Games), зокрема, з 4 героями фільму.

За ними “їздить” камера, чи в Полтаву на майстер-клас Козінчука з держслужбовцями по роботі з ветеранами, чи у волонтерський реабілітаційний центр Івано-Франківська “Бандерівський схрон”.

Бюджет фільму 2,6 млн грн.

Завершення – осінь 2020 року.