Результати виборів у Грузії: між Заходом і росією – який вибір зробила країна й що це значить для України
26-го жовтня в Грузії відбулися парламентські вибори, які, по суті, стали водорозділом для країни щодо вектору її руху – до ЄС і НАТО чи до росії.
Тож, як Грузія житиме наступні чотири роки? Скільки місць у новому складі парламенту країни отримала “Грузинська мрія” та обʼєднана опозиція? Та чи повернеться країна на прозахідні рейки? Відповіді на ці питання дала ТСН.ua.
За кілька годин після закриття виборчих дільниць зʼявилися результати перших екзитполів. Проте вони настільки відрізнялися одне від одного, що довіряти їм навряд чи було можна: близький до правлячої “Грузинської мрії” соццентр Gorbi давав партії влади 56% голосів; дані Edison пророкували перемогу обʼєднаної опозиції з понад 51%.
Трохи пізніше зʼявилися й перші дані від ЦВК після обробки бюлетенів із 70% дільниць. “Грузинська мрія” лідирувала на виборах з 53% голосів. На той момент представники провладної партії вже оголосили про свою перемогу. Ще до оприлюднення ЦВК перших результатів, “Грузинську мрію” привітав угорський премʼєр Віктор Орбан, чим викликав хвилю обурення в ЄС. Натомість президентка Грузії Саломе Зурабішвілі оголосила, що “перемагає європейська Грузія з 52%, незважаючи на спроби фальсифікації виборів”. На ранок 27-го жовтня за результатами підрахунку 99,3% “Грузинська мрія” досягла 54%.
Результати виборів: до чого тут Україна
Це були перші вибори за пропорційною системою без мажоритарки після зміни виборчого законодавства. Щоб пройти до парламенту, партії мали подолати 5% барʼєр. Також через 45 днів після першого засідання новообраного парламенту його депутати та члени органів місцевого самоврядування оберуть нового президента країни – вперше не прямим всенародним голосуванням.
Зі 150 місць у парламенті, провладна “Грузинська мрія” отримує понад 90 мандатів. Це не конституційна більшість. Для цього їм треба щонайменше 3/4 місць. Проте цього цілком достатньо для затвердження нового складу уряду. Чотири опозиційні партії – “Коаліція за зміни”, “Єдність-Нацрух” (союз партії Міхеіла Саакашвілі, який досі у вʼязниці, та ще двох інших опозиційних політсил – ред.), “Сильна Грузія” та “Гахарія за Грузію” – мають 66 місць.
Протягом всього дня голосування 26-го жовтня в пресі та соцмережах зʼявлялася інформація про бійки, фальсифікації, вкид бюлетенів і вимкнення світла на деяких виборчих дільницях. Свій вердикт ще мають сказати іноземні спостерігачі та західні столиці. Адже дуже важко стверджувати, наскільки масово провладна “Грузинська мрія” сфальсифікувала вибори й вкрала перемогу у опозиційних сил, які напередодні так і не змогли обʼєднатися в єдиний рух, щоб не йти до парламенту розрізненими колонами, хоч і підписали “Грузинську хартію” про обʼєднання за ініціативи Саломе Зурабішвілі.
Напередодні виборів опитування соцгрупи Edison, яка ближче до опозиції, давало “Грузинській мрії” 34%, тоді як чотирьом опозиційним партіям – 53%. Дані агенції Gorbi, яка, відповідно, є ближчою до влади, навпаки, пророкували перемогу “Грузинській мрії” з 59%, а опозиції заледве давали 24%.
За даними ЦВК, у великих містах, таких як Тбілісі, Батумі, Руставі, Кутаїсі та інших, партія влади не набрала 50% голосів. Подекуди “Грузинська мрія” ледь дотягла до 40%. Натомість у сільській місцевості, де економічна ситуація залишає бажати кращого, на додачу до адмінресурсу, партія влади в лідерах, що свідчить про глибоку поляризацію суспільства.
“Грузинська мрія”, на чолі з колишнім премʼєром Грузії, проросійським олігархом Бідзіною Іванішвілі (його статки оцінюються майже у $5 млрд) називала це голосування вибором між війною та миром, а опозиційні сили – “партіями глобальної війни”, які хочуть втягнути Грузію у ще одну війну з росією. На своїх передвиборчих бігбордах і сітілайтах вони використовували світлини знищених росією будівель та церков в Україні, зокрема й в окупованому Маріуполі, з написами “Ні війні!”. А поруч із цими бігбордами розміщували фото інфраструктури в Грузії, яка була зведена або відновлена Бідзіною Іванішвілі, з написами “Обери мир”.
На це навіть відреагувало МЗС України, назвавши неприпустимим використання “Грузинською мрією” зображень наслідків війни росії проти України у своїй передвиборчій рекламі.
“Грузинський народ може не боятися нової війни, допоки Україна чинить опір російській агресії. Страшна ціна цього опору – це також ціна миру в Грузії. Сподіваємося, що парламентські вибори в Грузії пройдуть у мирний і демократичний спосіб, а грузинський народ продовжить стратегічний курс на приєднання до ЄС та НАТО”, – заявляли в українському МЗС.
Проте багато хто в Грузії, розуміючи, що їхня країна, порівняно з Україною, не має так багато людей (населення Грузії 3,6-4 млн громадян), тому не може протистояти росії, сприймає ці “страшилки” влади серйозно. Особливо на тлі свого досвіду російської агресії у 2008 році, коли Захід не зробив нічого, щоб допомогти Сакартвело, а потім США ще й почали сумнозвісне перезавантаження відносин з Кремлем. На додачу, під час цієї передвиборчої кампанії російська пропаганда розкручувала історію, що Захід та Україна завезли “українських провокаторів” до Тбілісі та інших грузинських міст, щоб спровокувати “майдан” чи “кольорову революцію” (як про це любить говорити Путін).
Європейська мрія: чи будуть протести
Грузинська опозиція не визнала результатів цих парламентських виборів. На неділю, 27-го жовтня, плануються масштабні акції протестів. За словами лідерки партії “Єдиний національний рух” Тіни Бокучави, “ЦВК виконала брудний наказ Іванішвілі, який вкрав перемогу у грузинського народу та європейське майбутнє”. Один із лідерів опозиційної партії “Коаліція за зміни” Ніка Гварамія навіть заявив про “конституційний переворот”. А от ще одна опозиційна партія “Гахарія за Грузію” так і не заявила про невизнання результатів виборів, підтвердивши лише наявність фальсифікацій.
Тож, як бачимо, у лавах опозиції дійсно немає єдності. Й це не дивлячись на те, що після оголошення ЦВК перших результатів лідери опозиційних партій збиралися в резиденції Саломе Зурабішвілі для координації їхніх подальших дій. Проте, навіть станом на ранок неділі, 27 жовтня, ніхто не заявив, що буде після початку масштабних акцій протесту, як змусити “Грузинську мрію” визнати фальсифікації і, що найголовніше, як протистояти силовому ресурсу чинної проросійської влади Грузії. Відповідей на ці запитання немає.
Марко Мігкельсон, член комітету парламенту Естонії у закордонних справах, дописав у Х (напевно єдиний із небагатьох європейських політиків, які також засуджували привітання Орбана на адресу “Грузинської мрії”), що в Грузії очевидна фальсифікація результатів виборів, що унеможливлює визнання їхньої легітимності. Грузинський офіс Transparency International вже відмовився визнавати легітимними результати цих виборів. Проте, станом на ранок неділі, 27 жовтня, це поки що всі заяви від західної спільноти.
На початку березня 2022 року, одразу після того, як 26 лютого (на четвертий день повномасштабного російського вторгнення) Україна подала офіційну заявку на вступ до ЄС, аналогічні спрямували Молдова та Грузія. Вже на саміті ЄС у грудні 2023 року, Сакартвело отримав статус кандидата на вступ, у той час як для Києва та Кишинева Брюссель відкрив офіційні переговори про вступ. Тобто, вже тоді з рішення Брюсселя було зрозуміло, що чинна грузинська влада прямує аж ніяк не в бік Заходу.
Й це підтвердилося, коли з другої спроби навесні цього року парламент Грузії таки ухвалив так званий закон про іноагентів (повна назва — “Про прозорість іноземного впливу”), що є калькою з аналогічного російського. Він вимагає від ЗМІ та неурядових організацій громадянського суспільства, які отримують понад 20% фінансування з-за кордону, зареєструватися “агентами іноземного впливу”. Це спричинило масові акції протестів і заворушення на вулицях. Проте вони не змусили владу відмінити цей закон.
Після цього посол ЄС у Грузії Павел Герчинський заявив про “зупинку процесу вступу Грузії” в Євросоюз. А на саміті ЄС у жовтні цього року країни-члени фактично заморозили євроінтеграцію Сакартвело. “Курс дій чинної влади (Грузії – ред.) ставить під загрозу європейський шлях Грузії. ЄС закликає Тбілісі провести демократичні, всеосяжні та стійкі реформи”, – зазначалося в рішенні саміту ЄС за кілька тижнів до цих парламентських виборів у Грузії.
Близько 74% та 65% населення Грузії підтримує членство в ЄС і НАТО відповідно (за даними опитування IRI). Проте, треба враховувати, що молодь, яка найбільше “за” євроатлантичний вектор руху, продовжує виїжджати з країни. Авторка цього тексту була в Грузії у 2023 році два рази. У травні цього року ТСН.ua опублікував великий текст про стан справ у Грузії, де, зокрема, писав, що через величезний наплив росіян до Грузії, які приїхали туди з грошима, тікаючи від мобілізації, ціни на оренду житла зросли в 3-4 рази.
Це дуже боляче вдарило по студентах, які не можуть дозволити собі орендувати житло навіть у передмісті Тбілісі. До того ж, через чинну політику грузинського уряду близько 20% молоді хочуть виїхати з Грузії до країн Заходу. Наплив росіян вплинув і на інфляцію. Ціни на базові продукти харчування зросли в 2-3 рази. Проте, на закритих зустрічах з експертами та політиками в Тбілісі, ТСН.ua навіть доводилося чути, що це позитивно вплинуло на економіку Грузії, хоча й має свої безпекові виклики для країни.
Тому, з огляду на стан справ у Грузії, яка так і не приєдналася до західних санкцій проти росії, реально може на щось вплинути лише Захід, санкціонувавши чинних провладних грузинських політиків, які продовжують спекулювати на воззʼєднанні з окупованими росією грузинськими територіями. Інакше Захід, як і Україна, назавжди втратять Грузію (як і Молдову після останнього референдуму щодо курсу на ЄС), яка вже перебуває в орбіті впливу росії і Китаю. Адже китайські фірми можуть таки взятися будувати глибоководний порт в Анаклії на Чорному морі, який має стратегічне геополітичне значення. Також Китай вже будує в Грузії автомагістраль горами вартістю майже $1 млрд, що включає 96 мостів і 53 тунелі. На додачу до безвізу між Грузією та Китаєм та вивчення китайської в початкових і середніх школах Грузії.
