Пройшов фронт від Києва до сходу України: історія волинянина з 100 ОМБр

Віктор із села Котів Луцького району вже понад три роки служить на фронті, очолюючи бойову машину у 3 механізованому батальйоні 100 окремої механізованої бригади.

Історію волинянина розповіли на сторінці 100 ОМБр.

«Це моє прізвисько ще з дитинства. Хлопчаком ходив і наспівував жартівливу пісеньку зі словами: «Мац-мац – її нема, / Підманула-підвела!». Тож мене і прозвали «Мациком», – усміхаючись розповідає чоловік.

Родом Віктор із села Котів, що в Луцькому районі Волинської області. Попри те, що навіть «строчку» не служив, вже на другий день повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, він добровольцем став до лав тоді ще 50 об 100 обр ТрО – батальйону тероборони Луцького району.

Саме цей батальйон першим зі «Сталевої Сотки» пройшов бойове хрещення: у березні-квітні 2022-го його бійці боронили північно-західні підступи до столиці України.

Навесні ж 2023-го Віктор, разом з усією бригадою, вибув на виконання бойових завдань на сході України. Як командир піхотного відділення «Мацик» затято бився з ворогом у Серебрянському лісі, на Покровському, Торецькому, Костянтинівському напрямках…

Цікаво, що у цивільному житті чоловік впродовж 14-ти років працював забійником худоби. Доводилося відправляти «на м’ясо» і свиней, і велику рогату худобу. Та нині Віктор переконаний: гіршої за московита тварюки у природі не існує:

«Я їх і до війни за друзів ніколи не вважав, а зараз і поготів, – зізнається «Мацик», – Худобу, насправді, було шкода. А ось шкодувати потвор у людській подобі, які принесли на нашу землю горе війни – у мене ну ніяк не виходить»…

Нині Віктор обіймає посаду командира бойової машини у 3 механізованому батальйоні 100 омбр. І бойового досвіду у цього чоловіка чи не більше, ніж у армій кількох країн НАТО разом узятих…

На питання, що допомагає триматися, роками перебуваючи в самісінькому пеклі війни, відповідає:

«Воно все разом працює. І молитва допомагає, і вміння контролювати себе у будь-якій ситуації. Та чи не найбільше кожного із нас зігрівають думки про найрідніших людей», – щиро зізнається боєць.