«Після наших «витівок» у ворожому тилу окупанти відмовлялися йти на позиції», – військовий з 14 ОМБр

Військовослужбовець Василь закінчив один з військових вишів України, але згодом звільнився після закінчення контракту. 10 років чоловік, як кажуть, сміливо йшов по цивільному життю: мав родину та улюблену власну справу, ведення якої надавало впевненості в завтрашньому дні.

Але все змінилося торік наприкінці лютого – в перший день великої навали північних «братів» на територію України. Забезпечивши рідним безпеку, чоловік встав на захист рідного міста, що розташоване на Волині – призвався в один з підрозділів територіальної оборони, – пише АрміяInform.

«Я ще з початку війни на Донбасі розумів, що велика війна неминуча – росія не та держава, яка обмежиться лише шматком землі, на яку незаконно поклала око, і буде мститися за те, що ми, українці, не почали танцювати під її дудку», – каже він.

Впродовж наступних кількох місяців Василь та його побратими-тероборонці тісно працювали з правоохоронцями міста: стежили за громадським порядком, виявляли диверсантів та колаборантів, правопорушників та злочинців. Але з часом чоловік зрозумів, що вичерпав себе в цій ролі, тому вирішив повернутися до справи, яку свого часу опановував в Alma Mater. У жовтні 2022 року Василь за власним бажанням перевівся до окремої бригади імені князя Романа Великого.

Незабаром розпочалися бойові будні князівського воїна – з ворожими обстрілами та атаками, військовим побутом, плануваннями бойових операцій. Чоловік очолив підрозділ, який виконував специфічні завдання – дошкуляв окупантам в тилу.

«Ми робили вилазки за лінію фронту та ламали росіян психологічно. Відразу після наших «витівок» особовий склад ворога відмовлявся повертатися на позиції, чим надзвичайно полегшував роботу нашим побратимам, – посміхається князівець. – А мої хлопці-відчайдухи після цього так надихалися, що виконували такі завдання, які за звичайних умов – через перевагу в живій силі і техніці загарбників – можна було б назвати нездійсненними. Бувало таке, що ми поверталися після чергового завдання, аналізували події, і вже тоді розуміли, наскільки кожен з нас ризикував власним життям! А наше командування з того часу називає нас «підрозділ із сталевим стержнем».

Ділиться Василь і думками стосовно «професіоналізму» і вмотивованості окупаційної армії:

«Вони потужні в озброєнні – мають нескінченні запаси техніки і боєприпасів. Але професіонали серед них вже закінчилися: наразі більшість бойовиків росармії – це мобілізовані та засуджені. Ба більше, деякі із цих злочинців нібито вже мають офіцерські і сержантські звання! Тому і тактика в росіян, як в тюрмі: підкорити, вбити найслабшого. Звідси і «м’ясні» штурми, і хаотичне застосування озброєння».

Армієць впевнений – перемога в цій кровопролитній війні на боці України. Адже наш народ має значну мотивацію і надзвичайну силу волі, хоч і значно менший щодо кількості за націю терористів і вбивць. А що стосується сучасного озброєння – нам допомагає весь світ.

Повертатися до цивільного життя після війни Василь вже не планує.

«На жаль, ми приречені жити поряд з росіянами. Тому, аби не допустити повторного вторгнення, ми повинні побудувати таку армію, яку б вони боялися і поважали. Саме тому я вже не зніму український однострій! Si vis pacem, para bellum – «якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни»!», – каже чоловік.