«Перефарбуйте калину в зелений»: мешканці Червонограда противляться перейменуванню міста

«Перефарбуймо калину в зелений!», «То треба всі червоні троянди зрубати?», «Тоді доведеться заборонити веселку», «Вашу кров треба змінити на синьо-жовту». Ці та схожі аргументи на захист червоного в назві міста можна почути від мешканців Червонограда на Львівщині. 

Серед місцевих чимало тих, хто категорично не згоден з рекомендацією Українського інституту національної пам’яті щодо перейменування міста, пише Громадське.

Аргументи істориків тут очевидні: назва міста, яке радянська влада у 1951 році перейменувала з Кристинополя на Червоноград, має символіку російської імперської політики. А саме — червоного тоталітарного режиму і прапора СРСР. 

Попри те, що в місті масово поширюють версії, що ж означає червоний (одна з них навіть розповідає, що йдеться про кров українців у боротьбі за незалежність), у місцевому музеї нам показали вирізки з радянських газет, де чорним по білому написано, що «червоне місто — від кольору революції наша назва, від кольору нашого прапора».   

Однак мешканці обурюються, коли прихильники перейменування закидають їм ностальгію за Радянським Союзом. Тут чи не кожен нагадує: саме Червоноград першим в Україні ще в серпні 1990 року позбувся пам’ятника Леніну.   

«Це найпатріотичніше місто!» — постійно наголошують активісти. 

Чого вимагає закон?

До 27-го квітня Верховна Рада має проголосувати за нові назви для населених пунктів, найменування яких підпадають під Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». 

За законом, до 27-го січня громади самі могли визначитися з новою назвою для свого населеного пункту й подати цю пропозицію на голосування до Верховної Ради. Проте червоноградці на громадських зборах та в електронному форматі проголосували знову за «Червоноград». 

Тож профільний парламентський комітет 20-го березня сам узявся обирати новий топонім, який і винесуть на голосування в сесійну залу. Зійшлися на назві «Шептицький» — на честь митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, який саме в місцевому монастирі (тоді ще Кристинопільському) склав вічні обіти та став монахом. Пізніше при цьому монастирі він також викладав богослов’я.

Червоноград перейменують на Шептицький

Чому «Шептицький» став несподіванкою?

Варіант назви від Верховної Ради став несподіванкою навіть для тих червоноградців, які були прихильниками перейменування. Адже більшість з них хотіла повернення історичної назви «Кристинопіль», цю саму назву рекомендував Український інститут національної пам’яті.

Під час електронного голосування, яке відбулося восени 2023 року, варіант «Шептицький» набрав лише 100 голосів, натомість «Кристинопіль» — 1086. За «Червоноград» тоді проголосували 1294 людини. 

Це голосування складно вважати репрезентативним, оскільки в ньому взяло участь менш ніж 5% дорослого населення міста. Люди кажуть, що така форма була просто для них незручною і краще було провести в місті референдум з класичними паперовими бюлетенями.

До речі, у 1994-му році схожий уже проводили. Тоді за перейменування Червонограда на Кристинопіль проголосували 36,4%, а проти — 25,4%. Але оскільки закон вимагав щонайменше 50+1% відсотків «за», далі справа не пішла.

Що не так з «Кристинополем»? 

Червоноградці, які й зараз виступають проти перейменування міста на Кристинопіль, пояснюють: це польська історія, а не українська. Найбільш гарячі голови застерігають, що повернення польської назви дозволить полякам назвати їхнє місто своїм і претендувати на його повернення. 

Кристинопіль заснував наприкінці 17-го століття польський шляхтич Фелікс Казимир Потоцький і назвав його на честь своєї першої дружини Кристини. Прихильники назви Кристинопіль апелюють до того, що в роді Кристини були українці, а саме її бабуся — з давнього роду князів Острозьких.

Ця територія перейшла від Польщі до СРСР лише в 1951 році внаслідок договору про обмін територіями. Радянська влада захотіла ці землі через поклади вугілля. Після цього тут розпочалося будівництво шахт, споруджувати які приїхали люди зі всієї України та країн СРСР. А біля історичної частини Кристинополя почали розбудовувати сучасну частину міста. Що тепер є аргументом для противників перейменування: мовляв, це новозбудоване місто, і воно не має стосунку до дорадянської історії. Хоча історична частина з давнім монастирем, костелом та палацом Потоцьких таки є частиною міста.   

«Назва “Кристинопіль” акцентує на історичному періоді, пов’язаному з пануванням тут польської шляхти, яка не дуже добре ставилася до українців й утискала у правах. Тому повернутись до Кристинополя — це повертатись до назви, за якої українці мали другорядні ролі та права», — каже священник церкви при Святоюрському монастирі (колишньому Кристинопільському) Стефан Дуда. 

Він вважає, що альтернативною назвою зараз має бути така, яка «повертає до українського, наших постатей та наших ідей». Дуда наголошує, що постать Шептицького слід розглядати не лише як церковного діяча, а і як «українця за вибором у непростий історичний для України час», який, складаючи чернечі обіти, перейшов з римо-католицького в український греко-католицький обряд. 

Водночас біля самої церкви ми несподівано для себе почули від парафіянки негатив щодо варіанта «Шептицький». 

«Це якась дурня. Уже не знають, що придумати. Що їм заважав той Червоноград?» — відрізала нам у відповідь жінка.

Отець Стефан каже, що такі думки лише підтверджують, що ініціатива з назвою «Шептицький» не йшла від церковної громади, що зараз противники назви їм закидають.

Що поєднує Горішні Плавні з Червоноградом? 

Варіант «Шептицький» від Верховної Ради підняв нову хвилю збурення в громаді, яка наївно сподівалась, що в Києві їм дадуть спокій, мовляв, дослухаються до позиції мешканців. 

26-го березня в місті знову зібрали громадські збори. Їх ініціював народний депутат від «Слуги народу» Юрій Камельчук, який мешкав і закінчив школу в Червонограді. У коментарі виданню він сказав, що хоч з повагою ставиться до особи митрополита Шептицького, але буде на боці громади. 

Під час цих зборів люди проголосували за делегування Камельчуку повноважень блокувати ухвалення рішення у Верховній Раді. Він проситиме профільний парламентський комітет скасувати своє рішення про нову назву для Червонограда і взагалі викреслити це місто зі списків на перейменування. Аргументи ті самі: червоне — це не обов’язково про червоний прапор СРСР. 

Якщо ж комітет не дослухається, депутат планує вносити блокувальну постанову після позитивного голосування парламенту. Проте шанси, що його підтримають 226 депутатів, мізерні. Зате Камельчук зможе прозвітувати перед виборцями, що зробив усе, що міг. 

Процес перейменування міста Червоноград дещо нагадує історію з перейменуванням у 2016-му промислового новозбудованого радянською владою Комсомольська в Полтавській області на Горішні Плавні.   

Тоді містяни так само наївно сподівалися, що, проголосувавши на громадських зборах проти перейменування, вони зможуть залишити все без змін. Урешті Верховна Рада поза їхньою волею проголосувала за назву «Горішні Плавні». 

Цікаво, що тоді в міську раду від окремих мешканців, які розуміли, що перейменування не оминути, надійшло понад сто варіантів для нової назви й серед них не було варіанта «Горішні Плавні». Але замість того, щоб поставити на голосування варіанти, які були, міський голова підтримав ідею відмовитися від перейменування взагалі. Так місто отримало небажану ніким із мешканців назву.  

Міський голова Червонограда Андрій Залівський, який за освітою історик, таки підтримує перейменування. Проте в міській раді припустилися тієї самої помилки, що і в тодішньому Комсомольську. На організованому міськрадою голосуванні людям дозволили вибирати, крім різних нових варіантів, і варіант «Червоноград». Пояснили, що в такий спосіб хотіли уникнути конфліктів у громаді. 

Зрештою, міська рада, отримавши більшість голосів за «Червоноград», не відправила у Верховну Раду пропозицію від мешканців щодо перейменування. І тепер за них долю нової назви вирішать у Києві.