Опублікували фото устилузького монастиря ордену отців капуцинів кінця 60-х років минулого століття

У соцмережі опублікували фото монастиря ордену отців капуцинів кінця 60-х років, який розташований в Устилузі.

Архівні матеріали свідчать, що близько 1740 року “Ясновельможна Пані Роза Розалія з Захоровських Почєйова… на більшу Славу Божу задумала в Устілугу монастир та конвент Отцям Ордену Святого Франциска Капуцинам заснувати”, – поділилася дописом у фейсбук Тетяна Василенко.

Пропозиція була прийнята владою Ордену та затверджена луцьким епископом.

Першим настоятелем став о. Рафал Лейнер. 8-го вересня 1747 року був освячений наріжний камінь під будівлю. В 1751 році укладено контракт з архітектором Сангушків – Павлом Фонтанно, який зобов’язався за сім років побудувати в Устілугу церкву та монастир зі всіма реквізитами. Вартість будівництва була оцінена в 120000 польських злотих.

Будівництво храму та монастиря було закінчено у 1759 році. 24 серпня 1760 року луцький єпископ Антоні Еразм Волловіч здійснив урочисте посвячення храму Пресвятого імені Ісусса. При монастирі було відкрите однокласне училище і функціонувала бібліотека, яка нараховувала близько 1000 томів. За монастирем з півдня був розпланований кватеровий сад площею біля гектара.

Перед костьолом невелика площа з розп’яттям. Костьол з монастирем планували головною архітектурною домінантою і композиційним вузлом міста.

У 1832 році царська влада ліквідувала монастир капуцинів (костел став парафіяльним), а після польського повстання 1863 року костел передали Православній Церкві. Колишній костел 1919 року повернули римо-католикам, а взамін православній спільноті виділили кошти на будівництво церкви.

Серед корінного населення ширилися чутки про те, що від цього монастиря йшли підземні ходи, які були надійно вимурувані. Висоти такої, що вершник на коні спокійно їхав. А ширину мали – що карета поміщалася. Під Бугом склепіння було викладено з черепів великої рогатої худоби і залито вапном.

Під час Другої світової війни совєти у підвалі костелу зробили тюрму, там було і НКВД. У повоєнний час в монастирському приміщенні був дитячий садок, пізніше – бібліотека. У роки війни сам костел зазнав руйнації і у 1976 році його метрові стіни підірвали, щоб не псував міського пейзажу.