Новий випуск «Тамтешні» у Столинських Смолярах: поліський смак, історія та гостинність.

Столинські Смолярі — поліське село з особливим характером, де старовинні легенди переплітаються з буденністю, а гостинність стає головною візитівкою. Тут і досі бережуть перекази про смолярні, співають давніх пісень і пригощають стравами, що давно стали символом місцевої кухні. Саме сюди завітала команда БУГу.

Село має одразу кілька пояснень своєї назви, і кожне з них по-своєму цікаве. За однією версією, польський пан із міста Столин заснував тут поселення з трьома смолярнями, де випалювали смолу. Інший переказ розповідає про лісорубів зі Смоленська, яких місцеві називали смолярами. Є навіть історія, що перші хати ставили просто на пеньках від вирубаного лісу. Познайомила з історією села бібліотекар Надія Смолярчук. Виявляється , розвиток села простежується вже з початку ХХ століття. У першій половині ХХ ст. тут відкрилася початкова школа, а у 1970-х роках -відбулася меліорація та електрифікація. У 2024 році офіційна назва села була уточнена на «Столинські Смолярі» відповідно до правописних норм (раніше вживалася форма «Смоляри»).

З покоління в покоління місцеві жителі передають багату культурну спадщину своїх предків. Аби не втратити традиції, культорганізатор Тетяна Балабаш зареєструвала до обласного переліку нематеріальної культурної спадщини Волині деякі елементи які використовували та досі використовують місцеві жителі: розпис столинських писанок, стародавній спосіб засолювання сала, виготовлення так званих “рогів” до короваю – пишної весільної прикраси у вигляді рогульок, традицію виготовлення шерстяних ниток та фарбування їх ржавим залізом, традицію «дерти пір’я».

Не менше значення мають і календарні обряди, що корінням сягають язичницьких часів. У селі дотримувалися давніх звичаїв Зелених свят (Трійці) та русального тижня. Протягом тижня після Трійці тут відзначали так звані русалії – обряди вшанування русалок та душ померлих предків. Вважалося, що на Зелені свята прокидаються духи предків, тож місцеві до середи після Трійці не працювали на полі, аби “не прогнівити русалок”. Зелений четвер називали «Русалчиним Великоднем». Упродовж цього тижня господині щовечора залишали на столі частування для русалок – склянку води, хліб, печиво чи солодке. На Русалчин Великдень також не прийнято було купатися у водоймах, щоб русалки не залоскотали купальників. Жителька села Надія Смолярчук розповіла і про інші місцеві традиції, хоча багато подібних обрядів не збереглися.

Осередком культурного життя є сільський Будинок культури, де відбуваються концерти, святкування та тематичні вечори. При ньому діє вокальний ансамбль «Смолярочка», учасники якого виконують народні пісні, зберігаючи поліську пісенну традицію. Колектив регулярно бере участь у районних святах та оглядах, представляючи село на культурних заходах. Також у Столинських Смолярах працює і бібліотека, що слугує інформаційним і просвітницьким центром для мешканців: організовує виставки та зустрічі.

Особливою гордістю Столинських Смолярів є місцеві майстрині-господині, які не лише ведуть домашнє господарство, а й зберігають унікальні вміння. Саме вони печуть пишні короваї та виготовляють прикраси до них, розписують писанки, готують традиційні страви. Одну із них – «затирку» ми з місцевою господинею Галиною Панасюк спробували приготувати. Завдяки місцевим жінкам зберігаються і гастрономічні традиції. Нерідко досвідчені господині проводять майстер-класи для молоді і діляться секретами, щоб ці елементи увійшли до скарбниці української нематеріальної спадщини і не були забутими.

Попри віддаленість від міських центрів, у Столинських Смолярах створені усі необхідні умови для освітнього та культурного розвитку. У селі діє загальноосвітня школа, садочок, магазини, бібліотека, спортивний майданчик. Завдяки продуманій, чіткій та правильній позиції голови Рівненської громади Юрія Фініковського та кого команди, у селі працюють безкоштовні гуртки для дітей: спортивні секції, творчі об’єднання, любительські колективи. Як зазначив заступник голови Рівненської сільської ради Станіслав Смолярчук, успішно діють у селі секція дзюдо, адже її вихованці здобувають призові місця на змаганнях обласного і навіть міжнародного рівня, секція армрестлінгу. У 2023 році в селі навіть проводився благодійний турнір з армрестлінгу на Кубок Рівненської громади, який зібрав понад 50 спортсменів із різних сіл Ковельського району, планується відкрити гурток танців. Подібні заходи згуртовують громаду і проходять у надзвичайно дружній, піднесеній атмосфері .

Уже 5 років поспіль учні шкіл та вихованці дитячих садочків Рівненської громади харчуватимуться безкоштовно.

В останні роки в селі впроваджуються ініціативи з покращення благоустрою. За підтримки місцевої влади і самих жителів створено привабливі місця відпочинку. У 2025 році облаштовано паркову зону з дитячим ігровим майданчиком, де можуть проводити дозвілля родини з дітьми . Над встановленням гойдалок, гірок та лавочок працювали працівники благоустрою разом з активними мешканцями. Тепер сучасний майданчик став улюбленим місцем дитячих забав.

Природа щедро наділила Столинські Смоляри чарівними куточками для дозвілля. Оточене лісами, село має поблизу невеликі водойми. Одна з таких – ставок, який розташований неподалік.. Поруч розташована рекреаційна зона «СтавОк». Береги водойми та прибережні луки часто використовуються жителями як місця для пікніків, риболовлі та проведення традиційних свят на природі. Зокрема, на березі до повномасштабного вторгнення регулярно організовувались змагання рибалок та купальські гуляння. Цьогоріч поблизу ставка проводились патріотичні заходи та спортивні змагання.

Рівненська громада та жителі села Столинські Смолярі активно допомагають Збройним Силам України. У червні громада отримала Почесну грамоту Волинської обласної ради.
Крім надзвичайної природи, цікавих та автентичних місцевих традицій гостям села завжди запам’ятовується неповторна атмосфера гостинності і привітність його мешканців. На столах тут завжди знайдуться смаколики поліської кухні – домашня ковбаса і сало, куліш, грибна юшка, пироги.

Столинські Смолярі — це приклад того, як невелика громада може берегти свої традиції й водночас творити сучасність. Тут кожна пісня, кожен обряд і навіть звичайне частування несуть у собі дух поліської автентики та щирості. Це село нагадує: сила української культури живе не лише у великих містах, а в серцях людей, які з любов’ю передають свою спадщину далі. І завдання кожного з нас — цінувати й підтримувати такі осередки, бо саме вони зберігають нашу ідентичність та надихають на майбутнє.