Жодному ворогу ніколи не здолати націю, яка народжує таких діток: школярі з Нововолинська майже рік чергують на «блокпосту»

Звичайні юні хлопчики з шахтарського Нововолинська, створивши у своєму дворі імпровізований «блокпост» та озброївшись «автоматами», у повній бойовій викладці майже щодня виходять на чергування, збираючи з проїжджих водіїв гроші для армії. За 10 місяців такого чергування вони вже передали волонтерам більше 12 тисяч гривень.

Андрійкові – 13, його друзям – братам Максу та Дімі – 11 і 8.Зовсім юні хлоп’ята з Нововолинська – діти воїнів, щодня в силу своїх можливостей наближають Перемогу, пише ВСН.

Андрій (“Ангел”) навчається в сьомому класі ліцею № 4, Максим (“Кука”) та Дмитро (“Гільза”) – в п’ятому і третьому класах ліцею №3. Мешкають всі  вони в одному будинку. Тато Андрія – командир групи спецпризначення першої роти волинської бригади тероборони нещодавно після двох місяців важких боїв повернувся з Бахмута.

І зараз їхній підрозділ проходить перепідготовку і дооснащення на одній зі своїх баз в межах області, аби через якийсь час знову в черговий раз відправитися в одну з “найгарячіших точок” на передову. Тато Макса і Діми на даний  момент у складі тієї ж бригади перебуває на кордоні з Білоруссю.

До вторгнення ці хлопчаки, як і всі їхні ровесники, до ночі ганяли  футбольний м’яч, відвідували спортивні гуртки (Андрій і Максим і досі займаються воркаутом у групі тренера Сергія Кулінича), із задоволенням проводили вільний від школи час за комп’ютерними іграми, та мріяли про те, як стануть дорослими.

Усе змінилося після того, як у їхнє дитинство раптово і безжально вторглася війна, а їхні батьки, які в перші місяці воєнних дій, записавшись у місцеву тероборону, патрулювали місто, а потім добровільно одягли військову форму. Тоді хлопці й вирішили, що теж не стоятимуть осторонь і допомагатимуть армії.

Свій “блокпост”, створивши таку собі дитячу “варту” і придумавши  позивні, юні “вартові” обладнали, натягавши з десяток шин, під час канікул у травні минулого року. Ідея виникла після того, як побачили, що за день через їхній двір постійно проїздять різні автомобілі, а деякі водії і взагалі вечорами паркуються біля будинку на газонах.

 На запитання, як ставляться до такої їхньої діяльності водії, юні співрозмовники посміхаються: 

“Лише спочатку не було нормального контакту і порозуміння. Далеко  не всі із власників автівок сприймали нас усерйоз – думали просимо гроші на морозиво. Не раз у відповідь чули, повчання, скарги – повідомити батьків або вчителів, а інколи і грубість.

Та ми не звертали на це уваги, і поступово справа налагодилася. Правда, існує проблема з шинами. Вони постійно кудись зникають, тому нам доводиться шукати нові”, – кажуть хлопчаки.

З часом  більшість  водіїв вже з усмішками  платили хлопцям “проїздні” і “парковочні” (кому скільки не шкода), але вже невдовзі юні “вартові” передали волонтерам 2 тисячі гривень.

Далі, щоб викликати ще більшу довіру серед своїх “підопічних”, хлопці вирішили екіпіруватися по-військовому. Батьки їх підтримали матеріально, і через кілька місяців  на “блокпосту” вже чергували справжні українські солдати в повній бойовій викладці (бронежилети, аптечки маски, каски) і навіть зі “зброєю”.

“Спочатку тато здобув мені дерев’яний автомат, а потім, коли перший раз повернувся зі сходу, купив металевий, який стріляє пластмасовими кульками. Тож дерев’яний я віддав Максимові. І тепер ми вчимося влучно стріляти по різних “мішенях”, – із захватом розповідає Андрій. 

Максим підтримує друга. Хлопці також повідомлять, що вирішили обрати для себе кар’єру військових.

“Кілька місяців тому ми навіть створили у вайбері спеціальну групу, де закликали своїх ровесників приєднуватися до нас. Зареєструвалися  майже два десятки хлопців, але згодом група розпалася. З нами залишився лише мій однокласник Тимур Дудік (“Крим”), – з жалем додає Андрій . – А так хотілося, щоб  такі блокпости створювалися не лише в дворах нашого міста, , а такої в інших містах і регіонах. Тоді б і ворога наші розбили б швидше”. 

Зібрані кошти хлопці передають волонтерам із благодійного фонду Івана Антонюка “Волинь-тил”,  відомій волонтерці Олені Киці та іншим. До речі, вони також знайшли дім і для багатьох бездомних котиків, яких деякі жорстокі господарі не раз викидають на смітники в наглухо заклеєних скетчем  картонних коробках.

Юні “вартові” дуже надіються, що до їхньої  благородної справи долучатимуться й інші небайдужі патріоти.

Кошти можна перераховувати на картку “Монобанку” № 5375411591335539.