Згадує про життя в окупованому місті, як про пекло: історія переселенців, які переїхали у Нововолинськ
Катерина переїхала з окупованого Енергодара у Нововолинськ. Дівчина згадує про життя в окупованому місті, як про пекло. Відрізані від інтернету і від мобільного зв’язку, в перший місяць окупації дівчат на вулиці не зустрінеш, а хлопців масово викрадали.
Про те, як вороги тероризують населення, мародерство і знущаються із людей, каже дівчина, ніколи не повірила б, якби не побачила на власні очі, – йдеться у сюжеті 12 каналу, пише ВСН.
Коли життя стало нестерпним, Катя із сім’єю евакуювалися в Запоріжжя, же навчалася дівчина. Однак, і там спокійно жити не вдалося. Розповідає, що довелося сидіти у підвалі, де чула вибухи і гул літаків.
Із Миколою вона познайомилася у тому ж підвалі, він із Херсонщини. У Запоріжжя приїхав по тій же причині, що і Катя – заради безпеки. Там в укритті в них зародилися стосунки. Втім побачення під землею тривали недовго – Катя із сім’єю подалися на Волинь.
“Ми пообіцяли один одному, що зустрінемося. Я пообіцяв Каті, що приїду. Шукав місце у Нововолинську, де можна знайти прихисток. Дуже важко було за це все домовитися. Пройшло дуже багато часу. І ось я їй зателефонував перед Новим роком у грудні і сказав, що у січці я точно приїду”, – розповідає Микола.
Обіцянку не порушив, вкінці січня вони нарешті зустрілися. Микола спершу винаймав квартиру, а згодом переїхав у гуртожиток, де Катя проживає із сім’єю. Батьки хлопця лишилися у Запоріжжі.
Життя на Волині, розказують закохані, в перший час для них було незрозумілим.
“Тут занадто тихо. І це мене більше лякало. В нас кожного дня або сирена або вибухи, а тут занадто тихо. І деякий час було тривожно через це”, – каже дівчина.
Біля їхніх ліжок, зізнаються, досі стоять тривожні наплічники. Вони й дотепер неабияк бояться тривог і гучних звуків. Війна, кажуть, завжди буде перед очима у тих, хто бачив її дуже близько. Росіяни назавжди залишаться для них мародерами, вбивцями і звірами, які не мають нічого святого. Нині пара намагається на мить видихнути і набратися сил, аби повернутися і відбудовувати свої українські міста.
