Про підтримку солдатів та справжню чоловічу дружбу розповів волонтер Олександр Мазурок

За 30 хвилин живої розмови з волонтером Олександром Мазурком та бійцем Євгеном Мацюком журналісти інтернет-видання “БУГ” дізналися про підтримку солдатів бійцями армії невидимого фронту та справжню чоловічу дружбу.

Олександр Мазурок із селища Благодатного волонтерською діяльністю займається 2 роки. Він розповідає, що в Благодатному є група людей, які постійно допомагають армії, хоч і не їздять на Схід. Сам волонтер змушений звертатися до кращих друзів, до громади, щоб хлопці на передовій мали що їсти, у що вдягнутися та на чому їздити.

“Я не просив би гроші, якби мав змогу купити машину і завезти бійцям. Скажу чесно, часто звертаюся до самих класних знайомих за допомогою. Що мені дає волонтерство? Кажуть, що гроші заробляю (сміється). Хоч їжджу сам за кермом, своїм бусом, сам заправляю машину. У мене є друг з-під Луцька Віталік Лісецький та Саша Положевець із Любомля – теж класний парубок. Вони спускаються вниз на Широкине, Авдіївку, а ми йдемо по верху”, – розповідає волонтер.

Він каже, що найбільше потребують допомоги хлопці, котрі перебувають під постійними обстрілами. Щоденно наших бійців обстрілюють в Троїцькому Луганської області, в самому Луганську трохи спокійніше. Донецька траса вже давно пустує.

“Мене скоро дружина з дому вижене”,- піджартовує волонтер. Свій час він міг би присвятити сім’ї, проте знову готується до поїздки на передову.

Олександр підганяє вже третій джип в зону АТО. За два роки його волонтерської місії, каже, допомагають все ті ж самі люди. А ще мотивує віра в бійців, адже серед них тепер з’явилися справжні друзі.

“Не раз прихожу злий до Жені виговоритися, бо знову ж таки, немає більше з ким поговорити. Він в свою чергу до мене звертається зі своїми проблемами. Отак ми один до одного й ходимо”, – розповідає Олександр.

Проживши все життя в селищі Благодатному, вони часто бачились, проте не дружили. В зону АТО волонтер віз Женю свої бусом.

Євген продовжує розповідь про те, що картини з новою технікою та зброєю для армії на телебаченні – це неправда. Хоча наші хлопці дають фору ворогу і на старих БТРах.

“Наш батальйон не хотів пропустити контрабанду, загнали 150 фур на штрафмайданчик. Вони заплатили по 50 гривень штрафу і об’їхали з другої сторони. Затримали фури Ахметова з так званою “допомогою” Донбасу, 70% яких перевозили контрабандні товари.

Був випадок, коли розвідник проходив через річку, два “шмелі” знайшов. І таких випадків багато. А якщо “ватажкам” є наказ не дивитись в ту сторону, де контрабанда, тоді що?”, – ставить риторичне питання демобілізований.

Євген Мацюк воював у Станиці Луганській, продовжив службу за контрактом. Батько трьох дітей, нещодавно він повернувся додому. Каже, що для “атовців” найкращі ліки – взаєморозуміння близьких. Бо з друзями, із якими дружили “до”, немає спільних тем “після”. Важливо, щоб була людина, яка зможе вислухати.

“Скільки разів було таке, що солдат з дружиною посварився, пішов і… застрелився. Це тільки я знаю три конкретних випадки”, – розповідає Олександр Мазурок про те, чого не скажуть у новинах з фронту, – бо навіть на побутовому рівні кожен повинен допомагати бійцям звикати до нової обстановки без вибухів та пострілів”.

І поки його друг Женя потроху адаптується в мирному житті, не раз порадіє за нього. Адже немає дружби міцнішої, ніж та, яка народилася на війні.

На фото Олександр Мазурок (зліва) та Євген Мацюк