«На похороні Героя батюшка не хотів молитися українською»: жителі села Низкиничі Нововолинської громади проти МП

Митрополит Павло Лебідь, який зараз під домашнім арештом та підозрюється у держзраді, провів п’ять років свого життя у селі Низкиничі Нововолинської громади. Успенський храм на території монастиря – перше місце його служіння, як священника. 

Що у Низкиничах кажуть про відомого владику та у яку церкву ходять, – йдеться у сюжеті 12 каналу, пише ВСН.

Відомий митрополит Павло, а в миру Петро Лебідь нині перебуває під домашнім арештом. 1-го квітня намісника Успенської Києво-Печерської лаври затримали правоохоронці. СБУ знайшла докази, які свідчать про те, що він розпалював релігійну ворожнечу, виправдовував і заперечував збройну агресію Росії проти України.

Як же український митрополит, який запевняв, що він і його паства завше на боці України, міг так учинити? Священнослужитель народився не десь в росії, а в селі Борбин Рівненської області. Світську освіту отримав у Луцьку, а релігійну вже у Московській духовній семінарії. Після її закінчення Павло став настоятелем Успенського монастиря у селі Низкиничі. Тут колишнього настоятеля добре пам’ятають старші люди. Ось пані Галина каже, що тодішній Павло Лебідь і нинішній – це дві різні людини.

“Для мене шок. Я бачила його в тих цепах, я не знаю, навіть, що сказати. Я не знаю, наскільки він з того світа повернув – то для мене був дуже великий шок. Ну раз він так зробив то Бог йому суддя”, – каже місцева жителька Галина

За п’ять років, які Павло Лебідь провів на Волині, не обійшлося без скандалів. За його правління у храмі знищили унікальний бароковий іконостас 18 століття. Тодішній настоятель вирішив позбутися пам’ятки, бо та була у незадовільному стані. Замість того, щоб віддати у музей – грозився спалити. Зараз рештки іконостасу реставрують. Надалі він перебуватиме у музеї. Про це і не тільки ми хотіли поговорити з теперішнім настоятелем обителі – архімандритом Вікентієм Мазуром. Він очолює монастир з 2020 року. Обійшовши всю територію – намісника не знайшли. На телефонні дзвінки він не відповідав.

На подвір’ї монастиря тихо. Храм зачинений. У іконній крамниці нам сказали, що хтось з монахів точно є на території: Леонід  якраз порався із землею і поспілкуватися не відмовився. Чернець каже, що у цьому монастирі проживає вже четвертий рік. Про владику Павла багато сказати не може.

“Він монах, він сам має знати що казати. Він владика, він сам буде відповідати перед Богом не тільки за себе, а й за нас. Що нам до нього. Людину не заставиш робити те, що ти хочеш. Кожна робить що хоче, того є святі, а є іуди”, – розповідає монах Леонід.

За словами Леоніда, у монастирі сьогодні постійно мешкають троє ченців. За подіями в Україні стежать. І щиро не розуміють, який зв’язок може бути між УПЦ МП та Росією. Як і ці жінки, яких журналісти зустріли на території собору.

“Скільки років побудований тут, як то кажуть на Україні, а ми виросли тут, як то кажуть, в місті, в селі. З якою ми можемо бути зв’язані з Росією? Намісник, всі, моляться за Україну, за правітєльство наше, за всіх моляться, за воїнів наших. До чого ж тут Росія?”, – кажуть прихожанки МП.

Село Низкиничі невелике, тому так склалося, що більшість прихожан Успенського храму – мешканці Нововолинська. У 2019 році селяни робили спроби покинути Московський патріархат. Тоді низкиничани зібрали збори та прийняли рішення про перехід. Паралельно ж монахи провели свої, де одноголосно з іншими прихожанами проголосували проти переходу.

“Всі вирішили, що ми залишаємося у нашій єдиній канонічній церкві, і таке рішення одноголосне всіх людей. Вони не були зігнанні, вони добровільно прийшли і поставили підписи, що вони Українська православна церква”, – каже намісник Успенського чоловічого монастиря Вікентій Мазур.

З того часу питання Московського патріархату у самих Низкиничах гостро не стоїть. Частина людей просто перестали відвідувати храм після повномасштабної російської агресії.

“Я не хочу, щоб була російська церква. І все. Перестала ходити, як почалася війна і не хочу. Через те, що тут нема справедливості”, – зазначила місцева жителька Галина.

Пані Галина пригадує нещодавній похорон загиблого Героя із Низкинич. Каже, люди чекали, що молитимуться українською мовою.

“Хоч би заради тих солдатів з прапорами, міг він хоч Отче Наш українською сказати? Заради них, вони ж за Україну життя віддали, а не за кацапів, які ґвалтують, вбивають наших маленьких діток. Він то говорить українською, вміє ж. І Отче наш міг заради поваги до тих солдатів”,- обурюється жінка.

Про теперішнього намісника Низкиницького монастиря Вікентія люди відгукуються добре, бо, кажуть, він навів на території порядок. Утім, чому настоятель досі залишається у Московському патріархаті – не знають.

“Моя позиція – це українська церква. Я свою позицію не міняю. Держава, хлопці гинуть. Проти батюшки нічого не маю, він господар, він того вартий, але ні”, – наголосила жінка.

Ба більше, Низкиницький монастир має українське коріння, – певнить місцевий історик Юрій Велінець. Його фундатор Адам Кисіль, який похований на території святині, належав до Київської митрополії, яка у той час підпорядковувалася Константинопольському патріархату.

“Адам Кисіль був одним з тих, хто прийняв пункти заспокоєння руського народу, домігся щоб православ’я визнали на рівні з католицизмом. Один із фундаторів Києво-Могилянської академії і так далі. Тобто, це людина яка була знакова для нашої історії, була саме захисником українського православ’я, а не російського. Яке було під константинопольським патріархатом”, – каже Юрій Велінець.

Історик розповідає, що у 19 столітті, коли храм підпорядковувася російскій церкві, під час богослужіння молилися українською мовою. Про це свідчать архіви.