Красуня БУГу: «У світі є лише я і музика». Шлях Анастасії Дячук — композиторки та викладачки вокалу, яка перетворює почуття на звук
Рубрика «Красуня БУГу» знайомить читачів з Анастасією Дячук — дівчиною, яка чесно пройшла свій шлях пошуків, сумнівів і нових початків. Вона сміється з власних “ніколи”, відверто говорить про моменти, що змінювали її, і з ніжністю розповідає про музику, яка стала покликанням.
Анастасії 27, і вона з усмішкою зізнається, що дорослішання прийшло непомітно.
«По-трошки приходить той час, коли я перестаю розуміти сучасну модну лексику і її значення, в цей момент розумію, що мені вже немало років. Якось непомітно стукнули ті 27…».
Її географія за ці роки виглядала дуже динамічно: «Нововолинськ – Луцьк – Київ – Нововолинськ і знову Луцьк.»
Вона довго шукала, ким хоче бути. Журналістика, робота менеджеркою, ІТ — усе пробувала з надією знайти «своє». Та життя хитро повернуло туди, від чого вона тікала жартома і серйозно — у викладання.
Я з тих людей, які любили вживати фразу « Я ніколи НЕ» так от одне з тих НІКОЛИ — «Я ніколи не буду викладачем». А сьогодні знайомтесь, Анастасія Констянтинівна — викладачка вокалу.
Її хобі — продовження професії, бо вона шалено любить свою роботу та те, що вона їй дарує.
«Окрім викладання, трошки люблю “бавитися у композитора” і писати пісні. Це той момент, коли у світі є лише я і музика.»
Внутрішній компас Анастасії — фраза тата, почута ще в школі: «Неважливо де ти будеш, важливо, щоб ти була людиною». Тепер це її головний принцип. Вона вірить у вміння визнавати свою неправоту, вчитися на помилках і попри все — не зраджувати власним мріям.
Про догляд за собою Анастасія говорить так само відверто: їй подобається ця «дівчача» частина життя
«Найкращий догляд — це вчасно вкластися спати… Але в мене це дуже погано виходить, тому ввела в рутину баночки з кремами і сироватками.»
Свою універсальну пораду іншим дівчатам вона формулює просто: «Робіть все з любові до себе і памʼятайте: ви варті всього».
Та найглибші зміни у житті Анастасії принесла війна. Це був період, коли тривога, виснаження й агресивні емоції ніби поглинали все навколо, а щоденність здавалася поставленою на паузу. Вийти з цього стану їй допомогла робота з дітьми — їхня щирість, відкритість і теплі очі стали тим світлом, яке повернуло її назад до себе.
Сьогодні Анастасія вчиться цінувати дрібниці, помічати хороше навіть у складних днях і дозволяти собі маленькі радості.
«Шматочки свого щастя я таки час від часу “відгризаю”, вони маленькі, але вони є — і це вже чудово.»
