“Фільм жахів без декорацій” – говорять про барак на вулиці Сонячній у Нововолинську

Соціально незахищені сім’ї з бараку 13 по вулиці Сонячній у Нововолинську донедавна боролися за покращення умов проживання в будинку, тепер вони готуються відстоювати свої права, бо впевнені, що платять за комунальні послуги по “накручених” сумах.

У жителів Сонячної 13 не так уже й сонячно. Тут в кожного своя історія життя, яка привела у цей занедбаний барак. Галину Юркову і її шестеро дітей поселили сюди в 2004-му році. В приміщенні не було ні туалету, ні води, дах в аварійному стані. Подейкують, його хотіли продати, але стати власником цих розвалин бажаючих не знайшлось. Тоді барак розділили під соціальне житло. Жителі, яким дістались “апартаменти” показують фото, як на початках тут бігали табунами щурі, прогнилу підлогу та розкидані речі квартирантів-наркоманів, які експлуатували барак. Тарганів виводили дуже довго, поки навели лад в своїх невеличких кімнатах, за які здійснювали оплату в жек. Чоловіки вчили замішувати цемент і залатувати діри. При вселенні вікон тут не було, діставали з рамами з іншої сторони будинку і ставили в себе.

У договорах найму вказано, що поточні роботи жеками мають виконуватися кожен рік, але, зі слів жителів, вони виконуються тільки на папері. Двірники сюди не заходять, бо їм цей барак “не подобається”.

Ірина Расланбекова пам’ятає, як соціальні служби привезли її сюди з обласного Центру матері і дитини й висадили з трьома дітьми на порозі. Заступник мера пообіцяв тоді, що дасть фарбу. Несе, каже жінка, по сьогоднішній день. Наркомани попід вікнами зробили туалет. Люди боялися одяг вішати на вулиці після прання.

У цьому місці нововолинці, які звикли до більш цивілізованого життя, проводять екскурсії молодшому поколінню. Одного разу прийшов чоловік, зайшов прямо до кімнати з мешканцями, і, оглянувши приміщення, сказав: “Пішли звідси, тут їдять дітей”.

Над аварійним дахом повисло гілля.

У Ірини донька – інвалід. Інвалідність отримала після того, як поселилися в барак, пережила складну операцію. Зараз дівчинці потрібне місце для індивідуальних занять, а його катастрофічно не вистачає. Поряд пустує кімната, яку раніше обіцяли сім’ї. Там свого часу жила жінка, що харчувалася з сміттєвих баків та справляла нужду під провалену підлогу. Ірині у ЖКП сказали, що, вичистивши кімнату, може туди заселятись. Діти допомагали виносити фекалії і прибирати непотрібний мотлох. Жек передумав і кошти за витрати (на дезинфекцію тощо) повертати відмовився.

По старій звичці сюди сходились наркозалежні, ночували тут же. Ірина Расланбекова, виснажена візитами постійних сусідів, заблокувала двері в пусту кімнату – просто обшила їх гіпсокартоном. За це її притягнули до суду за самовільне заволодіння житлом.

Навіть такі умови проживання не обурюють жителів так, як суди. Галина Юркова дізналась про те, що її притягнули до відповідальності вже коли було рішення суду – заборгувала за теплову енергію, якою “гріли”  аж  74,1 квадратних метри. Парадокс у тому, що проживає жіночка лише на 44, 2 метрах. Як опалювальна площа може бути більшою за житло? Пенсія мінімальна, а оплати три тисячі приходить по трьох рахунках.

В принципі, у цьому зачарованому місці може статися все. Досі йдуть рахунки на покійника, якого нема на світі білому вже 7 років.

“Статус житлового бараку надали тільки в 2014-му році. Дзвонили з розрахункового центру. Було сказано, що жек немає коштів, щоб виготовити будинкову книгу. В нас нема ніякого документа, у Луцьку на наш барак не знайшли ні одного папірця”, – каже Галина Юркова.

Поки пані Галина перераховує метри, яких чомусь у документах більше, як насправді, інтернет-видання “БУГ” пробує дізнатися, на чиєму балансі стоїть приміщення і чому виникають подібні ситуації. Деталі розслідування згодом.