Діалоги вулиць: життєві розмови біля полиць закладу торгівлі – від клопотів навколо консервації до переживань за рідну людину

Мережа відомих гіпермаркетів, назва якої складається із трьох літер, є і в Нововолинську вже багато років. Тут завжди гамірно, а полиці заповнені. Та пам’ятаю добре, коли у перші тижні повномасштабного вторгнення заходив сюди – і було особливо моторошно від пустки.

Завжди, чи то відвідуючи когось або проходячи процедури в лікарні і повертаючись додому, заходив взяти щось поїсти, а ще – обов’язково лишав у спеціальному окремому кошику, де збирали для військових продукти тривалого зберігання, пачку печива, кілька упаковок серветок, якісь консерви. Бо кожен має робити що може на тому місці, де знаходиться.

Все ще триває сезон консервації, не всі купують на ринку. Старша жіночка з великим візком складає цибулю, моркву, болгарський перець та кілька капустин, ретельно їх оглядаючи. Трохи молодша подруга стоїть поруч, подає голівки білокачанної, але здебільшого їх повертають назад.

• Надю, ти ж дивись! Бачиш, який темний качан, мені такий не подобається! От як ми таке будемо закривати!
  Надія спокійним тоном без жодних особливих емоцій, немов вже звикла:
• От любиш ти, Наталко, підколоти. Ну боюсь я робити операцію на очах, не те, що ти!
  Наталія піднімає погляд і говорить втомлено:
• Зараз взагалі діло не в твоїх болячках, я хочу закрити нормальну заправу для капусняка… Ти зі своїм, як то його… Ой, рано ж казали слово по телевізору … – зосередженість на обличчі, видно, що їй важливо згадати. Раптом прояснення, посміхається. – О, егоцентризмом! Дістала ти мене з ним! Іди до полиці зі спеціями, візьми краще запашного перцю, лаврового листя. І оцту столового три пляшки, тільки не яблучного!

Біля набілу є спеціально відведене місце, де за зниженими цінами продають продукцію, в якої швидко мине термін придатності. Інколи там бувають сирки глазуровані або айран, намагаюсь на них трапити. Цього разу були сметана, сир, знежирений кефір і молоко. Не пощастило. А от дідок у засмальцьованому піджачку, який був шиком років тридцять тому, з не менш характерною кепкою, видихнув різким тютюновим амбре, забираючи молоко та сметану:

• От чого в них пива на уцінці не буває?..

Трохи далі русявка у обтислому джинсовому комбінезоні та чобітках на підборах прицінялась до вина. Раптом заграв літній хіт “Смарагдове небо” , який не кричить хіба з обігрівача:

• Привіт. Ань, ми вже в магазині з Ілоною, десять хвилин і будемо біля вас.

З-за кутка із бананами та яблуками в кошику іде до неї, вочевидь, Ілона – під шкіру лосини і картата тепла довга сорочка, а в каштанових кучерях сяють великі окуляри-авіатори. Засмагла шкіра ще зберігає сліди літнього сонечка.

• Карін, ананасів нема… Взяла яблук. Давай закругляйся зі своїм вином…
• Іл, я не хочу яблук! Візьми винограду, я бачила, що є.

В Ілони вже нерви від перебірливої подруги:

• І половину ми подушимо, як завжди, коли донесемо… Яблука! Ще скажи – грибів для грилю, про які знову забудемо!

Каріна ображено втуплюється в етикетку на пляшці ігристого.

У кутку з хлібобулочними виробами подружня пара середнього віку дискутувала – чоловік захотів взяти лаваш і приготувати страву, яку побачив в інтернеті. Переступав з ноги на ногу, нервово тер руками тепле сіре худі:

• Та ж давай спробуємо, може воно і добре…
• А як не буде добре? Борщ ще є, вареники в морозилці, так що обійдешся, Васю, без таких витребеньок.
• Нелю, та я сам приготую і точно з’їм…

Неля у барвистому квітковому стьобаному плащі та зеленій шапці гнівно забирає лаваш і кладе на місце. Бере з полиці нарізаний батон:

• Експериментатор! У тебе виразка, ніякого смаженого!

Василь похнюплено роздивляється інші полиці, мружиться.

У бакалії двоє старших чоловіків роздивляються крупи. Один ретельно притулився до пакування. Інший підганяє:

• Вітю, та кинь ти шукати ту моль, нам перловка на рибу треба.

Віктор зводить недобрий погляд:

• От легко тобі сказали, Славко, тебе моя Гнатівна не буде сповідати. Після того, як постраждала її улюблена в’язана кофтинка, в неї від молі така агресія, що тобі краще не знати.

Інший сміється:

• Я заберу ту перловку до себе, не бійся. Але от горох тут не беремо, маю ще запаси … – забирає пачку перловки.

Повз їх простує чоловік в камуфляжі – швидко кидає в кошик кілька кілограмових упаковок булгуру та пропареного рису. Віктор тисне захиснику руку і дякує за захист. В очах сум:

• Вже пять місяців як не чути нічого про Володю, про племінника… Ох, Славко…

Славко стискає друга плече:

• Сподіваймось, що все добре, що в полоні, що повернеться. От як Галі, першої жінки мого сусіда, що робила разом з твоєю на фабриці …
• А, Петрової жінки? Ну так в них там ледь чи не зразу було ясно, що в полоні. А ми досі не знаємо, нічого не знаємо, – втирає скупу сльозу з кутиків очей.

Яку мить обоє мовчать,потім рухаються до каси, де завжди черги.

Життя наздоганяє нас і в магазині під час покупок. І війна нагадує про себе, де би ми не були – піксельним одягом перехожого, емоціями покупців, скриньками волонтерських зборів.

Діалоги вулиць.
А раптом наступним будеш ти?

*Всі імена у статті змінено.

Автор – Марк Волинець