Бачу себе незалежною людиною у вільній державі, – військовий з Нововолинська Тарас Німой

«Бачу себе незалежною людиною у вільній незалежній державі – Україні», – ці слова промовив колишній випускник Нововолинської гімназії (зараз – ліцей) Тарас Німой під час інтерв’ю більш як 20 років тому.

Про це пише газета Волинь.

Тоді в нього, як і його ровесників, відкривався широкий життєвий простір, будувалися плани про навчання, роботу, сім’ю…Чи міг тоді цей юнак, як і сотні тисяч молодих людей, їхні батьки подумати, що все здобуте – державу, родину – доведеться захищати у жорстокій війні з сусідами-нелюдами?

Свого сина побачив у час відпустки

Тарас вже третій рік у лавах четвертої танкової бригади. Захищає нас вміло і мужньо. Як свідчення – наприкінці минулого року він був удостоєний бойової нагороди – почесного нагрудного знака Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».

“Моя війна ще не закінчена, – так відповідає він своїм рідним на запитання, коли повернеться додому, – ділиться сокровенним дружина Інна. – Таку ж принципову позицію займають і його побратими, які воюють поруч, вони кажуть, що стоятимуть за нас і країну до повної Перемоги”.

Тарас на війні з самого її початку. З 24-го лютого 2022 року він три дні «штурмував» військкомат, щоб піти на війну, хоча не мав жодного бойового досвіду. А вже третього березня 2022 року був мобілізованим до лав Збройних сил України. Рідні сприйняли це з розумінням.

Зростає і спинається на ноги маленький син воїна Любомир, який народився у Польщі, коли тато був на фронті й вперше побачив його, лише коли вдалося прийти на декілька днів у таку бажану відпустку.

Подружжя виховує ще старшу доньку – талановиту дівчинку Христинку, яка неодноразово представляла Нововолинськ та Україну на різноманітних пісенних конкурсах.

Так має чинити кожен патріот

Тарас – з міцної і знаної не тільки в регіоні, а й на Волині шахтарської сім’ї. Тато, Євген Романович, – відома й поважна людина у гірняцьких колах Волині. Тривалий час директорував на нововолинських шахтах. І які б трудові колективи підземок не очолював – вони ставали передовими, нарощували вуглевидобуток, там завжди панували порядок, дисципліна, щирість і повага до людини праці. Він – повний кавалер відзнаки «Шахтарська слава».

Мама, Любов Володимирівна, патронажна дитяча медсестра із 30-річним стажем. Вони обоє вже перебувають на заслуженому відпочинку, і в молитвах просять Бога про найшвидше закінчення цієї страшної війни, повернення сина й усіх наших бійців живими-здоровими додому, до рідних.

Після школи Тарас здобув фах юриста, спочатку працював за спеціальністю в ДП «Волиньвугілля». Повномасштабне вторгнення зустрів у Нововолинському сервісному центрі МВС, звідки й пішов на фронт. До слова – єдиний із всіх працівників сервісних центрів Волині. Позиція справжнього чоловіка, яка заслуговує на повагу. Нововолинські працівники цієї установи з нагоди Дня Незалежності присвятили Тарасові і таким захисникам, як він, тематичні плакати та вже другий рік знаходять можливості для його підтримки.

…Тарас Німой і дотепер не вважає свої дії геройством, адже впевнений, як і тисячі його побратимів, що саме так має вчиняти кожен справжній патріот, кожен українець.

“Писати про таких хлопців, як наш Тарас, потрібно сьогодні, а не лише оплакувати після загибелі, – головний посил усієї їхньої великої родини. – Це – приклад для всіх! І це й для них моральна опора – знати, що про них не забули, їх чекають вдома, де тримають надійний тил.”

Автор Алла Лісова