Авторка книги «Нація овочів?» Оксана Мороз із Нововолинська розповіла про книгу, формування інформаційного імунітету та про себе

На початку березня вийшла в друк книга з медіаграмотності Оксани Мороз родом із Нововолинська під назвою «Нація овочів? Як інформація змінює мислення та поведінку українців».

Сьогодні Оксана Мороз проживає у Києві. В планах авторки був приїзд до рідного міста з презентацією книги, але карантин ці плани зламав. Проте журналістам інтернет-видання БУГ вдалося поспілкувалось із засновницею ініціативи «Як не стати овочем» та дізнатися відповіді на запитання, що цікавили.

З інформації у мережі відомо, що Оксана Мороз близько 20-ти років пропрацювала в індустрії вірусмейкерів, маніпулюючи громадською думкою, працювала на президентських і парламентських виборах, брала участь в виведені фінустанов з кризи. Серед її клієнтів були топ-політики і бізнесмени, про яких чув майже кожен українець.

Наразі вона лишила індустрію вірусмейкерів і вперше її описала, відкривши завісу. У книзі “Нація овочів” – весь досвід авторки з маніпуляції думками, а це понад 60 000 годин практики.

Журналістам БУГу Оксана Мороз розповіла про те, як виникла ідея написати книгу, про себе, як особистість, та дитинство у Нововолинську. Окрім цього, анонсувала всеукраїнський тур з презентацією книги.

Дідусь авторки, Леонід Мацюк все життя пропрацював на шахті, а батьки повністю присвятили себе учительській справі. Сама ж Оксана Мороз навчалась у ЗОШ №2 та теперішньому вже ліцеї-інтернаті.

— Розкажіть трішки про себе читачам БУГу.

Народилася в місті Нововолинськ у сім’ї вчителів. Так, дійсно, мій тато є директором та вчителем фізики школи №3 уже багато років. Мама, уже покійна, викладала математику. Відповідно, я навчалась спочатку в школі №2 до 9-го класу, з 9-го класу – у ліцеї.

Потім вступила до Львівського національного університету на економічному факультеті за спеціальністю “Фінанси та кредит”. Після закінчення навчання я переїхала до Києва, і з того часу там і проживаю. В Києві я живу вже багато років, тут і працювала у багатьох напрямках.

— Як виникла ідея написати книгу з такою назвою та чому?

Цей період мого життя детально описаний в першій частині книги, яка є автобіографічною та доступною на сайті Yakaboo. Там йдеться, як я прийшла до написання книги і що до цього спонукало.

Книга вийшла 1-го березня в друк, вже 4-го березня вона дійшла до моїх рук. 11-го березня відбулась презентація в Києві. Сам кістяк книги я написала десь за два тижні, посилання в якому це описувала, ще півтора місяці пішло на структуризацію. Віддала написане видавництву в кінці грудні. Оформленням книги займалась Ксенія Попова, дизайнерка із Києва.

Книга написана для того, щоб привернути увагу суспільства до теми інформаційного імунітету. Ми дуже багато останнім часом почали говорити про фейки, ботів, якісь точкові речі, які насправді складають тільки певну частину того, що ми сприймаємо, як інформацію, ведемось на маніпуляції.

Оскільки я багато років працювала на стороні маніпуляторів, то я знаю, наскільки ці способи, якими зараз суспільство бореться з проблемою інформаційних вірусів, є не дуже дієві. Люди, в своїй більшості, не орієнтуються в інформаційному просторі, і, відповідно, не можуть відрізняти інформацію коректну від маніпулятивної.

Коли я писала, я намагалась відповісти собі на питання, чому з кожним роком людьми стає все легше маніпулювати, а маніпуляції стають все простішими. Це – ключове питання, з яким я працювала. Коли писала, аналізувала та розбирала, я прийшла до поняття “інформаційний імунітет”, який відповідно, складається з різних факторів, в тому числі – економічних.

У книзі писала про цю проблематику. Розписала про те, як працює індустрія, аби було зрозуміло, як людьми маніпулюють і хто маніпулює, які фактори на це впливають і так далі. І, власне, дала правила інформаційної гігієни, для того, аби кожен міг їх почати впроваджувати і щось робити.

Моя діяльність спрямована на те, щоб випрацьовувати в людей інформаційний імунітет, тому що в нас він не за один день буде відновлюватися. Щоб люди бачили, як ефективно впроваджувати для себе ж самих правила інформаційної гігієни.

“… Я була типовою студенткою-зубрилкою, і, здавалося, мій шлях уже визначений – аспірантура, кандидатська, викладання. Та тільки тиск батьків зупинив мене від початку трудового шляху на першому курсі – жити на 5 гривень в тиждень було дуже складно…

… Це були надзвичайно цікаві роки. На моїх очах формувався роздрібний банківський бізнес… Саме в ці роки закладено міну вповільненої дії – вона вибухнула 2008 року.

Моя звичка всюди сунути свого носа допомогла мені попрацювати на всіх основних напрямках – від вивчення клієнтів до розробки продуктів та їх продажів. Зазвичай моїми основними сферами були маркетинг і комунікація.

… Я освоїла професію білого вірусмейкера – як сформувати у людини потребу, якої у неї немає, і продати їй те, про що вона не замислювалась… Осінь 2008 року була не просто холодним душем. Вона розділила моє життя на “До” і “Після”…

… Індустрія заманювала грошима, можливостями, таємницями. А ярмо на шиї у формі кредитів на квартиру і машину не залишало шансів відмовлюватися від таких перспектив.

… Що більше я вивчала інформаційне поле і кейси його зміни на великих даних, то більше переконувалась, що основною загрозою для себе є самі ж люди. А точніше, їх нерозуміння, що можна, а чого не можна робити з інформацією в нових цифрових реаліях.

Я багато років прожила в двох реальностях. Перша давала змогу сплачувати рахунки, але тримала в нелюдській напрузі…”, – йдеться в уривку книги.

— Чи доводилося вам працювати з політиками з Нововолинська?

З політиками в Нововолинську не співпрацювала, тому що в Нововолинськ я приїзджаю виключно до батька. Ми планували організувати презентацію книги в Нововолинську 16-го квітня. Цим займається моя однокласниця, але поки – карантинні заходи. Ми будемо планувати всеукраїнський тур з презентацією книги, звісно, завітаємо з ним і в рідне місто.

— Які видання уже встигли висвітлити вихід вашої книги у світ?

Фактично всі. Зокрема, Українська правда, НВ – у них на сайті, є розділ “Про автора” – там підбірка ключових матеріалів, які дадуть певне уявлення. “Плюси” (телеканал “1+1”, – ред.) до мене не прийдуть, ми по іншу сторону барикад. З телеканалів висвітлювали такі як ICTV, СТБ, Еспрессо.

— Яке ваше життєве кредо?

“Неможливого немає”. Все можна зробити, якщо цього захотіти, відповідно, я власне, за цим кредо і живу.

— На рахунок буденного життя, як проводите день?

Я трудоголік. Працюю мінімум по 16 годин в день. І зараз дуже дивуюся тому, як люди на карантині скучають. Писала про це пост. З людиною спілкувалась, каже, щось скучно. Боже, а скучно, це як?

Я зрозуміла, що в принципі не розумію значення цього слова, насправді. Бо з одного боку, зрозуміло, а з іншого – що за ним стоїть, важко зрозуміти. Мені скучно не буває ніколи, мені завжди є чим зайнятись, не скучаю з 17 років, постійно в такому режимі “нон-стоп”.

— Чай чи кава? Ви вживаєте м’ясо чи вегетеріанка?

Кава. Я, навіть, веганка.

— Скільки часу ви виділяєте на сон?

Я намагаюся на карантині спати хоча б 7-8 годин. Дуже багато йде часу на дорогу. Під час карантину економлю час через відсутність заторів та більше сплю.

— Як найбільше любите проводити вільний час?

Дуже люблю подорожувати. Якщо це неможливо – багато читаю, слухаю аудіокниги. Я не надто соціальна людина, можна навіть сказати, що я соціофоб, не люблю шумних компаній. Я більше люблю дослідництво, історію у всіх її проявах.

Я не науковець, я практик. Вся моя діяльність – це практика. Все що я роблю – для того, аби зрозуміти на практиці, а потім застосовувати в роботі, або як в даному випадку – у просвітницькій діяльності.

— Як вам вдається відпочивати від інформаційного навантаження?

Мені не вдається. Тому що моя професія пов’язана з інформацією. 24/7 знаходжусь в інформаційному полі, в тому числі – соцмереж.

— Якби вам запропонували відпочинок, Ви б обрали гори чи море?

В горах і на морі разом. Я дуже люблю гори. Я – за активний відпочинок, не люблю лежати на лежаку, не розумію, що таке ол-інклюзів. Я людина, яка любить відпочинок швидше на природі, в місті, проте, якщо обирати – то більше спонтанно, під настрій.

— Чи є у вас домашні улюбленці?

З моїм ритмом життя не приживаються. В мене була кішка, яку мені подарував знайомий. Вона в мене жила десь рік, але через півроку мусила віддати на догляд через тривалі від’їзди, по 2-3 тижні. Тепер вона живе в брата, щаслива та здорова, навідую.

— Які ваші улюблені квіти?

Живі квіти. Квіти, які мають душу. Будь-які, які живі, натуральні і не виглядають штучно. Ті ж троянди в магазині. Зовсім інша річ, коли вони висаджені дбайливою господинею на клумбі.

— Як часто буваєте в Нововолинську?

До Нововолинська я приїжджаю один раз на рік – на Великдень. Цьогоріч ще невідомо, чи приїду. Побачимо ближче до дати. Тато до мене частіше у столицю приїжджає.

— Наразі відбувається активізація поширення фейків з РФ – як розпізнати? Чим вони характеризуються?

Минулого тижня я провела вебінар на цю тему, де все детально розповідала. Це, приблизно, година Вашого часу. Там я розбирала усі фейки, які зараз нам вкидують та аналізувала їх.

— Батько приймав участь у вашій презентації в Києві?

В нього це був спонтанний спітч. Він був присутній на моїй презентації в Києві, і наприкінці попросив слово. Я частину опублікувала на сторінці у фейсбуці.

— Як ви навчались?

В шкільні роки я була відмінницею. Так, є такий в мене комплекс. Із червоним дипломом закінчила університет. Як на мене, це взагалі не має значення. Скільки людей закінчили із червоним дипломом, і не влаштувались у житті, а скільки – ні, і влаштувалися. Не особлива якась це історія.

— Ваше улюблене місце в Нововолинську?

Важко сказати. Батьківський дім, напевно. Це район вулиці Маяковського. Мої бабусі та дідусі були простими робітниками. Дідусь Леонід Мацюк все життя пропрацював на 9-й шахті.

— Чи приймали ви активну участь в громадському житті?

Я вчилась. З такого – хіба республіканські олімпіади. В різні часи займала перші-другі місця з економіки та географії.

— Як людина яка народилась в Нововолинську та стабільно відвідує місто, чи можете сказати, що змінилося? Можливо, щось хотіли б змінити?

Я не настільки глибоко знайома з повсякденним життям міста, щоб сказати, що саме би хотіла, аби змінилося. Але я бачу, що місто стає все більш європейським, багато відбувається змін. Але оскільки я приїжджаю та майже одразу їду, максимум два-три дні, не можу сказати, що саме змінилося, бо поверхнево бачу ці зміни.

— Чого ви найбільше не любите в людях?

Терпіти не можу пофігізму. Особливо, демонстративно-театрального. Вважаю, це найгірша якість людини. Як це змінити? Мені здається, що ніяк. Намагаюся таких людей обходити стороною.

— Назвіть три книги, які обов’язково радите читачам БУГу.

Рекомендую антиутопії. Олдос Гансклі “О дивний новий світ”, Ейн Рейд “Джерело” та Джордж Орвелл “1984”. Як на мене, ці книги показують найбільш коректну картину того, що зараз відбувається, не зважаючи на те, що були написані понад півстоліття тому.

Спілкувалась Наталія Тарковська