Нагородили волинського бійця, який врятував свого командира

Тарас Чапко – учасник АТО. В одному з боїв хлопець отримав важке поранення в одному з боїв, але це не завадило йому врятувати життя свому командиру.

Бійця нагородили орденом Героя за сміливість, – повідомляє прес-служба Ковельського центру допомогу військовим.

Уже з юних років Тарас посилено цікавився спортом. Навчався він в Ковельській гімназії. Пізніше вступив в Ліцей олімпійського резерву у Рівному, але доля так склалася, що хлопець був змушений покинути навчання через проблеми зі спиною. На цьому він не зупинився і в 2010 році став випускником Луцького правознавчого ліцею з підвищеною фізичною підготовкою. Наступним кроком повинен був стати вступ у Академію внутрішніх військ МВС України.

Зиму 2011 року Тарас пересидів вдома і тут (цитую) «захотілось воєнної романтики» – звернувся до командира військової частини міста Ковеля з проханням прийняти його на військову службу за контрактом і (за дуже короткий час) усе ж здійснив давню мрію служити в десантних військах міста Житомир. Тут хлопець віддано виконував воєнні зобов’язання протягом трьох років.
Березень 2014-го… Анексія Криму Росією… Тарасу примусово-добровільно продовжують дію військового контракту. І тут починається історія Героя…

Миколаїв, полігон – бойове злагодження військ. Бойовий наказ – солдати відправились на Херсон захищати український кордон від прориву загарбників. Тут провели понад місяць. Прийшов наказ і бригада переїхала в Донецьку область. Численні напади та обстріли на військовий табір зі сторони російського агресора.  Далі бойове завдання – виїзд на блокпости для захисту населених пунктів ( Слов’янський район).

Там  на них уже чекали.  Обстріл з градів, гранатометів, автоматів. Один їхній БТР згорів. 8 вбитих і 12 поранених. Серед поранених і Чапко Тарас.

«По дорозі до блокпоста – згадує Тарас – наша машина ламалась 3 рази, наче віщувала лихе».

Граната ворога потрапила прямісінько до машини, в якій був Тарас і ще 2 солдати, а разом з ними і 300 мін. В ящиках з мінами відразу повиривало кришки; матраци, спальники і все в середині зайнялося полум’ям,  командир застряг, обстріл не втихає… Тараса від смертельної кулі захищає міномет . Куля проходить через ліву ногу.  Численні ураження осколками.  Переломи ноги. Хлопцю вдається вилізти з машини. Він кричить побратимам – у відповідь тиша. Чудом підвівся – бачить командира в кабіні і допомагає йому вилізти, при цьому сам хлопець поранений. Командир уцілілий. Тарас на долю хвилини затримується на автівці і чує свист снайперської кулі за декілька сантиметрів від своєї голови. Тільки тепер він відчув страх за життя. Куля минає хлопця. Тут він помічає «номера обслуги» і уже не в змозі пригадати яким чином, допомагає покинути тому ось-ось вибухаючу машину.

Водій допомагає Тарасу швиденько накласти джгут на ногу і хлопці ховаються у водостічну трубу, яка розташована неподалік. Через хвилину-півтори машина вибухає.  Далі 2 кілометри шляху Тарасу з підтримкою хлопців довелось скакати на одній нозі до пункту допомоги військовим. Слава Богу мобільні телефони у них були при собі і через 1,5 години прибув БТР допомоги.

Операція в Харківському військовому госпіталі. Два тижні тут хлопцеві здавалися вічністю. Далі Ірпінь – клопітка робота лікарів над ранами Тараса. За наступні чотири місяці хлопець змушений був лягати на стаціонарне лікування в житомирський воєнний шпиталь чотири рази. Потім ВЛК – непридатний до військової служби… ІІІ група інвалідності.

Сьогодні Тарас уже рухається без костилів, але його ліва нога не розгинається. Хлопець сильний духом і самостійно бореться за нормальне життя – відвідує спортзалу для розробки ноги, згоден на реабілітацію від Ковельського центру допомоги 51 ОМБР за кордоном.
Держава нагородила свого Героя орденом за сміливість!!!