«Ми просто зараз творимо величні сторінки історії України», – військовий з 100 бригади
Пан Василь на псевдо «Історик» служить у взводі безпілотних авіаційних комплексів 1 механізованого батальйону 100 окремої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.
Історію військовослужбовця розповідають на фейсбук-сторінці бригади.
До лав ЗСУ чоловік мобілізувався у серпні 2024 року. Вже в навчальному центрі одержав свій позивний, адже у вільний час постійно розповідав таким як сам новачкам захопливі історії з української минувшини.
“Любов до історії мені ще в дитинстві міцно прищепив батько, Сергій Миколайович. Особливо мені подобалися часи Київської Русі, часи козацтва. До того ж народився і виріс я в козацькому краї, – розповідає Василь, – У нашому селі, в Грушівці (Криворізький район Дніпропетровщини; поблизу Нікополя), стояла пасіка Івана Дмитровича Сірка. І зимівник – там, де він і помер. І землі Петра Івановича Калнишевського, останнього кошового отамана Запорозької Січі, теж у нас в Грушівці були…”
На момент повномасштабного вторгнення Василь разом з дружиною Оленою жили в Херсоні, тож потрапили в окупацію:
“Найбільшою помилкою є вважати, що населення окупованих територій чекало на прихід «русского міра». Насправді, все з точністю до навпаки: 90% жителів Херсона, жителів сходу України підтримували Україну. Я пам’ятаю, як у перші тижні окупації тисячі херсонців (зрозуміло, що серед них був і я!) виходили на велелюдні мітинги і силою свого духу змушували відступати озброєних до зубів спецназівців окупаційної армії, – розповідає «Історик»,
– Звісно, окупанти почали терор. Вираховували найактивніших учасників руху опору і «кидали на підвал». Довелося освоювати методи ведення партизанської війни. Пробувши в окупованому Херсоні дев’ять місяців і розуміючи, що кільце навколо нас стискається, ми з дружиною спробували вирватися з окупації – і нам це вдалося! А за місяць Збройні сили України звільнили наш Херсон, над містом знову гордо замайорів синьо-жовтий прапор!”
Пан Василь стверджує, що системні знання з історії України допомагають йому витримувати драматичні реалії фронтових буднів:
“Звісно, фізично на війні важко. Буває справді страшно. Але завжди є чітке морально-психологічне усвідомлення: ми представники народу з тисячолітньою історією, ми продовжуємо велику справу великих українців. Зрештою, ми просто зараз творимо величні сторінки історії України! – Бо з «Кієвом за трі дня» у них явно не склалося – і вже точно ніколи не складеться! Українці зберігають колективну віру в Перемогу, а це – головна запорука успіху!”
