Любить тихе полювання: історія військового з 100 бригади
Пан Анатолій на псевдо «Агроном» служить у протитанковому взводі 2 механізованого батальйону 100 ОМБр на посаді старшого оператора ПТРК. Родом чоловік із села Бруховичі, що у Ковельському районі Волинської області.
Історію військовослужбовця розповідають на фейсбук-сторінці бригади.
Після закінчення середньої школи юний Анатолій вступив на навчання до Горохівського радгоспу-технікуму (нині – Горохівський фаховий коледж ЛНУП). Найяскравіший спогад тих часів – мітинг Народного руху України у Горохові, на якому В’ячеслав Чорновіл подарував студентам синьо-жовтий прапор.
“Тієї ж ночі ми вивісили стяг на гуртожитку – попри те, що часи були ще «радянськими», – з усмішкою згадує події буремної юності пан Анатолій, – На ранок переполох був на увесь Горохів!”
За тодішньою «традицією» навчання довелося перервати на період строкової служби
“Мобілізували мене ще за часів СРСР, а на «дембель» вже ішов з лав Збройних сил України. Служив у сонячному Криму – в береговій охороні морської піхоти, – розповідає боєць «Сталевої Сотки», – Неодмінно туди повернуся! Бо Крим – це невід’ємна частина Україна! І хай ідуть в д**у усі, хто намагатиметься переконати нас у чомусь іншому!”
Після демобілізації і закінчення навчання у технікумі Анатолій працював агрономом (звідтіля й позивний!) в місцевих агрофірмах. А згодом разом зі старшим братом Миколою взявся за розбудову власної сімейної ферми
“Обробляв землю – маю трактор з повним набором додаткового обладнання. Тримав п’ять корів, нині лишилося три. Навіть коня мав: не для роботи – для душі, – з ледь відчутною ностальгією розповідає «Агроном»”.
У 2015-2016 роках Анатолій брав участь в АТО в лавах 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
А 24 лютого 2022 року – не на хвильку не задумуючись – знову став на захист України, тепер уже в лавах 100 бригади.
Понад рік у Серебрянському лісі, бої на Покровському напрямку, а нині – Битва за Торецьк. Тож бойового досвіду в «Агронома» стільки – що вже й трохи забагато, як на одну людину.
“Прекрасно розумію, що нам ще доведеться поборотися з ординцями. Їм муляє сам факт існування України – адже це унеможливлює існування російської імперії. Без нас у них немає історії – бо й зроблені вони із зовсім іншого тіста, аніж ми, – мудро розмірковує пан Анатолій, – Наш козир – ми на своїй землі. І внутрішній стрижень у нас міцніший. А ще, ми – творчі люди, а без цього на полі бою просто ніяк.”
Про свої «цивільні» захоплення, за якими найбільше сумує на фронті, «Агроном» розповідає напівжартома.
“Ну, найбільше захоплення – то жінки! А ще кортить нарешті піти до нашого незрівнянного волинського лісу по гриби – дуже вже мені до вподоби оте тихе полювання! Мій особистий рекорд – 15 правдивих («білих грибів», або ж «боровиків») на одній галявині!”
