Водій шкільного автобусу на Любомльщині у вільний час вишиває рушники
Микола Гіль возить на навчання в Олеську ЗОШ І-ІІІ ступенів дітей із Мосира, з Ладиня та з Пустинки. Проте він завжди знаходить час для улюбленого заняття – вишивання. У його творчому доробку – 16 вишитих полотен.
Про незвичайне чоловікове захоплення пише газета «Новий погляд+» за 24 листопада, – повідомляє Район.Любомль.
Здивувати чимось пересічного громадянина тепер важко. Але коли бачиш, як чоловік років за 50 сидить і вишиває в автобусі, розкинувши полотно, то мимохіть подумаєш: «Дивак, та й годі!»
«Захоплення цим жіночим ремеслом виникло ще в юнацькі роки, коли тільки входила мода на вишиті штори, скатертини, серветки. Ото й вирішив я почати з найбільшого, − згадує Микола Сергійович своє перше творіння. − Допомагали закінчити килим мама і сестра».
Тоді пішов на службу в Радянську армію, а опісля не вистачало часу на улюблене заняття. Навчаючись у Стрию на бурильника, став більше уваги приділяти читанню.
«Було дуже цікаво працювати в геолого-розвідувальній експедиції. Ми навіть знайшли родовище біля смт Локачі. Та після 8 років роботи скоротили. А до вишивання повернувся інтерес, коли почав працювати водієм шкільного автобуса. Часу вільного вистачало, особливо пізньої осені та взимку.
Найбільше ваблять ікони. Здається, шив би і вдень, і вночі. Але через те, що вже у солідному віці зайнявся тією справою, то зрозумів: на ці творіння потрібно підбирати багато кольорів, а зір не завжди дозволяє зробити правильно».
Детально майстер розповідає, як повністю віддався вишиванню рушників. Запевняє, що найкрасивіші зображення, створені червоними і чорними нитками, бо то кольори самого життя, та, звичайно, хрестиком один на один. Подобається вишивати рослинні візерунки.
«Надто багато кольорів не надають зображенню краси, для реалістичного відображення досить 6-7. Сам на ринку підбираю схеми вишивок, хоча вони не завжди чіткі і якісні. По ходу роботи розумію, що треба міняти, яка гама кольорів є найбільш вдалою. Натхнення до роботи приходить увечері, коли стихає і хата, і село».
У своїй колекції вже має 16 рушників. Один подарував у церкву, другий – невістці, третій – із сином на Сході. Нещодавно заручилася дочка Марійка, хочеться їй допомогти, а ще середнього Сергія треба одружити з рушниками.
«Раніше дружина, Надія Леонтіївна, вишивала гарно. На наше весілля дружба був перев’язаний не фабричним, а вишитим її руками. А зараз підводять очі: учителька, то може мені щось підказати, деколи й дискутуємо».
Старший Віктор уже три роки в АТО, а після служби в армії відразу одружився, то батько йому рушники вишив. Донька теж інколи береться готувати придане.
«Окрім захоплення, першим, хоч-не-хоч, є господарка: корова, кінь, свині, городи і птиця, як же нині без цього прожити? «Буде хліб – буде і пісня», − говорив за Союзу великий політик Леонід Брежнєв. Ще люблю книги: передплатив і прочитав 56 томів історії в романах. Як візьму в руки, то, якщо перед вихідним, читаю, поки не закінчу».
До розмови приєднується дружина.
«Руки в мого Миколи золоті. Він кохається у квітах. Більше любить вуличні. Пересаджує, підживлює, одним словом, дмухає на них. Подобається плекати молоді щепки. Руки лежать і до різьби по дереву. А коли підемо по чорниці чи гриби, то я з ним не зрівняюся», − підсумовує Надія Леонтіївна найкраще, що є в чоловіка-господаря.
Галина ВАЩУК
