Коли особистий біль стає силою служіння: історія гвардійки волинського підрозділу

Старша лейтенантка Наталія Петрик — фахівець соціальної служби волинського підрозділу Нацгвардії. Ще кілька років тому вона працювала адміністраторкою у закладі харчування, але стала військовослужбовицею.

Історію волинянки розповіли у військовій частині 1141 Національної гвардії України.

“Мій тато завжди казав: якщо можеш допомогти — допоможи. Він був військовим, для мене — прикладом справжнього чоловіка, патріота і батька. Коли одягаю форму, відчуваю, що тато поруч. Він хотів, щоб я служила”, — каже Наталія.

Місія фахівців соціальних служб Національної гвардії України – підтримувати тих, хто повернувся з війни, пережив поранення чи полон, а також допомагати родинам загиблих і зниклих безвісти воїнів, каже гвардійка.

Разом із колегами Наталія Петрик супроводжує військовослужбовців, які повертаються після поранень, допомагає родинам полеглих, організовує психологічну підтримку, сприяє оформленню документів, розповідає про свою роботу гвардійка.

“Восени 2025 року загинув мій батько, обороняючи Україну. Соціальна робота – це не про звіти, а про серце, яке щодня відчуває чужий біль.Людина, яка втратила близького чи пройшла полон, має знати, що вона не сама”, – говорить Наталія.

Про свою військову службу гвардійка каже, що таким чином кожен день — наближає перемогу.