Коли був немовлям, батьки загубили під час евакуації, – композитор з Горохівщини розповів історію життя
Петро Пилипович Старушик з села Скобелка – заслужений працівник культури України, не один десяток літ пропрацював директором Горохівської музичної школи, а ще він – знаний місцевий композитор.
Чоловік народився під час Другої світової війни. Коли родина була змушена тікати від бойових дій, його ще немовлям загубили на березі річки, поки переносили все хатнє начиння вбрід, ідеться у сюжеті ТРК «Аверс».
«Втікали від німців, позбирали батьки все, що можна було з собою взяти, і переправлялись через річку. Мама переносила все, а вечір наближався, вона вернулася й мене не знайшла. Я пролежав добу, мене знайшли другі люди і підібрали. А мати мене знайшла через дві доби», – розповідає Петро Пилипович.
Він змалку захоплювався музикою. Навчався в Луцькому педагогічному училищі. Згодом – у Рівненському педінституті на музично-педагогічному факультеті. Після закінчення навчання його запросили на роботу в Горохівську музичну школу.
«Працював шість років завучем, 25 – директором, потім організував хор «Дзвони», ми навіть в палаці «Україна» сольний концерт давали. 20 років вів церковний хор. Написав цілу літургію, і я сказав би, що твір, який назвав би вершиною моєї творчості, – це «Вірую», – каже він.
До слова, його дружина також пише вірші на релігійну тематику. Каже, що раніше, за часів радянської влади, треба було про таку творчість мовчати.
Петро Пилипович нині переживає уже другу війну.
«Ніколи не міг би подумати, що в ХХІ столітті може бути така війна, що є такі нелюди, які не мають нічого святого. Колись митрополит Іван Огієнко сказав: «Україна тоді буде, коли в Москву їхатимуть з перекладачами», – додає він.
