Захотів отримати компенсацію від держави: на Іваничівщині мама сама виховала сина-Героя, а після його загибелі об’явився батько

Історія Тетяни Дмитрук із села Хренів Володимирського району – мами 37-річного Героя Анатолія Левончука – шокує і порушує проблему, яка торкнулася не лише її. Адже тепер не один біологічний татко, спокусившись компенсацією від держави, згадав про сина після того, як він віддав своє життя за Україну

Про це пише Волинь-нова.

Тетяна Дмитрук із села Хренів, що на Іваничівщині розповіла про своє горе: в січні на війні загинув її єдиний син Анатолій Левончук, якому було лише 37 років. Тетяна Іванівна розуміє, що, на жаль, сьогодні багато українських родин спіткали такі непоправні втрати – у когось війна забрала чоловіка, в когось – дитину, батька. Ті, хто віддав життя за Україну, залишаться в пам’яті рідних, друзів, односельчан. Жінка вдячна усім, хто підтримав та підтримує її. А ось звернутися по допомогу до газети, як сказала,  її змусила несправедливість, з якою зіткнулася.

Річ у тому, що Тетяна Дмитрук сама ростила свого сина. Чотири роки було йому, як розлучилася із чоловіком Віталієм Левончуком. Маючи другу сім’ю, він ніколи не згадував, що в нього є дитина («поки працював у колгоспі, то ще  сякі-такі аліменти з нього в конторі вираховували, а потім виконавчі листи не могли його наздогнати»). Зате тепер, коли Анатолій загинув, біологічний батько  об’явився й хоче отримати грошову компенсацію від держави.

“Від таких батьків, про яких нагадує тільки запис у документі, дітей захищати треба. Думаю, що й син був би проти такої зрівняйлівки. Я б краще ці гроші на нашу армію віддала”, – говорила Тетяна Іванівна.

Староста Грядівського старостинського округу, до якого належить село Хренів, Наталія Яковинець стала на бік матері загиблого воїна. Підтримала Тетяну Дмитрук і Любов Мельничук, вона, й інші односельчани підтверджують:  жінка самотужки піднімала сина.

Батько Героя розповів насамперед, як, дбаючи про сім’ю, будував хату в селі Хренів (звідси родом Тетяна Іванівна – сюди вони перебралися з його Колодіїв, що на Маневиччині, ще тоді, як мав народитися син), як “нормально платив аліменти”.  Правда, промовчав, що ту хату через суд було розділено. Як і про те, що син, коли вже  женився, просив батька, аби продав йому свою частину, але він відмовив. Зате згодом переписав цю нерухомість дочці від другого шлюбу.

На жаль, біологічний батько так і не зміг розповісти журналістці про участь у житті сина після розлучення. Рятівним для нього, як, певно, здається чоловікові, є ось цей аргумент: “Ми бачилися із сином перед тим, як він мав уже їхати на Тучинський полігон, поговорили”.

А стосовно грошової компенсації, на яку претендує, хоч і не ростив дитину, прозвучала “залізна” фраза: “По закону мені положено…”. І вже навздогін їй сказав:”Я ці гроші віддам внучці” (у загиблого Анатолія Левончука росте чотирнадцятирічна донька). Чи справді дідусь поведеться благородно – й грошова компенсація дістанеться дівчинці? Чи буде так, як  Тетяна Іванівна сказала: “Коли ці гроші потраплять до його рук, то він їх не випустить”? Поки що ці питання без відповіді.