Відтворили 50 старовинних національних костюмів: мешканки Поромівської громади збирають вишиванки

Зараз під час війни з російськими загарбниками особливо важливо плекати українські традиції і берегти нашу народну спадщину, адже це те, що нас ідентифікує, як самостійну й особливу націю. В Поромівській громаді цим займаються мама й донька – Світлана Василюк і Тетяна Гордієвич. Вони тривалий час збирають і зберігають вишиванки.

Жительки села Бужанки, які працюють вчительками в місцевому ліцеї, захопились вишитими роботами давно. Адже їхні предки лишили їм цінну спадщину – неймовірної краси вишиті рушники, сорочки та фартухи. А потім якось Світлана помітила, що не усі так шанобливо бережуть вишиванки, а в декого вони просто валяються на горищі, або ж їх викидають чи спалюють після смерті рідних. Тому вирішила їх збирати й зберігати.

У коментарі БУГу Світлана Василюк наголосила, що вишиванка – це національна святиня, яка символізує і несе в собі духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв’язок багатьох поколінь, який не можна переривати.

На її думку, вишиванка – це уособлення України, адже так само пройшла тернистий шлях крізь віки. Тому зараз вишитий одяг – це взірець патріотизму, символ української нескореності й свободи, сміливості, боротьби та перемог. Тому його потрібно берегти.

Світлані Василюк вдалося зібрати кілька десятків вишитих елементів одягу і побуту: жіночі й чоловічі сорочки та комплекти костюмів, рушники, серветки, доріжки, набори постільної білизни тощо. Найдавнішим понад сто років. Однак найціннішими є вишивки, які пошили прабабці. Адже це своє, рідне, яке є пам’яттю про близьких людей.

Як розповіла пані Світлана, її бабця Василюк Марія Андріївна 1922 року народження родом із села Верхнів, яка вийшла заміж дуже молодою у село Вощатин, як і всі українки, любила гарний одяг. Тому мала різноманітні вишиті сорочки і фартухи. Чоловік Марії загинув на полях другої світової війни. На її тендітні плечі ліг весь тягар виживання і виховання дітей.

Вишитий спадок бабусі зараз в родині дуже цінують. Зокрема, вони зберігають сорочку прабабці, а також предмети старовинного вбрання інших членів родини. А саме фартух бабці Янюк (Монолюк) Акулини Юхимівни 1922 року народження, уродженки села Млинище, яка вийшла заміж у село Дорогиничі. На жаль, не обминула її вдовина доля. В 1945 році отримала «похоронку». Але залишилася активною і впевненою в собі. Співала в церковному хорі й прикрашала своїми вишивками храм.

Дуже любить вишивати і сама Світлана Василюк. А також вона прищепила любов до вишиванок і своїй доньці Тетяні Гордієвич. Відтак Таня 2021 року на День села організувала показ старовинних українських костюмів. Тоді вийшло 9 комплектів. Більшість речей Таня позичила в мешканців сіл Бужанка та Верхнів, деякі взяла з власної колекції. Відтоді вона захопилася цим і вирішила продовжувати збирати старовинний одяг і поєднувати його в костюми. Минулого року на День вишиванки Тетяна потішила всіх своїм результатом – відтворити вдалося 50 народних костюмів. Незабаром старовинні рукотвори будуть представлені в етнографічному альбомі «Над Бугом рікою».

“Багато хто викидає речі, зокрема й вишиванки своїх предків після їх смерті, або ж спалюють. А це ж наша святиня, наша історія, яку потрібно берегти. Тому ми з донькою збираємо їх. Ходимо від хати до хати, питаємо, просимо. Дехто віддає і так ми й збираємо нашу колекцію”, – зазначила Світлана Василюк.

Колекцію вишиванок мама й донька зберігають в етнографічній світлиці, яка діє в Бужанківському ліцеї імені Миколи Корзонюка. І помилуватись нею може кожен охочий.

На День Незалежності України більшість українців вже традиційно одягають вишиванки. Однак пані Світлана переконана, що вишиті речі потрібно використовувати не лише на державні свята, а й повсякчас, адже це наша святиня, реліквія, яка ідентифікує нашу націю серед інших народів, й виокремлює нашу культуру, наші традиції.

“Вишиванка – це наша історія, мистецтво предків, душа й генетичний код народу, етнічна спадщина, прикраса для тіла й оберіг для душі”, – наголосила Світлана й закликала берегти вишиванки, особливо ті, які дісталися нам від наших предків.