Природні катаклізми чи наслідки будівництва шахт? У селах Іваничівського району в колодязях та водоймах зникає вода

У селах Лежниці та Михалє Іваничівського району, поблизу яких розміщуються гірничі виробки шахт №10 та №1, зникає вода навіть у тих місцях, де донедавна можна було ловити рибу.

Донедавна жителі Іваничівського району та Жовтневого оббивали пороги кабінетів різних інстанцій з проханням зарадити проблемам, які виникли через підтоплення будинків, підвальних приміщень, гаражів, городів. Люди потерпали від знищення врожаїв водою і винуватили владу та керівництво шахт, бо саме закриття вугільних підприємств спричинило підняття рівня ґрунтових вод. Тепер же проблема полягає у тому, що води у місцевостях, де розміщувалися або ж розміщуються гірничі виробки, зовсім не стало.

Рівень води в колодязях у селах Лежниці та Михалє Іваничівського району коливається від 1,5 до 2-х метрів. Хоч одночасно з шахтою №10 “Нововолинська” будувався водогін у селах, які територіально наближені до копальні, це будівництво так і не було доведене до кінця. Слід сказати, що неподалік знаходиться також і шахта №1.

“Проклали 300 метрів труб у Лежниці, на тому робота закінчилась. Кажуть жителі, що біля кілометра труб прокладено також під польовою дорогою, що веде на Михалє. Ці два села в буквальному сенсі перерили ровами і лишили все напризволяще. Люди потім засипали щебінем власноруч. Гірничі виробки дають про себе знати – стіни на будинках тріскають. Мій дім на підвищенні знаходиться, то в нас ще не така біда, а є ж сім’ї, що за 300-400 метрів за водою їздять, у бочках додому возять. Водойма була біля села, люди з Нововолинська та навколишніх сіл рибу ловити їздили, і та висохла. Нас і землі позбавили, шахті віддали, приговорюючи: буде побудована копальня – буде все”, – скаржиться жителька Лежниці Наталія Грищук.

Складається враження, що при ліквідації шахт, як і при їх будівництві, у проектах не було передбачено жодних природоохоронних заходів. Тоді ж думали про перспективи, а про негативні наслідки після реорганізації копалень мови не було, й звісно, ніякі заходи не передбачались. Спеціалістів, які б спостерігали за станом довкілля на полях шахт, теж немає. Чи можна буде врятувати грунт вже тепер, коли люди б’ють на сполох – то води забагато, то її зовсім нема?

Незавершена водопровідна мережа – наслідок безвідповідальності та байдужості до долі людей, які живуть поблизу шахт, адже її наявність є необхідною передумовою початку будь-якого будівництва.

“Якби ви бачили, як грандіозно все починалося, скільки техніки працювало над тим водогоном. Сільський голова каже, що проекту не показували, як шахту будували. Подейкують, згідно цього документу і дитячі садки в наших селах мали бути. А зараз таке враження складається, що про нас зовсім забули. Без дороги, без освітлення вулиць, а тепер щей без води”, – розповідає Катерина Столярук, яка також живе у Лежниці.

У 2002-му році люди власним коштом провели газ в селах, додатково фінанси виділила облдержадміністрація. Тепер деякі жителі будують артезіанські свердловини – недешеве задоволення, яке обходиться в 30 тисяч гривень. От і виходить: або плати, або сиди без води. А де взяти такі гроші пенсіонерам, які ледь кінці з кінцями стягають, бо пенсії вистачає тільки заплатити за комунальні послуги? І хто відповідатиме за штучні посухи, від яких, не виключено, потерпатиме ще не одне покоління?