Про військові будні у зоні АТО розповів боєць з Іваничівщини Андрій Охманюк

Боєць 14 окремої механізованої бригади Андрій Охманюк: дружба на фронті значить значно більше, аніж у цивільному житті

Головний сержант-командир відділення зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 14 омбр старший солдат Андрій Охманюк сьогодні, 29 березня, зустрічає свій 21 рік народження. Не буде гостинного сімейного застілля, не буде молодіжної тусовки, не буде всього того, що прийнято вважати традиційним святкуванням Дня народження. Андрій відзначатиме своє свято з автоматом в руках, серед побратимів, чиє надійне плече найбільше цінує тут, на фронті. І так вже другий рік постіль… Але життєрадісний і непосидючий Андрій не переймається цим, бо впевнений, що вже наступний день народження обов’язково святкуватиме вдома, в родинному колі, в мирній Україні, – повідомляє прес-служба 14-ої ОМБР.

В дивізіоні з теплотою розповідають про свого побратима, жартома називаючи його “морячком”: «Він би постійно кудись їхав, щось би мінував-розміновував, йшов в розвідку, стріляв би. День-два без виїзду – пекельна мука для нього. Одним словом, любить військовий рух наш Охманюк! Любить сам і вже вчить інших. Хоч і молодий, але дуже багато знає й вміє!». Це лише коротко з того, що довелося почути в дивізіоні про Андрія.

А родом зенітний непосида з села Стара Лішня Іваничівського району Волинської області. У 2013 році прийшов час іти Андрієві служити на строкову військову службу. До місцевого військкомату в той час прибули офіцери бригади морської піхоти з Криму і, дізнавшись, що цей хлопчина має чималі спортивні досягнення, зокрема в боксі, запропонували одразу службу за контрактом в їхній бригаді. Ось так волинянин опинився в Криму.

– Спочатку все ніяк не міг отямитися й збагнути, де я й що зі мною відбувається, – з посмішкою пригадує Андрій. – В розвідувальному підрозділі, куди я потрапив, дисципліна була залізна, постійні виснажливі навчання на полігонах в умовах наближених до воєнних, марш-кидки в повному спорядженні, фізична підготовка, тренування з рукопашного бою. Ми мали час лише на прийняття їжі та сон. Постійно виїжджали в гори та ліси на навчання, де виконання завдань давалося значно складніше. Але така служба мені подобалася! Дуже цікаво! А потім була анексія Криму…, – з сумом говорить Андрій. – Наша частина зайняла кругову оборону по всьому периметру території: 600 контрактників вдень чергувало, 600 – вночі. А в кінці березня 2014 року командир частини об’явив про те, що ми повинні зробити вибір, де служити. Для мене вибір не стояв: я українець і служитиму тільки Україні! Повернувся додому на кілька днів. А вже 9 квітня підписав контракт в 51 окремій механізованій бригаді.
І вже в складі 51 омбр незабаром Андрій Охманюк вирушив на схід країни. Туди, де розпочиналося незнайоме нам, неочікуване й незвідане… Туди, де розпочиналася війна… Війна, яка згодом перепише долі десяткам тисяч українців, яка перекреслить і понівечить життя тисячам.

Але Андрій завжди сміливо йшов уперед, бо вірив у себе, в свої знання та вміння, отримані в Криму… У вкраденому Криму…
В складі батальйонно-тактичної групи «Колос», яка була сформована з військовослужбовців 51 окремої механізованої бригади, Андрій разом з побратимами штурмував Савур-Могилу на початку серпня 2014 року. Ворог люто оборонявся, в чому неабияк допомагала російська артилерія, яка з території Російської Федерації постійно вела артилерійський вогонь, в тому числі з систем залпового вогню БМ-21 «Град». Але попри шквальний вогонь ворога, 7 серпня 2014 року один з історичних боїв був виграний: Савур-Могила перейшла під контроль українських військових і над нею замайорів жовто-блакитний стяг! Саме ця військова операція змінила хід війни на Донбасі й показала, що бійці легендарного «Колосу» з 51 окремої механізованої бригади разом з підрозділами інших військових частин зуміли успішно атакувати вчетверо більші сили противника й примусити його відступити з позицій. А потім були неймовірно пекельні тижні оборони стратегічної висоти.

На фронті Андрієві не сниться шайтан-гора, як охрестили висоту бійці «Колосу».А от, коли приїжджає у відпустку додому, вона знову повертає хлопця у ті події. Батько Андрія, Іван Миколайович, каже, що іноді вночі Андрій кричить, здригається, віддає накази, веде прицільний вогонь по ворогу, ставить розтяжки, іде в розвідку… Вочевидь, війна не відпускає хлопця й на мирній Волині. Втім, військовослужбовець переконаний, що це обов’язково пройде, коли війна закінчиться. А буде це, на глибоке переконання Андрія Охманюка, скоро. І тоді Іван Миколайович, шахтар з 30-річним стажем підземної роботи, не буде так переживати за сина-солдата, щодень очікуючи коротенького дзвінка з фронту. А наразі Іван Охманюк може по праву гордитися своїм мужнім, одчайдушним сином-воїном!

– Моральна підтримка батька й родини дуже багато значить. Мабуть, це так само важливо, як і надійне плече побратима поряд.
З моменту створення 14 окремої механізованої бригади старший солдат Андрій Охманюк зразково служить у військовій частині, яка з боями пройшла не одну сотню кілометрів фронтових доріг Донбасу.

А ввечері в бліндажіі буде святкування з… молоком. Надто ласий наш головний сержант до молока й молочних продуктів! Тому колеги завжди знають, чим догодити Андрієві.

Щасливої військової долі тобі, Андрію! Миру, радості, кохання й удачі на всіх перехрестях долі!