Поїздка в райцентр за 600 гривень, або про що бідкаються жителі Іваничівщини

Аби доїхати до Іваничів або Володимира-Волинського, жителі сіл Луковичі та Бужковичі платять шалені гроші. 300 гривень в один бік – саме у стільки обходиться селянам поїздка в райцентр.

Про це йдеться у матеріалі газети Волинські Новини № 8 (107) від 1 березня 2018 року, – пишуть Волинські новини.

ВИЇХАТИ ІЗ СЕЛА ЗА ЗАПИСОМ

«Наші села відрізані від світу», – констатують луковичівці. Їхня сільська рада, до якої, крім Луковичів, входять ще Бужковичі та Орищі, розташована посередині між трьома райцентрами – Іваничами, Локачами та Володимиром-Волинським. До будь-якого з них звідси приблизно однакова відстань.

«Ще в жовтні до нас перестала їздити маршрутка. Тепер з села ні виїхати, ні вийти – щоб дістатися в район, треба йти чотири кілометри в сусіднє село на трасу. Але ж не всі можуть подолати ту відстань», – нарікають люди.

За словами луковичівців, щоб доїхати в райцентр, їм доводиться винаймати в сусідів машину або воза з конем, аби їх підвезли до найближчої зупинки.

«Щоб відправити свого студента на навчання, наймаю в селі машину, заправляю і їду. Завезти його у Володимир мені обходиться в 300 гривень, – розповідає жителька Луковичів Світлана Хамуда. – Так само, щоб зустріти його, мені треба найняти машину, виїхати в Іваничі чи у Павлівку. І так щотижня».

Тут жартують: коли дитина з сім‘ї вступила до університету, треба заводити коня – щоб возити студента на маршрутку.

«А щоб з‘їздити в лікарню, ми домовляємося з тими місцевими, у яких є машина, просимо, щоб знайшли місце. Місце в машині може знайтися через тиждень, два. Сиди, чекай, поки Бог змилується», – нарікають люди.

Заради того, щоб до їхнього села їздила маршрутка, дорогу селяни власними силами лагодять – тракторами возили в ями щебінь, каміння, землю і трамбували. Люди з теплотою згадують той час, коли до їхнього населеного пункту їздив автобус. Кажуть: і маршрут був зручний, і автобус хороший, і перевізник такий, що розуміє. Та найбільше добрих слів дісталося водієві автобуса.

«Водій нашої маршрутки – то людина від Бога. Він завше і почекає, і поможе, і руку подасть, і сумки піднесе. Його б повернути, – журяться бабусі. – Якщо не вдасться його повернути до нас на маршрут, то хоча б похваліть його в своїй статті».

ЩО РОБИТИ?

За словами людей, їхня сільрада неодноразово зверталася до Іваничівської райдерж­адміністрації, аби там, своєю чергою, допомогли пришвидшити роботу Волинської облдержадміністрації, зокрема департаменту, який опікується проведенням конкурсу на перевезення. Та звідти, кажуть, навіть відповіді не надійшло.

Тож сільраді довелося напряму звертатися до департаменту інфраструктури і туризму Волинської облдержадміністрації, щоб ті чимшвидше провели конкурс на пасажирські перевезення. Відповідний лист вони відправили ще торік. Відповідь із «білого дому» надійшла лиш на початку січня цього року. Щоправда, у ній чиновники селянам надії не дали, лишень зауважили, що пропозиції сільради враховано – на конкурс виставлять і їхній маршрут.

«Кажуть, що конкурс буде в березні цього року, – із гурту людей вигукує старший чоловік. З гіркотою констатує: їх усі кинули. – Кажуть, курс на Європу взяли. Але ж яка Європа може бути, коли в лікарню годі виїхати? Ми вже і підписи збирали, і папери писали, і листи, проте від того толку нуль – папірчики в адміністрації перекладуть з місця на місце, а віз і досі там».

Депутат Волинської обласної ради від УКРОПу Ірина Вахович каже: маршрут не призначають, бо департамент інфраструктури не може знайти перевізника.

«Маршрутка на село може не ходити через те, що департамент інфраструктури і туризму не знайшов перевізника, а той, який був раніше, відмовився від маршруту. Але є практика поділу маршрутів, і чиновники департаменту мусять уміти домовлятися з перевізниками. Наприклад, підписувати договір на вигідний маршрут за умови, що перевізник буде їздити і на ще один, який приносить менше коштів», – каже Ірина Вахович.

Запевняє: на найближчій сесії Волиньради озвучить запит про цю проблему та буде працювати над тим, аби змінити практику проведення конкурсів на перевезення. На думку депутатки, пошук перевізників має відбуватися до того, як завершиться договір на перевезення, а не тоді, коли їздити нема кому.

«Ми дуже хотіли б запросити голову адміністрації Володимира Гунчика пожити в нашому селі. Щоб він відчув, як це – коли захворіла дитина, а поїхати в лікарню немає можливості», – наголошують люди.