Конфлікт у Грибовиці: батьки впевнені, що їх дитину б’ють в дитсадку

Конфлікт між завідуючою дитячого дошкільного закладу в селі Грибовиця Іваничівського району  Оксаною Кузьмич та багатодітною сім’єю Бубекіних розпочався ще минулого року. Батьки впевнені – до їх п’ятирічного сина Тараса в садку застосовували фізичну силу.

“Він видумує все, тут ніхто дітей не ображає. У мене вища освіта педагогічна, педучилище Володимир-Волинське, педагогічний інститут за спиною. У вихователя 26 років стажу, а в мене – 25. Ми не одне покоління виходили, я з 90-го року тут працюю. Ніколи такого не було. Це видумки та наклепи на нас. Конфлікт почався минулого року, коли привели старшого Богдана в садок. Дитина була обкидана каліками і батьки ставили претензії, не хотіли, щоб спав біля інших.

Батьківський комітет збирає по 10 гривень благодійних внесків, Бубекіни їх не здають. В них ніколи нема грошей. Ми єдине зробили зауваження, щоб полікував дитину. З того почалося. Тато не відреагував. Тоді написали в соціальну службу, працівники приїхали перевіряти. Там три сім’ї живуть в одній хаті і кімнатка два на три. Його хлопчику ще два місяці лишилося до випуску, що він хоче доказати? Кому? Він не дає нормально працювати”, – пояснює ситуацію завідуюча садочка.

Пристрасті навколо дітей Бубекіних не вщухають. І батьки, кажуть, не можуть змиритися, що до їхніх діток ставляться в садочку як до другорядних. Найстарший син Богдан вже навчається в школі, йому сім років. Другий, Тарас, до недавніх пір ходив у садок. Тепер батьки серйозно задумались над тим, чи варто водити туди дитину. Хлопчик розповів, що вихователька била його лінійкою по ногах.

Вихователь Мирослава Король пояснює: не била, а просто налякала свого вихованця. Дитина пустувала і треба було якось вкласти її спати.

“Запитайте у будь-кого з цих діток, чи ми їх ображаємо? У садочку 25 дітей і ніхто не жаліється”, – говорить вона.

Сім’я справді живе не дуже багато, туляться всі у невеликій кімнаті. Наталія у декреті, глядить ще двох молодших донечок, а Василь працює у Нововолинську. Він розповідає, що аргументом для завідуючої, щоб не прийняти їх старшого сина, стали… адиноїди. Мовляв, малий через хворобу сам не міг спати, хрипів, і іншим не давав. Тоді завезли Богдана в Іваничі, взяли в лора довідку про те, що може відвідувати садок. Однак завідуюча сказала, що довідка куплена. Аналогічний документ привезли з Луцької дитячої лікарні. Через деякий час у сім’ю приїхала комісія зі служби у справах дітей. Завідуюча, каже Василь, повідомила, що в хаті Бубекіних нема туалету і ванни й діти ходять брудні. У зв’язку з конфліктом збирали навіть виконком, на якому були присутні голова сільради, секретар, бухгалтер, керівник Іваничівського центру первинної медико-санітарної допомоги Роман Киця, 2 людини зі служби та сільська медичка.

“Після виконкому завідуюча садком трохи втихомирилася, більше нас не чіпала. Потім по нашому питанню провела збори, на яких були присутні тільки частина батьків, наближених до неї. Інших не повідомили. Благодійні внески справді не плачу, я того не боюся сказати. Бо це не примусово”, – говорить Василь Бубекін.

Малий Тарасик не хоче йти в садок. Батьки говорять, що бачили сліди від лінійки на своїй дитині і шукають справедливості, тепер вже у районі. Шоковані вихователі в свою чергу шукають пояснень і кажуть, що від усієї цієї катавасії зникло бажання працювати.

Ясно одне: від війни, в яку загралися дорослі, найбільше страждають діти.