«Не поважаю ветеранів війни»: староста Павлівської громади скаржиться на приниження від лейтенанта, який жодного разу не був на фронті
Військового з Павлівської громади, який майже два роки воював в «гарячих» місцях бойових дій і отримав важке поранення, а нині обіймає посаду старости села Завидів у Павлівській громаді, принизив і образив старший лейтенант, який «відсиджується» у військовій частині і ще жодного разу не був на передовій.
До журналістів БУГу звернувся староста села Завидів Павлівської громади Сергій Вакулюк, який майже два роки захищав рідну країну під час повномасштабної війни з росією. Військовий у складі 80-ої штурмової бригади був у «гарячих» місцях бойових дій, зокрема в Бахмуті й Кремінній. Отримав важке поранення й тривалий час лікувався і відновлювався. Згодом, за станом здоров’я перевівся у батальйон розмінування. Однак там замість поваги, зіштовхнувся із образами, приниженням і постійною несправедливістю.
Як розповів військовий-староста, керівництво військової частини наголосило йому, що колишні бойові заслуги нічого не варті. А все, мовляв, потрібно заново здобувати. До того ж Сергія обурило несправедливе ставлення до нього, в порівнянні з іншими військовими. Якщо іншим місцевим часто давали відгули й відпускали додому, то його – ні.
“Із перших днів ставлення до мене було вкрай негативне. Додому не відпускали, незважаючи на важливі, нагальні проблеми й на те, що живу зовсім близько. Хоча інших відпускали регулярно. Постійно погрожували мені доганами й казали мені: “Ви у своїй бригаді мали заслуги. А в нашій будете все заново починати і здобувати. Хоча в мене є бойовий досвід”, – зазначив Сергій Вакулюк.
Однак найбільше старосту Павлівської громади обурила ситуація, коли його образив і зневажив військовий, який ще жодного дня не був на передовій і як то кажуть, не дивився “в очі смерті”. Він, за словами Сергія, наголосив, що не поважає ветеранів війни.
“Старший лейтенант, заступник командира з морально-психологічного забезпечення батальйону розмінування Роман, не називатиму прізвище, не хотів відпускати мене в неділю додому. Хоча в мене виникли термінові проблеми. Я просив і наполягав, щоб мене таки відпустили. Адже інших чомусь постійно відпускають додому. Запитав, чому до мене таке ставлення. Тоді цей Роман відповів: “Просто я не поважаю ветеранів війни”. Як можна таке сказати? Я не розумію. Тисячі військових ціною власного життя і здоров’я захищають країну від окупантів. Гинуть молоді хлопці. Цвіт нашої нації. Кращі з кращих віддають свої життя заради свого народу і держави. Як можна їх не поважати і знецінювати їхні військові заслуги, подвиги та героїзм? Звичайно, мене це обурило!”, – нарікає військовий.
Сергій Вакулюк не розуміє, як взагалі військовий, тим паче в обов’язки якого входить морально-психологічне забезпечення бійців, може так зневажливо ставитись до ветеранів війни. На думку Сергія, Роман мав би допомагати побратимам адаптуватись, однак натомість принижує їх і ображає.
Однак “добило” Сергія ставлення керівництва військової частини до цієї ситуації. Адже, мовляв, замість того, щоб покарати Романа і змусити вибачитись, на цю проблему просто “закрили очі” й “махнули рукою”.
“Роман по суті сказав, що я – ніхто і звати мене ніяк. Це образливо. А керівництво ніяк не відреагувало. Хоча я звертався. Пройшло майже три тижні. А цей Роман досі навіть не вибачився переді мною. І не поніс жодного покарання. Я отримав три поранення: два легкі і одне важке. Ризикував життям і тепер – ось така вдячність. Та й не лише за себе образливо, а й за своїх побратимів, чимало яких загинули, захищаючи рідну країну. Невже вони заслужили на таку ось зневагу? Та ще й від кого? Від людини, яка пересиджується у військовій частині, жодного разу “не нюхала пороху” й не знає пекельних реалій війни? Нехай спробує повоювати на передовій, тоді напевно не казатиме, що не поважає ветеранів війни”, – вважає військовий.
Сергій Вакулюк вирішив надати цій ситуації розголосу, адже вважає, що ветеранів війни потрібно поважати, цінувати їхню жертовність і бути вдячними за відстоювання ними волі й територіальної цілісності рідної країни. Військовий переконаний, що після пережитого на війні, бійцям необхідна моральна підтримка й допомога в адаптації до мирного життя. А на зневагу, образи й знецінення бойових заслуг вони, мовляв, точно не заслуговують. А якщо таке й трапляється, то має бути за це суворе покарання.
