Історія Успенського собору у Володимирі про його окупацію та повернення

Історія волинського храму, збудованого в часи Русі, переведеного в унію, зруйнованого перебудовою, відродженого і звільненого з полону російської церкви.

Інформує misto.media

В Успенському соборі чудова акустика. Звуки шуроповерта голосно відлунюють храмом. Злітають мелодіями вгору аж під склепіння. Чимось схожі на мелодії Ганса Ціммера з фільму «Дюна».

Музика шуроповерта — саундтрек виселення Московського патріархату з князівського собору.

Чим є Успенський собор для Володимира, Волині, світу? Чому в базиліці святого Петра в Римі похований єдиний українець, виходець із цього міста? Що в ньому такого, аби сюди приїжджав патріарх Російської Православної Церкви? Хто, зрештою, перетворив його на один зі стовпів «руського міра» в Західній Україні?

Собор — літописець. Собор — свідок. Собор — символ. Собор — переможець.

Від редакції. Ми зібрали у фічер усе про собор у місті Володимирі, одну з ключових християнських святинь держави, яка нещодавно перейшла до Православної Церкви України, до того тривалий час перебуваючи у підпорядкуванні Москви. Пояснюємо читачам, як складалася доля храму в різні віки, хто і як впливав на його підпорядкування і як це зрештою вдалося змінити в наш час.

Авторка — журналістка і дослідниця історії Ярослава Колоскова.

Свято-Успенський кафедральний собор у Володимирі — об’єкт культурної спадщини національного значення і є державною власністю. Майновий комплекс пам’ятки охоплює безпосередньо будівлю собору 1156 року, будинок із дзвіницею 1494 року і мури з брамами 17 століття. У будинку з дзвіницею знаходилося єпархіальне управління та особисті покої митрополита Володимира-Волинського та Ковельського Володимира (Мельника). Ієрарх УПЦ у 2024 потрапив до офіційного «Патріаршого календаря» Російської Православної Церкви на 2024 рік.

Зайти на територію Успенського собору можна через одні ворота. Важкі, ковані, фарбовані в чорне. Є й інші хвіртки, які використовуються для обслуговування комплексу. Одна з них веде до джерела. Якщо вона не зачинена, то через неї чимало володимирців замикали традиційне прогулянкове коло місто-парк-собор-місто.

Від жовтня 2025 року до січня 2026 центральні ворота замкнені та опечатані. Хвіртки — теж.

Собор — літописець

988 рік. Князь Володимир хрестить Русь і тоді ж засновує місто Володимир. Із 992 тут діє православна єпархія. Кам’яного храму, здатного витримати облоги, вона не має. Через 172 роки правнук Володимира Мономаха, князь Мстислав Ізяславич, зводить Успенський собор у рекордні чотири роки. Споруда на узвишші — як чатовий, як символ православної віри на цих теренах.

Робить це неспроста, тоді князі не гірше сучасних політиків хвалилися один перед одним: ось я, ось моя земля, ось мій храм. Так Мстислав протиставив Володимир, як місто, що рівне Києву. І недарма! Будівництвом собору Мстислав Ізяславич заклав фундамент до процвітання міста. Через сорок років від зведення храму його син Роман заснує Галицько-Волинське князівство. Володимир 150 літ поспіль — його столиця. Та це вже інша історія. Нам ідеться про храм.

— Мстислав Ізяславич збудував Успенський собор ще й як усипальницю волинських князів, — пояснює історикиня Орися Остапчук. — І донині по праву і по ліву сторони в храмі збереглися великі аркасолії  з похованнями князів. Першим у серпні 1170 року спочив у стінах рідного храму князь Мстислав. Поруч із ним поховані син Всеволод Мстиславович, онук Василько Романович (брат Данила Галицького) з дружиною Оленою, правнук Володимир Василькович. Це родина, яку пізніше в історії називатимуть Романовичами. Вона міцно вписалася в історію нашої держави. Досі йдуть дискусії про те, яке місто важливіше: Галич чи Володимир? Звісно, Володимир! Це наш князь приєднав  Галичину до Волині.

Чи виглядає собор нині так, як у 1160 році? Швидше, ні. Занадто багато випробувань звалилося на його кам’яні стіни.

Випробування перше. Нога монгола ступила у святиню. «І прийшов він до Володимира, і взяв його списом, і вибив його без пощади», — пише літописець у Галицько-Волинському літописі. Наказ зачистити місто у 1241 році виголошує хан Батий . Століття минають, а вороги, які приходять з півночі, завжди залишаються ордою.

Батий помер. Золота Орда розпалася. Успенський собор стоїть і називається єдиним домонгольським храмом на Волині.

Галицько-Волинський літопис, який писався у його стінах, охоплює епоху від 1201 до 1292 року. В ньому йдеться про життя Данила Галицького, його брата Василька Романовича та їхніх нащадків. Цінна річ. Головний історіограф Російської імперії Василь Карамзін теж це розуміє. На замовлення царя Олександра І пише багатотомну «Історію держави Російської», яку цензурує сам цар. На початку ХІХ століття Карамзін забирає літопис у Росію. Назад до України він не повернувся. Нині зберігається у бібліотеці академії наук в Санкт-Петербурзі. Українцям залишають копії. З моменту виходу томів Карамзіна історія Русі трактувалася винятково як частина історії Московської держави.

Нагадаємо. Київ засновано у 482 році, Володимир — у 988 році, Луцьк — у 1085 році, Москву — в 1147 році. Математика — точна наука. Скільки б літописів не вкрали, Київ та Володимир завжди будуть старшими за Москву.

Собор — свідок

Від моменту будівництва і до кінця ХVІ століття собор — православний. Спочатку у складі Великого Князівства Литовського, згодом — Речі Посполитої. Де в ній місце українцям? Волинь, Підляшшя, Поділля, Київщина та Брацлавщина перейшли під пряме управління Корони Польської, утворивши нові воєводства. Політика і релігія в новій державі крокують нога в ногу. Українська шляхта починає полонізуватися: приймати католицьку віру, розмовляти польською, аби мати однакові привілеї з польськими магнатами.

У 1596 році на духовну арену виходить Іпатій Потій — єпископ Володимирський та Берестейський. Він настільки палко підтримує ідею Київського митрополита Михайла Рагози про об’єднання католицької та православної церков, що й по нині називається «батьком унії». Папа Римський Климент VІІІ благословляє злиття церков, яке офіційно відбувається на Берестейській унії. Іпатій Потій повертається до Володимира і вписує в історію Успенського храму греко-католицьку сторінку. Собор на двісті років стає головною єпископською кафедрою греко-католиків на Волині. Іпатій Потій особисто керує переходами православних церков до унії.

Історик Теодорович описує такий випадок: «У січні 1601 року дворяни Андрій та Олександр Загоровські написали скаргу щодо вчинення Потієм разом із озброєними людьми нападу на Василівську церкву у Володимирі. За словами Загоровських, Потій зайшов у церкву під час ранішньої служби, витягнув з церкви священника о. Мартина та повів його до Успенського собору, де побив його, насильно обстриг та заборонив священнослужити».

— Поховали Іпатія Потія в липні 1613 року в Успенському соборі. Де саме, ще треба дослідити. Тут варто згадати, що перед тим, як прийняти духовний сан, Іпатій мав сім’ю, дітей та неабиякий авторитет у суспільстві. Хай простять мене греко-католики, але зачіскою він був схожий на Трампа, — іронізує Орися Остапчук.

Випробування друге. Наступники Іпатія Потія.Усі вони, щоб наблизити зовнішній вигляд православного собору до костелів західного обряду, вдавалися до перебудов.

Єпископ Йосип Мокосій-Баковецький велів під підлогою південного вівтаря облаштувати склеп для поховання померлих єпископів.

Єпископ Теофіл Годебський у 1753 році прибудував до західного фасаду екзонартекс  у вигляді двох ярусів лоджій, а також дві симетричні вежі на західному фасаді. Князь Мстислав, мабуть, не впізнав би свій храм. Бароко стерло з нього давньоруські риси.

Останній греко-католицький єпископ Млоцький у 1782 році надумав прорубати в одній із колон сходи до проповідницької кафедри. Храм не витримав, і впало центральне склепіння. А далі — запустіння на довгі століття.

Собор — символ

У 1795 році Володимир окупували війська Російської імперії. Казенне відомство перетворює собор на склад. Володимирська греко-католицька кафедра ліквідовується, храм у 1806 році передають Російській Православній Церкві. Сімдесят років вона не робить нічого, щоб його відродити. Волинська губернія на той час була відсталим, малоосвіченим регіоном. Спрямовувати сюди кошти навіть на покращення релігійного життя не спішили. У 1878 році у бюрократичному звіті зазначено: «…Тепер це лише стіни».

Володимирців ситуація не влаштовує. Мировий суддя  Омелян Дверницький та його однодумці засновують Свято-Володимирське братство. Пишуть листи царю, аби російське православне відомство зглянулося і відновило найдавніший храм Волині. Жителі міста не стоять осторонь: скидаються на його відновлення. Сюди їдуть пітерські архітектори та археологи на чолі з Адріаном Праховим.

— Розвалини вражали. Посеред храму виросли кущі бузини та явора, — розповідає Орися Остапчук. — Десятки розграбованих саркофагів, скелети, а поміж ними іменні персні, хоругви, надгробні плити з родовими гербами. Виявилося, що Успенський собор став місцем спочинку єпископів, української шляхти та місцевої еліти. Підтверджується існування каплиці Святої Трійці у підвалах. Прахов вражений знахідками, але в підсумку ніхто не знав, що робити з такою кількістю останків, тому вирішили залишити їх у підземеллі та засипати піском. Вхід замурували. Донині ніхто не знає, де він.

Усе цінне, що знайшли в Успенському соборі, поїхало в Санкт-Петербург на реставрацію. Частково експонується в Ермітажі. Так імперія викрадала, привласнювала і назад нічого не повертала.

Повернімося до відбудови. Існувало два проєкти — Прахова та Котова. Першим пропонували зберегти бароковий фасад та вибудувати п’ять бань. Другим — знищити всі греко-католицькі нашарування і звести один шоломоподібний купол. Російській церкві, яка керувалася ідеологією, важлива була картинка: подорожній мав бачити однакові храми, що у Володимирі на Волині, що у Владімірє-на-Клязьмі. Проєкт Котова доречно вписувався в ідеологію імперії.

Росіяни люблять приходити на Волинь у «золотому вересні». 15–17 вересня 1900 року у Володимирі — всенародне свято на честь відродження Успенського собору. Сам великий князь, представник імператорської родини Костянтин Костянтинович прибув. 126 років минуло, а серед людей у Володимирі й досі побудує міфологема про мільйон рублів на відбудову собору, виділених царською родиною.

Якби не суддя Омелян Дверницький та братство, то руїни собору достояли б до незалежності України. Вшанували рушія відбудови, поховавши біля північної стіни храму. Хитро поховали. Коли заходити на територію — помітно мармурову могилу, але не сам напис з іменем. Потрібно бути трішки Індіаною Джонсом : підійти до стіни собору, здогадатися протиснутися між нею та могилою, присісти — і лиш тоді знатимете, чия це остання оселя.

1921 рік. Імперія — пішла. Церква — залишилась. На Волині знову встановлюється польська влада.

російська церква в Україні молилася російською. У Володимирі — українською. Змусив їх до цього лікар Арсен Річинський. Це страшенно дратувало російську меншину. У 1927 році «Російське Народне Об’єднання»  намагалося заборонити українську мову в богослужіннях Успенського собору.

Священник російської церкви Боришкевич, за участі поліції, провів службу російською мовою, ігноруючи протести громади. Проте вже наступного дня парафія рішуче виступила, і богослужіння знову відбулося українською.Газета «Діло», № 74

Річинський публікував чимало статей в українській пресі про церковні питання.

«Духовна самостійність, створення власної релігійно-національної ідеології завжди додає народові певності своїх сил і своєї гідності, віру в свою правоту і в своє майбутнє. Навпаки, рабське перейняття чужих ідей і чужих поглядів підриває духовні сили й відпорність народу, затягує його на службу чужим божкам. Тоді надходить смерть народу», — писав майбутній святий Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).

Річинського совєти арештували, заслали в табір. Змусили жити в Казахстані, де він і помер. Як і Василь Стус, він повернувся додому значно пізніше — аж у жовтні 2006 року: останки лікаря перепоховали на Тернопільщині, звідки той родом.

Успенський собор не зачиняли в радянські часи. Совєти взяли його на облік, наліпили табличку про пам’ятку архітектури національного значення, загнали в підпілля автокефальну та греко-католицьку церкви. Карт-бланш на усі храми України в комуністичній країні мала лише Російська Православна Церква.

У перші роки незалежності у Володимирі не використали шанс передати собор до Київського патріархату.

Червень 1992 року. Київський патріархат ще тільки створили. Його майбутній патріарх — Філарет — їде до Володимира святкувати тисячоліття Володимирської єпархії. Є надія, що духовна перлина землі волинської — Успенський собор — стане українським.

На першій шпальті газети «Слово правди» від 29 серпня 1992 року опубліковано проповідь, виголошену в Успенському соборі патріархом Філаретом.

«Дві церкви існує: Київського патріархату і Московського. Кожний православний християнин вільний обирати свій шлях — чи то до Києва, чи до Москви. Але той, хто обирає шлях до Києва, обирає шлях до незалежності України, а той, хто обирає шлях до Москви, обирає залежність. Хочете бути залежними — обирайте шлях до Москви. Хочете бути незалежними — йдіть до Києва», — йдеться у ній.

Філарет поїхав. Собор знову закрили.

— Щоб уникнути сутичок, ключі від собору зберігалися у міського голови Миколи Гнатюка, — пригадує рухівець Василь Сусік. — Планувалося швидко створити церковну двадцятку і їй передати храм. Місяць чи півтора він був закритий. Двадцятку не створили. Гнатюк віддав ключі священникам УПЦ МП. Усе було сире, багатьом — байдуже. Десь ми, демократи, недопрацювали.

Тут пригадується одне розпорядження в. о. голови Волинської облдержадміністрації Юрія Ленартовича. У 1992 році саме таким шляхом (підписавши розпорядження) він передав УПЦ КП найбільший луцький храм — Свято-Троїцький собор. Отак просто.

Через рік у липні 1993 на Успенському соборі замінюють хрест (старий був пошкоджений снарядом під час Другої світової війни, нині він встановлений на території, між собором та єпархією). Фотографії з цієї події стають легендарними: купол у риштуванні, над яким завис транспортно-бойовий МІ-8 із прикріпленим на довгому тросі хрестом. Екіпажу, у складі підполковника Федченка, капітана Сердюка та старшого лейтенанта Носарева, знадобилися лічені хвилини, аби купол набув традиційного вигляду.

3 травня 1996 року рішенням Священного Синоду УПЦ відновили давню кафедру на Волині під керівництвом єпископа Симеона (Шостацького).

Згодом той же Симеон, у грудні 2018, вже у сані митрополита Вінницького та Барського, стане одним із двох високих архієреїв УПЦ МП, які перейдуть до Православної Церкви України.

Історія не знає слова «якби». Інша справа — уява. Часто кажуть, якби митрополит Вінницький (а з 2026 року — Хмельницький і Шепетівський) Симеон залишався на єпископській кафедрі у Володимирі, з вівтаря Успенського собору прочитали б Томос.

2009 рік.Патріарх московської церкви Кіріл Гундяєв стоїть на сходах Успенського собору в місті, заснованому на 159 років раніше за Москву.

Що він тут робить? Чому приїхав до міста на кордоні з Польщею, здолавши понад тисячу двісті кілометрів?

У Кіріла Першого, сімнадцятого Московського патріарха — турне Україною. Це його перший закордонний візит після вступу на посаду. УПЦ МП є другою за кількістю вірян православною церквою на Землі, її єпископи становлять близько третини від загальної кількості членів архієрейського собору Російської Православної Церкви.

Візит зустрічають пікетами в Луцьку, Зимному, Володимирі. На плакатах написи: «Україні — помісну православну церкву», «Україна — незалежна держава, а не вотчина імперії», «Філарет — наш патріарх».

Руслан Пилипюк, тодішній очільник володимирської «Свободи», зберіг фото пікету. Пригадує, спільно з духовенством УПЦ КП, іншими патріотичними організаціями запланували акції протесту.

— Напередодні у мене відбулася розмова з керівництвом місцевої СБУ, які прохали не вчиняти безладів і протиправних дій. Ми і не збирались цього робити. Я, зі свого боку, зауважив, що це їхня робота — боротися з ворожою агентурою, в рясах чи без. 3 серпня ми з транспарантами, прапорами, плакатами стояли вздовж дороги на Зимне , до нас доєдналися іваничівці. Наступного дня пікетували у Володимирі біля дороги, яка веде до Успенського собору, — розповідає він.

Кіріл із-під стін української святині вітає паству, дарує тодішньому очільнику Володимир-Волинської єпархії єпископу Никодиму ікону. Називає українців благочестивими, закликає на основі любові будувати взаємини один із одним.

Через п’ять років росія нападе на благочестивих українців, відбере Крим, окупує частину Донбасу. У вересні 2022 року Кіріл порівняє мобілізованих росіян з Ісусом, заявивши, що смерть на війні з Україною «змиває всі гріхи».

Очільник УПЦ МП митрополит Онуфрій востаннє відвідував Успенський собор у травні 2016 року, коли святкували двадцятиріччя відновлення Володимирської єпархії.

На Волинь, у Зимненський монастир, Онуфрій їздить щороку. Улюблена дата — 11 січня. Цьогоріч теж був — у день пам’яті святих немовлят. У цей день понад дві тисячі років тому у Віфлеємі за наказом Ірода вбили 14 тисяч немовлят. За наказом російського Ірода — в Україні вбили 678 дітей. Убивства продовжуються.

Собор-переможець

росія в лютому 2022 року відкрито вторгається в Україну. Люди розуміють: настав час скидати московські духовні кайдани. Україною котиться нова хвиля переходів до Православної Церкви України. На Волині з 24 лютого 2022 року до 1 січня 2026 року 82 громади змінили конфесійну приналежність з УПЦ МП на ПЦУ.

Народний депутат Ігор Гузь розпочинає принципову боротьбу за Успенський собор у Володимирі — центрі свого виборчого округу. Виступи з трибуни, звернення, лобіювання на всіх рівнях поза містом: місцева влада навіть якби й хотіла зайняти позицію «моя хата скраю», то не змогла б.

Включаються депутати Волиньради: 11 квітня 2023 року голосують за заборону діяльності Української Православної Церкви Московського патріархату на території області та рекомендують обласній адміністрації розірвати договори оренди з УПЦ МП. 21 квітня таке ж рішення ухвалили депутати Володимирської міської ради.

Термін користування собором релігійною громадою УПЦ МП закінчився 1 липня 2024 року, Волинська обласна військова адміністрація не продовжила цей договір. Московські священники пішли у суди та затягнули виселення більш як на рік.

Спочатку Господарський суд зобов’язав громаду повернути собор державі. Апеляції та касації УПЦ МП були відхилені, зокрема Верховним Судом України 8 липня 2025 року. Через три місяці, 10 жовтня 2025 року, державні виконавці розпочали примусове виселення.

Цього дня з шостої ранку під собором зібралися близько восьми десятків прихожан. Жінок у хустках більше, ніж чоловіків. Поліція діяла на випередження — заблокувала всі входи. Молилися, співали, стояли на колінах, били поклони, рвалися до собору на службу. Серйозних сутичок вдалося уникнути, хоча група молодиків намагалася пройти на територію. Священнослужителі упц мпзабарикадували храм лавками, довго шукали ключі від нього. Зрештою знайшли. Державні виконавці майно описали, замки замінили, приміщення опечатали. Комплекс передали на баланс Державного історико-культурного заповідника «Стародавній Володимир».

У січні керівник Володимир-Волинської єпархії упц мп митрополит Володимир разом зі священниками собору прийшов за майном. Хоча мали достатньо часу добровільно виселитися.

У храмі залишилося тільки те, що не мали права демонтувати: цінні ікони ХІХ століття, хрест ХV століття, панікадило, світильники, батареї. Із шуроповертом розбирали кіоти  з тих ікон, які мали лишитися. У напівпорожньому соборі звуки чіткі. Гучно відлунюють під склепінням. Звук шуроповерта — саундрек закінчення епохи російської церкви в Успенському соборі.

Прихильники московського духовного престолу перевезли ікони, хоругви, кіоти, підсвічники, священні книги та інше майно до колишнього нічного клубу «Метелик». Його власник ексдепутат міської ради Володимира від партій «Сильна Україна» та «Наш край» Руслан Мороз. У Володимирі з цим іменем пов’язано чимало скандалів: це він судився з активісткою Євромайдану, бив зятя колеги-депутата, називав червоно-чорний прапор «раздражітельним фактором». Клуб, де років шість тому володимирська молодь тусила, підігріта дрінками, став новим «кафедральним собором УПЦ МП» у Володимирі. «Гонєнія», кажуть ті, хто до нього йде…

Не перевезли розписи на стінах. У вівтарній частині на одній із них — останній російський імператор Микола ІІ з родиною і підпис: «Святиє царствєнниє стратотєрпци». Також у храмі серед мальованих персон — російський святий Сергій Радонежський. Російські святі в українській церкві нині виглядають, як окупанти.

14 січня 2026 року в Успенський собор разом із представниками влади, маючи на руках розпорядження про передачу комплексу Успенського собору його єпархії, вперше зайшов архієпископ Володимирський та Нововолинський Православної Церкви України Матфей.

У дитинстві він часто проїжджав через Володимир: тільки потрапляли у місто, поглядом, пригадує, тягнувся до святині. Вперше побував у цих стінах священником Київського патріархату. Помолився, вийшов.

На офіційній сторінці єпархії ПЦУ зробили допис про візит. Ті, кого з собору виселили, обурилися, коментували: кров мучеників не змиє ганьби (погодьтеся, ще треба вміти так лихословити).

Стало цікаво, а чи були мученики в Успенському соборі?

Єдиним українцем, чиї мощі спочивають в базиліці Святого Петра у Ватикані, є уродженець Володимира Йосафат Кунцевич. Його дорога до Бога почалася в Успенському соборі. По праву руку в глибині собору стоїть хрест. Під склом, зі слідами куль та цвілі. Розп’ятий Ісус 600 років слухає тихі молитви людей. Пам’ятає, як біля нього молився маленький Іван Кунцевич. Із зображення зійшла вогняна іскра, яка пронизала його тіло. Іван постригся у ченці, взявши ім’я Йосафата. Проповідував, страждав і загинув за греко-католицьку віру.

У 1867 році католицька церква канонізувала Йосафата Кунцевича як святого священномученика.

Хрест ХV століття стоїть в Успенському соборі. Чекає на реставрацію. У березні 2013 року Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви Блаженнійший митрополит Святослав відвідав Володимир. Захотів помолитися біля хреста. Священники УПЦ МП дозволили.

Лікаря Арсена Річинського у 2009 році Архієрейський собор УАПЦ вніс до місцешанованих святих . Як їхати з Луцька на Польщу через Володимир, його будинок буде по праву руку. Дім святого у приватній власності — руйнується…

В аркасолі Успенського собору похований Благовірний князь Володимир Василькович. Один із найосвіченіших правителів середньовічної Європи. Свідомо розбудував Володимир як політичний і культурний центр. Писав книги, переписував євангелія, зводив храми. Вирізнявся милосердям та турботою про підданих. Таке в середні віки не часто зустрінеш. Канонізований Українською Православною Церквою Київського патріархату в 2013 році та віднесений до лику святих.

31 січня 2026 року. Від сьомої ранку вулиці Володимира частково перекриті для проїзду. Заходи безпеки на найвищому рівні. Велика кількість поліції — не дивує. 30 січня, напередодні першого українського богослужіння в Успенському соборі, владні установи, школи та дитсадки отримали повідомлення про замінування. Збіг?

Коло дев’ятої години Предстоятеля Православної Церкви України Блаженнійшого Митрополита Епіфанія біля міської ради зустрічають представники влади. Йдуть до символічної «Дошки надії», де вшановують воїнів, які у полоні чи вважаються безвісти зниклими. На площі Героїв під час загальнонаціональної хвилини мовчання митрополит Епіфаній спільно з присутніми молиться за всіх загиблих у війні з Росією. До портретів Героїв лягають квіти.

Тим часом люди йдуть до собору. Кількома днями раніше вулицю Соборну, яка веде до храму, розчистили від заметів. Однак слизько. Надворі -10. Біля собору рятувальники поставили намет для обігріву. Як знали — люди фізично не вміщаються у храмі.

Зустрічають Епіфанія біля вхідних воріт. Разом з ним прибули ще сім архієреїв: митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, митрополит Рівненський і Острозький Іларіон, архієпископ Володимирський і Нововолинський Матфей, архієпископ Вишгородський Агапіт, архієпископ Хмельницький і Шепетівський Павло, єпископ Житомирський і Овруцький Паїсій, єпископ Бориспільський Авраамій. Присутні усі священники Володимир-Волинської єпархії та запрошене духовенство.

У соборі тісно. «Іс полла еті, деспота» («На многії літа, Владико!») співає хор Предстоятелю Православної Церкви України. Він звершує першу літургію. У храмі тепло і врочисто. Собор нагадує людину, яка довгий час була під крапельницею: обтрусив пригніченість і дихає на повні груди.

— Україно, молюся за славу, За твою непокору століть, — під склепіння храму лине «Молитва». Співає чоловічий хор «Орфей».

Собору 869 років. Він переміг Золоту орду, Російську імперію, Радянський Союз, переможе й москву…

— Україно, молюся за мову, За божественну мову твою.

На небі усміхається доктор Річинський. Українська — саундтрек перемоги собору.

Сьогодні цією службою, українською молитвою в цій стародавній святині, символічному, духовному серці княжої Волині ми розпочинаємо нову сторінку історії. Сторінку звільнення від духовного поневолення та відродження собору.Епіфаній,
Предстоятель Православної Церкви України

Наприкінці вітає з визначною подією — поверненням української церкви до княжого Успенського собору. Дарує храму напрестольне Євангеліє, архієпископу Матфею — памʼятну панагію. Благодійників, які тісняться на кліросі , праворуч від нього, відзначає церковними нагородами. Серед них — нардеп Ігор Гузь, в. о. голови Волинської ОВА Роман Романюк, ексочільник Волинської ОВА, а нині заступник голови Служби Безпеки України Іван Рудницький, заступник голови ОВА Тарас Шкітер, командир 20-ї бригади оперативного призначення «Любарт» Вадим Крикун, директор заповідника «Стародавній Володимир» Володимир Пикалюк. Представники влади дякують, наголошують на важливості повернення святині й лише Ігор Гузь запевняє: боротьба ще не завершена. Найближчим часом каплиця святого Володимира (знаходиться у Володимирі, неподалік Успенського собору) буде передана Православній Церкві України.

— Далі, наголошу — Зимненський і Низкиницький монастирі. Цього чекають люди. Цього чекає справедливість, — зазначає Ігор Гузь.

Архієпископ Матфей дякує Предстоятелю і, як диригент, змахує руками. Пропонує заспівати перший куплет колядки «Нова радість стала». Люди співають перший і останній, там де: «Даруй літа щасливії нашій славній Україні».

Із собору прихожани йшли з квітами від предстоятеля. Епіфанію ж представники влади та благодійники подарували троянди — білі та червоні. До Києва він їх не повіз — роздав людям.

Від себе додам. Ходіть до собору. Він чекає вас, століттями чекає. На кожного, на праведного, на грішного, на того, хто вірить у патріархати більше, ніж у Бога. Усе ж склалося — і Томос, і канонічність. Собор — вільний. Собор — український. Ворота відчинені. Історія поставила крапку.