Історія бійця 100 омбр, який після поранення повернувся на фронт

«Батько розповідав, що колись у школі йому випало бути зайцем на Новий рік. Відтоді до нього і приклеїлося прізвисько Заєць. А мені воно наче вже як у спадок дісталося, – з усмішкою розповідає історію походження свого позивного боєць 100-ї омбр Вадим. – Хоча згодом мені також довелося бути куцохвостим на шкільному новорічному ранку».

Історію воїна розповіли у бригаді.

Родом чоловік із села Скулин, що в Ковельському районі. У 2011-2012 роках служив строчку в понтонно-мостовому батальйоні тодішнього 12-го інженерного полку в місті Звягелі (тоді ще Новограді-Волинському).

У цивільному житті Вадим працював на підприємстві з виготовлення металопрофілю. Та вже 25 лютого 2022 року прийшов до ТЦК і став до лав 100-ї бригади.

Служив у роті вогневої підтримки тодішнього 54-го, або ж Ковельського батальйону 100-ї обр ТрО, який згодом став 2-м механізованим батальйоном 100-ї омбр.

Заєць піхотинцем пройшов запеклі бої у Серебрянському лісі, а згодом на Покровському і Торецькому напрямках. У серпні 2025-го зазнав важкого поранення: в пікап, у якому Вадим їхав разом із побратимом, влучив ворожий FPV-дрон.

Після лікування боєць повернувся до строю – тепер уже на посаду оператора в батареї перехоплювачів БПЛА зенітного ракетного дивізіону сталевої сотки.

На п’ятому році великої війни волинянин зізнається, що попри увесь драматизм фронтових буднів, про своє рішення стати тоді до лав ЗСУ не шкодує.

«Якби у перші дні повномасштабки сотні тисяч добровольців не взяли до рук зброю і не стали на захист України, сценарій «Кієв за трі дня» цілком міг би стати реальністю…» – зазначає він.

Удома на Вадима чекає з Перемогою найдорожча людина – мама Лідія Іванівна. А ще – старший брат Сергій із власною сім’єю, у складі якої відразу троє племінників нашого героя.

Також боєць сумує за своїми довоєнними захопленнями: іграми у футбол і волейбол наживо, а також запеклими баталіями на футбольному симуляторі FIFA.