Фільм «Зелена книга» визнали одним з головних претендентів на «Оскар-2019»

За місяць вручатимуть «Оскар» – найвищу нагороду Американської кіноакадемії. Пропонуємо пильніше подивитись на окремі фільми-номінанти, які виходять в український прокат.

Перший наш фільм отримав схвалення широкої публіки та п’ять номінацій на «Оскар», у тому числі як найкращий фільм року. Йдеться про картину «Зелена книга» режисера Пітера Фарелі, – пише Укрінформ.

Цей фільм дуже багатьма – і критиками, і глядачами – сприймається з ентузіазмом, оскільки багато в чому є утіленням правдивого голлівудського стилю. Його суть у вмінні поєднати гостру соціальну проблематику з доступною формою подачі матеріалу, знайти баланс між популярними жанровими формулами та серйозною темою. «Зеленій книзі» усе це цілком вдається.

Дія картини відбувається 1962 року і вона веде мову про мандрівку двох чоловіків південними штатами Америки. Один із героїв – рафінований митець, класичний піаніст із консерваторською освітою, витонченими манерами і смаками. Інший, навпаки, дуже простий і безпосередній, прямий аж до грубощів.

Перший з цих чоловіків – чорношкірий, а другий – білий італійського походження. І другий працює на першого. У світі 1962 року подібний поділ ролей доволі незвичний для Америки, особливо для південних штатів, де все ще збереглися дискримінаційні расистські закони та місцеві традиції, у яких саме чорношкірі були слугами білих з низьким соціальним та культурним рівнем, а не навпаки.

І ось ці двоє чоловіків, які вирушають з Нью-Йорка за два місяці до Різдва, спочатку не дуже толерують одне одного, проте під час тривалого турне по-своєму зближуються, і не тільки знаходять спільну мову, але навіть встигають здружитися. Перед нами поєднання фільму дороги та історії виховання.

«Зелена книга» нагадує класичні голлівудські картини подібної тематики, починаючи від «Скованих одним ланцюгом» (1958) і «Вгадай, хто завітає на вечерю» (1967) до недавньої «Пастки» (2017). Всі ці та інші фільми вели мову про расову нерівність як гостру суспільну проблему, котру можна і потрібно вирішувати. «Зелена книга» звертається до цієї давньої теми, ймовірно, через поновлення американських дискусій з приводу расизму в Голлівуді, які виникли кілька років тому. Відтоді у кіно збільшилась кількість чорношкірих акторів та персонажів, а тема расизму знову опинилася в центрі уваги.

Однак це не просто повернення актуальної теми, а й своєрідна її мутація. Наприклад, у трилері «Пастка» («Get Out») расизм набуває форм біополітики, коли білі вже не просто роблять чорних своїми рабами, а привласнюють їхні тіла, вважаючи, що чорні мають безліч фізичних переваг перед ними. Тобто тема расизму сьогодні обернулася із суспільної проблеми на конспірологічну теорію з дещо параноїдальними фантазіями.

В основу «Зеленої книги» покладено реальні події. Італієць Тоні Ліп справді супроводжував 1962 року знаменитого чорношкірого піаніста Дона Ширлі у його турне як водій та помічник. Син Тоні Ліпа брав участь у написанні сценарію. Водночас родичі Дона Ширлі заявили, що події не зовсім відповідають дійсності, бо музикант насправді не конфліктував із власною родиною і ніякої дружби між чоловіками не було. Так чи інакше, «Зелена книга», попри вмілу реконструкцію епохи з її матеріальними та рештою складовими, не стільки історична, скільки сучасна картина зі смисловими політичними акцентами сьогодення. З другого боку, стрічка цілком відповідає моді на ретро, яке заполонило великі та малі кіноекрани. Американці пильно вдивляються у своє далеке та недавнє минуле, і кожен бачить там щось своє: хтось – золоті часи невинності, інші – епоху з обурливими дискримінаційними законами та звичаями.

Для багатьох втаємничених у кінопроцес «Зелена книга» є також своєрідним фільмом-сюрпризом не тільки тематично чи стилістично, але й з огляду на його творця – сценариста, режисера і продюсера Пітера Фарелі. Разом зі своїм братом Бобі він прославилися доволі невибагливими комедіями: вони дебютували 1994 року картиною «Тупий та ще тупіший» з Джимом Кері, з яким потім працювали і над картиною «Я, знову я та Ірен» та над продовженням «Тупого». 1998 року брати Фарелі випустили свою знамениту комедію «Все про Мері», де головні ролі зіграли Камерон Діаз та Бен Стілер. Крім того, у їхньому доробку стрічки «Любов зла», «Дівчина моїх кошмарів», «Безшлюбний тиждень» та інші подібного типу фільми, які часто і не без підстав зараховують до “туалетного” гумору з його любов’ю до розмаїтих інверсій.

Як правило, таке кіно не надто шанується критиками, проте комедії братів Фарелі можуть обдурити хіба дуже наївного кіноглядача. Під їхньою легковажною, іноді не досить вишуканою й навіть зухвалою оболонкою, ховаються правдиво зворушливі сюжети. Властиво ці фільми завжди розповідають одну й ту ж історію про просту людину, здебільшого чоловіка доброго серцем, який прагне звичайного щастя. Інша річ, що досягти цього щастя буде не так просто, як йому здається.

Майже всі картини братів Фарелі розповідають про героїв, які вирушають назустріч своїм мріям. Класичним прикладом тут та є вищезгадана комедія «Тупий та ще тупіший», де Джим Кері у компанії свого друга намагається наздогнати дівчину своєї мрії. Згодом це станеться і у комедії «Все про Мері», у якій герою Бена Стілера доводиться здолати великі відстані й пережити чимало перешкод, аби возз’єднатися зі своїм шкільним коханням.

Ставлячи своїм героям перепони, брати Фарелі завжди торкаються доволі болючих суспільних тем, пов’язаних, у першу чергу, зі сприйняттям ненормативної тілесності та проблем ментального чи психологічного характеру. У комедії «Любов зла» йшла мова про упослідження людей з надмірною вагою, у стрічці «Застряг у тобі» – про труднощі і переваги сіамських близнюків, а у картині «Я, знову я та Ірен» йшлося про роздвоєння особистості. Ексцентричність цих стрічок не могла замаскувати самих проблем, які подавалися цілком коректно та співчутливо до людей, які переживають подібні стани. Більше того, фільми містили моральний урок і вказували шлях, яким чином можна вписати ненормативну тілесність до повсякденного життя суспільства.

У цьому сенсі «Зелена книга» є продовженням попередніх картин братів Фарелі – і не лише в тематичному плані. Тут є двоє чоловіків, мандрівка країною і так само не дуже типова для тогочасного суспільства взаємодія двох людей, які є протилежностями у всьому.

Фільми братів Фарелі присвячені, перш за все, американській чистоті й невинності, які вони вбачають у своїх, часто недолугих, персонажах. Таким чином, можна збагнути, що тупий і ще тупіший не такі вже й упосліджені й обмежені, як може здатися, оскільки їхня наївність вберігають героїв від численних неприємностей. І вони цілком щиро вірять у здатність людини змінитися, зрозуміти іншого, чогось навчитися у нього. Як й інші картини братів Фарелі, «Зелена книга» також веде мову про подібні речі. Відтак, вона цілком може стати новою американською класикою.