Двоє братів з Волині пережили 20 місяців російського полону та в один день потрапили на обмін

Рідні брати Павло та Анатолій Романіки пережили двадцять місяців російського полону. Пройшли катівні так званої ДНР, Росії та Мордовії. 31-го січня 2024 року опинилися в одному автобусі на обмін та повернулися в Україну.

Нині чоловіки відновлюють здоров’я, повідомили у Рожищенській міській раді.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, брати у перші дні війни добровільно пішли у військо. Про вибір один одного не знали, а зустрілися у Луцьку, де формувався 2 окремий стрілецький батальйон.

У травні 2022 року їхній батальйон у повному складі відправили на Донеччину, на оборону міста Лиман, де точилися бої, а 23 травня 2022 року обоє потрапили у полон, розповідає Анатолій Романік.

Спочатку їх тиждень утримували у підвалі одного з поліцейських відділків самопроголошеної ДНР, пізніше перевезли у СІЗО міста Старий Оскол Бєлгородської області. Згодом до Тульської область та Мордовії, каже чоловік.

Про те, що Павло та Анатолій у полоні, рідні дізналися з відзнятого окупантами відео, яке вони поширили на своїх каналах.

Умови перебування у полоні були жахливі, каже Анатолій Романік, по шістнадцять чоловік у маленькій камері. Пригадує: ноги пухли від того, що цілими днями їх змушували стояти, до нього та брата неодноразово застосовували тортури.

“Нас не тільки мучили фізично, нас прагнули знищити морально. Щодня з гучномовця у камері лунали розповіді з історії, переписаної на російський лад. Щоправда, певний час з нами сидів вчитель історії Леонід Павлюк, який розповідав, як реально відбувалися ті чи інші події. Нам казали, що російські війська вже захопили більшу частину України. Ми не вірили”, — розповідає Анатолій Романік.

Від одного зі звільнених з полону військових з Дніпра родичі згодом отримали звістку. що чоловіки перебувають у полоні.

У певний момент братів у полоні розділили, і вони не могли дізнатися про долю один одного. Про те, що обоє потрапили на обмін, зрозуміли під час переклички перед відправленням з колонії.

“Нас перевозили вантажним літаком, перед посадкою робили перекличку. Очі були перев’язані скотчем. Чую: “Романік”, я й відповів “Анатолій”, натомість кажуть “Павел”. Так я й зрозумів, що брат поруч”, — згадує Анатолій Романік.

Після повернення на Україну брати Романіки місяць перебували на реабілітації в Дніпрі. Нині вони вдома, продовжують відновлювати втрачене у полоні здоров’я.