Небажання влади

Але головною причиною зволікання є небажання влади (як минулої так і теперішньої) змінювати існуючі хибні підходи в управлінні державою, а саме – підхід, за яким правоохоронні органи та суди намагаються зробити максимально ручними та використовувати їх у своїх цілях.

От, хоч ти трісни, не уявляє собі жодне минуле чи теперішнє керівництво держави, як можна керувати країною з допомогою незалежних правоохоронних органів та суду.

Обов’язково хочуть, не маючи на це конституційних повноважень, мати можливість віддавати будь-яку вказівку керівнику прокуратури, СБУ, МВС, ДБР, БЕБ.

Наприклад, ворогів притягти до відповідальності, а друзів уберегти від цього, безпідставно когось залякати, а когось врятувати від відповідальності. Немає в таких підходах захисту інтересів суспільства та держави – виключно своєї політичної сили та своїх друзів інтереси.

Відкрита та доступна інформація дозволяє зробити недвозначні висновки – справжні результати (швидке отримання вироків з реальним засудженням винних осіб з числа правоохоронців та суддів) та по справжньому якісні зміни в правоохоронній та судовій системі владі – не потрібні.

Перш за все треба врахувати, що на словах всі можновладці за розслідування і покарання винних. Але реальний стан речей відразу стає видним якщо оцінювати дії.

Так, якщо поцікавитися перебігом судових процесів, то практично у більшості з них можна спостерігати картину цинічного затягування як зі сторони підсудних із захисниками (неодноразові лікарняні, інші засідання тощо) так і суддів. Підсудні продовжують працювати в правоохоронних органах і навіть як підставу для перенесення засідання можна побачити службові відрядження обвинувачених.

Уявіть – стосовно слідчого поліції зібрано достатньо доказів вчинення ним службового злочину, справа в суді, але керівництво Нацполіції його не тільки не звільняє, але на час судових засідань він потрібний для розслідування справ в іншому регіоні. Набутим досвідом порушень закону певно вділитись.

• Судді призначають засідання явно не в розумні терміни, вони переносяться, у тому числі через сімейні обставини.
• Прокурорами наводяться дані, що 6 років, 4 роки тощо судом проводиться підготовче засідання. І це замість 5–ти днів, передбачених КПК України. І таких випадків затягувань сотні.
• Немає жодного вироку стосовно судді, слідчого та прокурора, хоча перші направлені до суду справи були саме стосовно суддів.

Водночас ці обвинувачені судді вже поновилися після звільнення і «вершать правосуддя». Зокрема і суддя Печерського районного суду Києва, яка свавільно звільнила з–під варти командира чорної роти Дмитра Садовника, відновлена рішенням колег на посаді і вже навіть отримала виправдувальний вирок (хоча я не можу навіть придумати підстав, які б насправді виправдовували ті незаконні дії). І окрилена цим, вона вже встигла прийняти відверто незаконне та позапроцесуальне рішення про скасування підозри Олени Лукаш, звинуваченої у розкраданні державних коштів.

І крім відсутності безпосереднього покарання для винних суддів чи правоохоронців, важливо, що їх колеги бачать, що вчинення злочину не веде до покарання, особливо якщо у тебе є покровителі або ти служиш владі. І це підштовхує більшість робити простий вибір – головним є не закон, а начальник та влада.

Саботаж системи

Ця ситуація показує, що багато суддів, які розглядають справи про злочини під час Євромайдану не бажають об’єктивно та в розумні строки їх розглядати, і лише чекають нагоди, щоб або спекатись цієї справи, і хай інший суддя починає розгляд спочатку або винести без достатніх на те підстав виправдувальний вирок.

Спочатку Вища рада правосуддя (ВРП) фактично ігнорує десятки скарг щодо суддів, які умисно порушують закон під час розгляду майданівських справ, а потім, під приводом реформи правосуддя (чергової) Верховна Рада України позбавляє Вищу раду правосуддя права здійснювати дисциплінарні провадження стосовно суддів, а нова процедура ще не запущена і цей процес виглядає на роки.

Дійсно, існуюче ВРП дійсно несе більше шкоди ніж користі правосуддю, але ж реагуючи на це – не можна утворювати вакуум щодо можливості притягти суддю до дисциплінарної відповідальності. І це триває вже більше 6 місяців. А коли це завершиться невідомо. І частина суддів розуміє, що держава дала їм карт–бланш на порушення закону і користається цим.

Якби Верховна Рада України та Президент України хотіли, щоб правосуддя як у справах Майдану, так і загалом було швидким та справедливим, то законодавчі зміни були б такі, що приносили б результат відразу.

Іншим кричущим фактом відповідальності влади за жахливу ситуацію зі строками розгляду справ у судовій системі, у тому числі Майданівських справ, є тривале (вже певно біля 10 років) незаповнення значної кількості вакансій в судах.

Це, з однієї сторони дійсно суттєво та непропорційно збільшує навантаження на працюючих суддів, але з іншої сторони дозволяє їх недобросовісним колегам виправдати будь-яке затягування судових справ. І незаповнення суддівських вакансій носить абсолютно штучний характер – на теперішній час більше двох років судді не призначаються через законодавчо (знову ж відповідальність ВРУ і Президента) заблоковану роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

На зміни в ситуації з судами, і значний вплив на психологію суддів мав би швидкий та якісний розгляд справи щодо голови ОАСК Павла Вовка та суддів цього суду і інших підозрюваних, які хотіли монополізувати судову гілку влади і розповідали на записах як важливо та корисно служити чинній владі. Але ця вкрай важлива справа зусиллями ВРП та окремих суддів, застрягла на етапі ознайомлення підозрюваних з матеріалами справи, яке фактично не відбувається. А по сотням інших епізодів кричущої наруги над правосуддям чомусь підозр немає. Але керівництво Генеральної прокуратури це чомусь влаштовує.

Іншим фактором, що дійсно сприяє затягуванню розслідування та судового розгляду Майданівських справ є окремі норми чинного КПК України, до якого з часу його прийняття внесені сотні змін, більшість з яких зроблені з логікою підозрюваного, котрому хочеться уникнути відповідальності.

І навіть Генпрокурор обурюється цією ситуацією і вбачає шкоду для результативності справ про злочини під час Євромайдану саме наявність недоліків у чинному КПК України, викладаючи свої думки у інтернет–виданні.

Але чомусь жодних змін щонайменше з жовтня 2021 року, коли вийшла ця стаття в КПК України, не прийнято. Є законопроект, який не проголосований. Бо недоліки КПК України як і вищенаведена судова проблематика дозволяють усім виправдовуватись щодо тривалого розгляду судових справ. Навіщо ж тоді щось змінювати.

Крім того, генеральний прокурор Ірина Венедіктова у цій статті нарікає на новели відомих «поправок Лозового» в КПК України щодо строків слідства, які дозволяють закривати з штучних та формальних підстав кримінальні провадження про особливо тяжкі злочини. За ці «поправки Лозового», які зараз містяться в КПК України Верховна Рада України не голосувала, тобто вони повністю сфальшовані і не можуть застосовуватися. Але Генеральна прокуратура саме за каденції Ірини Венедиктової погодилася із закриттям кримінального провадження за фактом фальсифікації при голосуванні за ці зміни до КПК України.

Це лише декілька з існуючих проблем, котрі дійсно шкодять розслідуванню та судовому розгляду кримінальних проваджень про злочини під час Майдану – загалом їх набагато більше і з часу, коли я називав їх у численних інтерв’ю та брифінгах звітуваннях їх не зменшилося.

Наприклад, завжди найбільше бажання у керівництва Генпрокуратури було знищити (продати) розслідування у економічних корупційних справах високопосадовців часів Януковича.

І де зараз ці справи, штучно розділені з майданівськими справами Русланом Рябошапкою з мотивів, що у Януковича начебто не було злочинної організації?

Десятки проваджень, у яких були підготовлені підозри чи у яких йшло ознайомлення з матеріалами справи підозрюваних нічим не закінчились.

Просто говорять зараз вголос лише про ті проблеми, котрі начебто не стосуються відповідальності керівництва Генеральної прокуратури чи керівництва держави і начебто дозволяють пояснити існуючу проблематику.

Ключове слово «начебто»

Називаючи проблеми, пані Генеральний прокурор спільно з політичною силою, яка її обрала на цей пост і вихідцем з якої вона є, не вживають необхідних кроків до усунення цих перешкод.

Тим більше, що ці проблеми не тільки шкодять розгляду майданівських справ, але і щоденно суттєво впливають на поточний захист прав і свобод громадян України.

Слідство у справах про злочини під час Євромайдану триває, судові справи слухаються. І це звичайно добре, що процес не загальмований.

Але водночас, саме за цими твердженнями ховається проблема того, що більшість справ може бути не завершеними обвинувальними вироками, не тільки в найближчі роки, а й взагалі.

І не тому, що не зібрано доказів – вони наявні, а тому що судді крім свого небажання розглядати ці справи чітко відчувають, що і владі не потрібний якісний результат та реальні строки покарань.

А головне – що результати не принесли, не приносять і за таких обставин, не принесуть жодних змін в існуючу негативну практику роботи правоохоронних органів. Не буде превентивного та виховного ефекту. Не буде зміни психології.

Люди гинули на Майдані не для того, щоб їх справи просто розслідувалися, а напевно для того щоб були реальні зміни в країні і, зокрема, в роботі правоохоронних органів та суду. А їх по суті немає. І владу це влаштовує.

Бо реальні вироки правоохоронцям матимуть руйнівний ефект для ручного режиму управління правоохоронними органами. Але ж такий режим досі ще потрібний владі.

Тому слідство та судовий розгляд тривають…

Розслідування справ Майдану: хронологія