Чи дорівнює смерть аятоли смерті режиму. Пояснюємо, що буде в Ірані після вбивства Хаменеї
Під час січневих слухань у комітеті Сенату з міжнародних відносин державний секретар США Марко Рубіо відкрито заявив: у разі смерті верховного лідера Ірану Алі Хаменеї, “ніхто не знає, хто візьме на себе” кермо влади в країні.
Буквально за місяць цей виклик став реальністю: інформаційне агентство Ісламської Республіки (IRNA) в ніч на 1 березня підтвердило, що аятола та ще кілька членів його родини “загинули мученицькою смертю”. Майже сорокарічному перебуванню на посаді Хаменеї поклав кінець спільний військовий удар Ізраїлю та США. Про це пише Суспільне.
Назвати роль аятоли в Ірані посадою — це спростити ситуацію. 86-річний Хаменеї очолював Іран із 1989-го і мав широкі повноваження як верховний лідер. Як зазначає The New York Times, послідовники шанували його одночасно і як представника Бога на землі, і як головнокомандувача збройних сил із вирішальним словом в усіх ключових питаннях. Операція США й союзників проти Ірану триває, підбивати підсумки й стверджувати, що вона принесе зміну режиму в Ірані — зарано. Тож у цьому матеріалі пояснюємо, які головні виклики постали перед Ісламською Республікою зі смертю Хаменеї.
Обезголовлений режим
На тлі новин про операцію Ізраїлю та США проти Ірану Махса Пірайї не могла стримати хвилювання. “Моя донька спитала: “Мамо, чому ти так переживаєш? Ти ж раніше вже чула стільки жахливих новин”. Я відповіла, що, можливо, ця — остання”, — ділиться Махса в розмові із Суспільним. Вона — іранська активістка, мешкає у Великій Британії з 2012 року. Раніше вона щороку приїздила до Ірану побачитися з родиною, але після 2022-го це стало надто небезпечно. Тоді матір Махси вбили під час протестів, тож її рахунки з нинішнім режимом в Ірані дуже особисті. Пірайї каже, що вона і багато інших іранців бачать зараз “історичний шанс для народу звільнитися від Ісламської Республіки”.
“Роками існувало глибоке та поширене невдоволення репресіями режиму, корупцією, економічними зловживаннями та жорстокими придушеннями протестів, особливо після руху “Жінка, життя, свобода” у 2022 році та останнього й найбільшого — у січні 2026 року, коли режим убив 95 тисяч людей за два дні. 90% населення не підтримує режим. Ми ніколи не просили жодних війн, але народ Ірану вважає це допомогою нашому суспільству звільнитися від цього варварського режиму. Наша свобода як народу Ірану можлива лише з кінцем Ісламської Республіки. Сьогодні до нас знову повернулася надія”, — каже співрозмовниця Суспільного.
Її слова підтверджують масові святкування на вулицях іранських міст — попри те, що державне телебачення Ірану після звістки про загибель Алі Хаменеї оголосило національну жалобу. “Люди виходять на вулиці навіть під ракетами, танцюють, і з кожним вибухом відчувають полегшення, — підсумовує Махса. — Вони вірять, що ті, через кого вбито їхніх близьких, нарешті понесуть відповідальність”.
Не було іншої людини в Ірані, яка уособлювала б режим так само сповна, як аятола Хаменеї. Він прийшов до влади 37 років тому, після смерті свого попередника Рухолли Хомейні у 1989-му. За словами Каріма Саджадпура, політичного аналітика Фонду Карнегі, Хаменеї не надто добре підходив на роль нового аятоли: зокрема, відповідно до конституції Ісламської Республіки, йому бракувало релігійних повноважень. Та за кілька місяців до смерті Хомейні конституцію переглянули й новому лідеру дозволили бути лише експертом з ісламської юриспруденції з політичними та управлінськими здібностями. Ця зміна й дозволила Хаменеї обійняти посаду.
Із часом посада верховного лідера консолідувала владу над ключовими інституціями Ірану. Президенти змінювалися на виборах чи помирали — як-от у 2024-му Ібрагім Раїсі, якому пророкували роль нового аятоли. Хаменеї ж зберігав контроль над військовими та судовими органами влади, державним мовленням та важливими стратегічними рішеннями. Завдяки аятолі Іран міг продовжувати жити в умовах “економіки опору” й зміцнювати самодостатність, попри західні санкції. І навіть керувати зростаючою мережею регіональних маріонеток, які продовжували чинити насильство проти США та союзників Вашингтона по всьому Близькому Сходу.
Та головна асоціація з Хаменеї — жорстка рука”, якою він керував Іраном, придушуючи будь-які виклики своїй владі. У 2009 році Іран охопили масові протести через імовірне шахрайство на виборах — це завершилося жорсткими репресіями. У 2022 році спалахнули згадані Махсою Пірайї демонстрації через права жінок — результат, попри величезний міжнародний розголос, був тим самим. Та чи не найсерйознішим викликом режиму стали багатотисячні криваві протести, які спалахнули наприкінці грудня 2025-го. Вони почалися на знак незгоди з економічними проблемами в країні, але переросли у справді всенародне повстання проти режиму, що керує країною з часів Ісламської революції.
Теократія, яку очолював Хаменеї, виявилася стійкою і до цього виклику, зазначає Politico. Попри публічну підтримку мітингарів із боку США й особисто президента Дональда Трампа, уряд Ірану таки зміг розгромити протести. Усе це свідчить про одне: “Ісламська республіка змогла пережити значний внутрішній та зовнішній тиск. Іран після Хаменеї не обовʼязково перестане бути Ісламською Республікою”, — вважає Бехнам Бен Талеблу, старший директор з питань Ірану у вашингтонському Фонді захисту демократій. Адже аятола — лише вершина чіткої ієрархії влади в Ісламській Республіці, яка кристалізувалася після Ісламської революції 1979 року.
Вертикаль влади
Аятола в Ірані впливає на все — від зовнішньої політики до економіки та судової системи, ЗМІ й силових структур. Саме він каже останнє слово щодо визнання результатів виборів та призначень і звільнень чиновників. А ще контролює Корпус вартових ісламської революції (КВІР) — основну військову, політичну та економічну силу в країні, у складі якої є піхота, флот та авіація, а також волонтерське крило — Сили опору “Басідж”, яке використовується для придушення інакомислення в країні. Також в Ірані діє Рада вартових Ісламської революції: це близькі соратники аятоли, які затверджують нові закони або накладають на них вето. Президент — друга людина в країні, після аятоли, найвищий виборний посадовець.
Ще до смерті Алі Хаменеї ця система потроху почала давати збій, розповідав нам у січні директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос. Тоді, на тлі протестів, головними факторами був стан здоровʼя 86-річного верховного лідера й тиск на режим із боку США. “Виникло кілька центрів сили: [президент Ірану] Масуд Пезешкіан, який уособлює більш поміркованих ісламістів, та консервативно-радикальні групи на кшталт Корпусу вартових Ісламської революції. Але КВІР станом на зараз також не монолітний, перебуває під тиском США й відчуває брак ресурсів”, — пояснював Семиволос. Ще одним центром тяжіння на тлі січневих протестів був Реза Пехлеві, син останнього шаха Ірану, який живе у США. Пехлеві, коментуючи удари Ізраїлю та США по Ірану 28 лютого (які він підтримав і назвав “гуманітарним втручанням”), заявив про руйнування режиму в Ірані.
Багато західних аналітиків стриманіші у своїх оцінках майбутнього для іранської влади, ніж Пехлеві. Сюзанна Мелоні, віцепрезидентка та директорка Програми зовнішньої політики Інституту Брукінгса, у своєму великому дослідженні для американської Ради з міжнародних взаємин пояснювала: зміна керівництва в Ірані може відбутися за трьома основними траєкторіями: безперервність режиму, військовий заколот або крах режиму. При цьому всі вони не заперечують одна одну й можуть “перетікати” з однієї в іншу. На думку Мелоні, жоден із цих очікуваних сценаріїв не передбачає позитивної трансформації політичної ситуації в Ірані протягом року-півтора після переходу — “всупереч явним провалам управління режимом та очевидним прагненням багатьох іранців до більш демократичного та відповідального уряду”.
“Попри внутрішній та міжнародний осуд, нинішній іранський режим залишається глибоко вкоріненим. Його підкріплюють інституції, які, аби залишитись при владі, пережили сильні потрясіння й застосовували масове насильство. З цієї причини будь-яка проста зміна на чолі керівництва Ірану залишається недостатньою для повалення чинної системи. Із часом може виникнути політичний рух, здатний кинути виклик режиму, але будь-який майбутній перехід влади в Ірані навряд чи призведе до позитивних змін у самому режимі”, — пише Мелоні.
Якщо перший сценарій — безперервність режиму — не означає істотних змін, то другий — військовий заколот — передбачатиме жорсткий зсув до ще авторитарнішої системи, адже додаткові важелі впливу переберуть на себе військові та сили безпеки Ісламської Республіки. “Народне повстання в січні 2026 року та жорстока відповідь уряду посилили позицію військових як ключового актора для підтримки будь-якої подоби постреволюційної системи. На відміну від політичного класу священнослужителів, які правили з часів революції 1979 року, служби безпеки мають підтримку молодого покоління, чия лояльність була викувана на полях битв по всьому регіону та яке обурюється схильністю своїх попередників до хабарництва”, — пояснює експертка.
Останній ймовірний сценарій, на думку Мелоні, — це крах Ісламської Республіки. Вона передбачила таку ймовірність внаслідок військових дій США або Ізраїлю, які ліквідують чималу частку політичних та військових лідерів чинного режиму. Також це може прискорити цикл внутрішніх криз, заворушень та офіційних репресій. “Крах режиму може спершу розгортатись поволі, а тоді все відбудеться швидко — через накопичення безладу та внутрішню боротьбу в центрах влади Ісламської Республіки. Також зростатиме хвиля протестів, страйків та викликів владі режиму”. Пазл майже склався: воєнні дії США та Ізраїлю вже почалися, вияви внутрішньої непокори вже були. Втім, чи спалахнуть вони знову — питання.
Оголошуючи про удари США по Ірану в суботу, Трамп закликав іранських громадян скористатися моментом, щоб повалити режим. “Коли ми закінчимо, візьміть під контроль свій уряд. Він буде вашим. Це, ймовірно, буде вашим єдиним шансом на цілі покоління”, — написав він у соцмережі Truth Social. Як припускає Politico, американська адміністрація може сподіватися на перехід керівництва в Ірані за зразком Венесуели: Вашингтон шукатиме подібну до тимчасового президента Делсі Родрігес людину, яка буде вихідцем із лав КВІР. “Сподіваємося, що КВІР та поліція мирно об’єднаються з іранськими патріотами та працюватимуть разом як єдине ціле”, — наголосив Трамп.
“Чи ліквідовані глава уряду, президент, керівники парламенту й судової влади, чи вони все ще живі – я не впевнений, чи це зрештою має велике значення для результату. Якщо усунуть верховного лідера Ірану, є інші священнослужителі, які можуть прийти до влади. Якщо скинуть президента Ірану, є інші політики, які можуть претендувати на це крісло. Якщо порівнювати це з кризою у Венесуелі, де непопулярного, дуже корумпованого президента було усунено від влади через акт викрадення адміністрацією Трампа – чи відбулася в цій країні демократична зміна? Ми досі не впевнені, тому що обов’язки керівника країни стала виконувати віцепрезидентка [режиму Мадуро]”, — зауважує в розмові з Суспільним ірансько-американський журналіст, міжнародний оглядач Курош Зіабарі.
Послідовники Хаменеї
Явного наступника Хаменеї не залишав. Роками фаворитом вважали загиблого президента Ірану Ібрагіма Раїсі. Нарівні з ним ще часто згадувалося імʼя одного із синів Алі Хаменеї — Моджтаба. Втім, це було б ризиковим кроком, оскільки однією з вимог Ісламської революції 1979-го було скасування спадкового правління.
Зрештою, тимчасовим новим аятолою став менш відомий претендент Аліреза Арафі, священнослужитель із досвідом роботи в державних установах. Він був довіреною особою Хаменеї та досі обіймав посаду заступника голови Асамблеї експертів та члена впливової Ради вартових, яка перевіряє кандидатів на виборах та ухвалені парламентом закони. Утім, Арафі складно назвати популярним у політичних колах та й тісних звʼязків із силовими структурами він не має.
На думку Сюзанни Мелоні, нова особа аятоли може визначити подальшу динаміку влади, яку має людина у цій ролі. “Підвищення одного з улюблених апаратників Хаменеї увічнить поточний баланс сил, що, по суті, призведе до “хаменеїзму без Хаменеї”, — каже вона. — Можливий повільний перехід, коли публічна присутність верховного лідера зменшуватиметься, а повʼязані з ним сили матимуть все більше автономії. Підвищення клерикального чиновника може зберегти унікальне поєднання релігійної та республіканської влади режиму, але це також створює ризики”, — зазначає Мелоні.
У грудні минулого року на тлі масштабних антиурядових протестів журнал Foreign Affairs опублікував матеріал під назвою “Осінь аятоли” з відсилкою до назви книги “Осінь патріарха” колумбійського письменника Ґабріеля Ґарсіа Маркеса. У ній стверджується: все — від масових протестів до 12-денної війни, яка послабила Іран — свідчить, що влада аятоли слабшає. І від Арафі зараз залежить майбутнє як цього інституту, так і режиму в Ірані загалом.
“Перебування Ісламської Республіки стало для Ірану втраченим півстоліттям. Поки його сусіди по Перській затоці стали глобальними центрами фінансів, транспорту й технологій, Іран розтратив своє багатство на невдалі регіональні авантюри та ядерну програму, яка принесла лише ізоляцію. Водночас він пригнічував та марнував своє найбільше джерело багатства — свій народ, — ідеться у звіті. — Країна все ще має природні ресурси та людський капітал, щоб потрапити до числа провідних економік світу. Але якщо Тегеран не навчиться на своїх помилках і не перевпорядкує політику, його траєкторія залишатиметься траєкторією занепаду, а не оновлення. Питання не в тому, чи відбудуться зміни, а в тому, чи принесуть вони нарешті довгоочікувану весну, чи просто ще одну зиму?”
