Чому в СРСР майже 70 років обмежували святкування Великодня та переслідували вірян
Великдень здавна є одним із найважливіших християнських свят в Україні. Однак упродовж майже семи десятиліть у Радянському Союзі його відзначення суворо обмежували. Комуністична влада неодноразово намагалася заборонити публічні святкування, але українці продовжували дотримуватися традицій навіть таємно, зберігаючи свою духовну спадщину.
Главред з’ясував, якими методами в СРСР боролися з Великоднем і як люди все ж його відзначали.
Чому радянська влада протидіяла Великодню
Релігія розглядалася радянською ідеологією як серйозний конкурент у впливі на суспільство. Тому держава прагнула викорінити християнські цінності як альтернативну систему світогляду.
У 1950–1960-х роках біля церков чергували вчителі та партійні працівники, які фіксували всіх відвідувачів богослужінь. Для студентів це могло закінчитися відрахуванням, а для працівників — втратою роботи. Віруючі ризикували зазнати осуду на зборах, виключення з навчальних закладів або звільнення. У ті часи відкрито сповідувати християнство означало проявляти неабияку сміливість.
Доходило й до абсурдних ситуацій: у школах перевіряли руки дітей, шукаючи сліди фарби від крашанок.
Історики зазначають, що замість релігійних свят влада активно насаджувала радянські — зокрема, Перше травня чи День перемоги. Часто неділю робили робочим днем, організовуючи масові “суботники”.
Хоч у 1970–1980-х роках тиск дещо послабився, офіційного дозволу на святкування Великодня не було аж до розпаду СРСР. Попри це, українці не відмовилися від своїх традицій.
Великодні традиції в Україні
В Україні Великдень поєднує глибокий релігійний зміст із давніми народними звичаями. На другий день після свята відзначають Обливаний (Поливаний) понеділок. У цей день хлопці обливають дівчат водою — це символізує весняне оновлення та симпатію.
Серед молоді була популярна гра “Дзвіниця” або “Кошниця”, під час якої хлопці вибудовували своєрідну “живу вежу”.
Також традиційно водять гаївки — обрядові хороводи, що мають дохристиянське коріння. Серед найвідоміших — “Подоляночка” та “Вербова дощечка”.
Звичай обливання водою бере початок ще з язичницьких часів Київської Русі. Вважалося, що цього дня вода має очищувальні властивості — змиває хвороби та лихе око. Обливали не лише людей, а й худобу, пасіки та землю.
Обливання мало й символічне значення у стосунках: якщо хлопець обливав дівчину, це вважалося знаком симпатії, а у відповідь вона дарувала писанку.
У різних регіонах існували власні звичаї. Наприклад, на Гуцульщині хлопці шукали заховані дівчатами яйця, а на Сколівщині дівчата могли “відкупитися” від обливання, подарувавши крашанку заздалегідь.
