Чому джинси були дефіцитом у СРСР: хто привозив і скільки вони коштували

У СРСР існував цілий культ на джинси. Цей модний і зручний елемент одягу для радянської людини був нібито ковтком свободи та можливістю доторкнутися до Заходу та тієї культури.

Купити джинси у вільному продажі в СРСР практично було нереально. Але люди їх усе ж носили. Кому вдавалося привезти дефіцитний товар – у матеріалі 24 Каналу.

Хто привозив джинси в СРСР?

Оскільки СРСР перебував за “залізною завісою”, виїжджати за кордон могли не всі. Передусім такими щасливчиками були моряки, стюардеси, далекобійники, дипломати, артисти, спортсмени та фахівці, які працювали за кордоном на спільних підприємствах. Власне, вони і привозили джинси в СРСР і потім їх продавали. Дехто займався цим професійно, були такі, що лише зрідка, а деякі налагодили зв’язки з фарцувальниками та лише постачали їм товар, натомість самі нічого не продавали.

Щоправда, купити валюту в СРСР і витратити її за кордоном не можна було. Така діяльність вважалася протизаконною – за валютні операції загрожувала в’язниця. Але ті, хто бував за кордоном, знали, які російські товари там цінують. І вивозили їх із собою, отримуючи за них валюту. Безпрограшними товарами для таких операцій були чорна ікра, горілка “Столична”, шоколад, годинники брендів “Перемога”, “Політ”, “Слава” та “Командирські”. Також за кордоном купували радянські фотоапарати “Зеніт” та компактні моделі радіоприймачів.

За отримані гроші, громадяни СРСР закуповували за кордоном і везли назад додому модний одяг та інші товари. Найбільший попит мали американські джинси, японські магнітофони, італійські чоботи, косметика, записи із західною естрадою тощо.

Однак для дипломатів і співробітників зовнішньої торгівлі та інших осіб, що працювали за кордоном, діяли інші правила. Вони зазвичай отримували зарплату валютою вже на місці та могли купити на неї імпортні товари, які привозили до СРСР.

Також можна було виміняти джинси в іноземних студентів і туристів, які зупинялись у Радянському Союзі. Здебільшого це були жителі “дружніх” африканських і близькосхідних країн. Хто приїжджав часто – вже знали, що тут потрібно, тож привозили із собою за раз по кілька пар джинсів. Студенти, до прикладу, продавши кілька пар джинсів, могли собі заробити суму, рівнозначну стипендії за рік. Ба більше, 10 банок чорної ікри, привезені із СРСР, після продажу за кордоном покривали всі витрати на поїздку, включно з придбаними для обміну речі.

Однак потрапити у товариство іноземців було вже не так просто. Зазвичай дрібні речі вимінювали у гостей студенти або підлітки, оскільки їм не загрожувала кримінальна відповідальність. А ось більші партії товару – зокрема, імпортні джинси, дублянки, електроніку – в іноземних туристів вимінювали чи купували інші посередники: таксисти, покоївки, бармени, адміністратори готелів, гіди.

Чи можна було легко провезти джинси?

Іноземців зазвичай особливо не перевіряли, а ось за своїми на кордоні радянські митники дивилися дуже прискіпливо. Хоча одну пару джинсів, куплених “для себе”, пропускали крізь пальці. Натомість три пари імпортних штанів у валізі однієї людини вже вважались спекуляцією.

Винахідливі матроси оминали цю заборону по-своєму: перед прибуттям у порт вони одягали на себе по п’ять джинсів одночасно, а зверху на додаток до всього натягували формені матроські штани. Дивно, але це спрацьовувало. Найчастіше саме так справжні фірмові джинси і потрапляли до СРСР.

Ще одна відома історія сталася у 1978 році. Тоді знаменитий тренер збірної СРСР з гірськолижного спорту Тягачов намагався контрабандою провести через контроль в аеропорту нечувану на той час партію джинсів – цілих 200 штук. Мабуть, він припускав, що ніхто не доглядатиме коробки з-під гірськолижних черевиків. Проте “контрабанду” виявили, і проти керманича збірної було порушено кримінальну справу. Щоправда, до суду так і не дійшло, оскільки тренер мав впливових друзів. Проте всю партію конфіскували.

Як могли покарати у СРСР за джинси?

За носіння джинсів кримінальної відповідальності не було, натомість могли вигнати з вишу та навіть з роботи. Боролися також у школах – у джинсах не можна було прийти не те що на уроки, а й навіть на шкільні вечори.

А ось за продаж можна було загриміти до в’язниці, оскільки фарцування часто супроводжували спекуляція та валютні операції. За останні й притягали до кримінальної відповідальності. Спекулянтів жорстко карали, призначаючи термін від двох до семи років колонії з конфіскацією майна. Також спеціально для боротьби з фарцувальниками було введено адміністративну відповідальність “за приставання до іноземців”.

Скільки коштували джинси в СРСР?

Оскільки джинси в СРСР було дістати складно, то і коштували вони дуже дорого. Середня ціна якісного американського товару, як тоді казали “фірми”, становила від 200 до 300 рублів.

Щоправда, можна було їх купити і за меншу суму – за 120 рублів. Однак такі джинси були дуже неякісно пошитими, хоча й мали європейське або азійське походження. Іноземні студенти зазвичай продавали по 80 рублів за пару, але купити джинси у них могли лише їхні однокурсники.