Втрачена перлина Волині: історія палацу в Бужанах, який не пережив Другої світової війни

На Волині, у селі Бужани Луцького району, колись височів величний палац, історія якого маловідома. Збудований у середині ХІХ століття, він був справжньою архітектурною окрасою краю. Та війна стерла з лиця землі цю перлину пізнього класицизму, залишивши лише світлини та спогади про її красу.

Історія палацу в селі Бужани тісно пов’язана з шляхетськими родинами Загурських і Ледуховських. Сьогодні це невелике волинське село входить до Луцького району, однак у ХІХ столітті воно мало зовсім інше значення — тут стояв розкішний палац, споруджений близько 1850 року.

Фундатором став Вінцентій Загурський. За переказами, автором проєкту міг бути знаний архітектор Генрик Марконі.

У Бужанах сформувався цілий ансамбль маєткових будівель: головний палац, офіцина, стайні, приміщення для карет і господарських потреб, а також невелика каплиця, що ховалася серед дерев. Палац стояв у центрі розлогого парку, оточеного давніми валами. Територія була впорядкована, прикрашена бузком, жасмином і навіть американськими соснами, що на той час вважалося рідкістю.

Основна будівля палацу — мурована двоповерхова споруда прямокутної форми, одинадцятиосьова, з фасадом, зорієнтованим на північ. Її головний фасад прикрашав портик із чотирьох канелюрованих коринфських колон. Над ним розміщувався гербовий щит із родовим знаком Остоя. Стеля портика була прикрашена ліпниною, а балкон — кованою балюстрадою.

Під високим шатровим дахом, укритим гонтом, містилося безліч кімнат, які вражали розкішшю. На першому поверсі з боку фасаду розташовувалася велика зала — саме вона виконувала роль головної вітальні, а з боку саду — інша, ідентична за розмірами кімната. У ній був камін, а в спеціальній шафі зберігався вівтар — це приміщення також використовували як домашню каплицю.

Інтер’єр прикрашали дивани, дзеркала, столи, вішалки — усе виконане з дорогих матеріалів. Поряд розташовувалася бібліотека, де зберігалися книги й родинні архіви.

У нижніх приміщеннях палацу були кімнати для прислуги та підсобні приміщення. Через широку арку можна було потрапити до центральних сходів, що вели на другий поверх.

Окрему увагу заслуговувала канцелярія — кімната, облаштована різьбленими меблями, оббитими зеленим сукном. Поруч розташовувалася колишня каплиця, яку згодом переобладнали в гостьову. На другому поверсі був кабінет із меблями, оздобленими жовтим шовком, та фортепіано.

Центр другого поверху займав салон власниці дому. Його стелю прикрашала витончена ліпнина, підлога — паркет з інкрустаціями з кількох порід дерева, переважно дуба. У салоні стояли дві кахельні печі, білий мармуровий камін і люстра з оксидованої бронзи. Меблі в стилі Людовіка XVI надавали приміщенню елегантності й витонченості.

Їдальня палацу справляла враження навіть на вибагливих гостей. Меблі тут були в гданському стилі, а на стінах висіли портрети родини Загурських і Ледуховських, серед них — портрет Тадеуша Чацького. Художню збірку доповнювали полотна голландської школи, які вважалися цінними творами мистецтва.

Житлові кімнати розташовувалися в лівому крилі палацу. Там була спальня власниці, вітальні, невеликі салони, облаштовані зі смаком і комфортом. Підлоги були паркетні, декоровані візерунками, стіни — оздоблені шпалерами або фарбовані, а в деяких кімнатах — прикрашені ліпниною.

З лівого боку від головного корпусу стояла офіцина — двоповерхова будівля з гонтовим дахом. На першому поверсі містилися кабінети управителів маєтку, а на другому — п’ять житлових кімнат.

Перед палацом розкинувся круглий газон, обсаджений бузком, жасмином та іншими декоративними рослинами. На північний схід височіли стайня та возівня, з’єднані переходом. Усе це створювало атмосферу впорядкованого й затишного родового гнізда.

Останньою власницею палацу стала Софія Ледуховська. Саме за її часів маєток зберігав аристократичний дух минулої епохи, але доля палацу виявилася трагічною. Під час Другої світової війни будівля зазнала значних руйнувань і більше не була відновлена.

Сьогодні від колишньої резиденції не залишилося навіть руїн. Єдині свідчення її минулої величі — старі фотографії початку ХХ століття та спогади, що дійшли до дослідників.

Палац у Бужанах — це сторінка історії Волині, стерта війною, але варта пам’яті. Його образ живе в архівних матеріалах і легендах, нагадуючи про те, скільки архітектурних перлин втратила Україна у вирі минулого століття.

Матеріал підготовлено на основі статті з сайту «Український тиждень».