Туричани ХХ століття: історія розкішного маєтку, який згорів під час війни

У селі Туричани Турійського району колись стояв класицистичний маєток, який добре ілюстрував, що таке волинський дворик. Сьогодні від нього залишилися лише спогади та описи.

Туричани – село над річкою Турія у Турійському районі Волинської області. Сьогодні тут немає палацових пам’яток, але раніше була садиба, яка наочно показувала, що таке волинський дворик.

Слово «дворик» походить з польської мови (dwór, dworek) і позначає тип приватних садиб, де жила багата родина. Дворик значно пишніший за селянські хати, але не дотягує до рівня мурованих палаців з розкішним декором.

Село відоме з XVI століття, коли належало роду Курцевичів. Історики не з’ясували, коли і за яких обставин воно перейшло у власність Сєраковських, а потім – Крижановських. Польський дослідник Роман Афтанази зазначає, що останнім власником Туричан перед Другою світовою був Тадеуш Крижановський.

У 1806 році тут збудували класицистичний маєток, який складався з центрального корпусу та бічних павільйонів. Головна будівля була майже квадратною, з чотириколонним портиком, який пізніше розширили. На другому поверсі були вікна у вигляді ромбів. Всередині на першому поверсі була широка вітальня, зліва – дубові сходи, справа – камін, а прямо – вихід до столової зали в овальному еркері з колонами. Тут розташовувалися також кабінет власника та бібліотека.

Другий поверх мав аналогічне планування. Зі стелі зали звисала кришталева люстра над отвором з балюстрадою, через який світло потрапляло донизу у вітальню. Кімнати призначалися переважно під спальні, а одна з них через колір стін називалася блакитною. Усього приміщення було застелене дубовим паркетом з орнаментом.

Як пише історик Тетяна Яцеско-Блаженко, у 1862 році гостем маєтку був відомий етнограф, композитор та фольклорист Оскар Кольберг, який записував у Туричанах пісні місцевого населення, зокрема «Туман яром, туман долиною».

Під час Першої світової війни маєток втратив більшість рухомих предметів, мистецьких виробів і цінних пам’яток. Збереглися лише кілька живописних робіт, меблі у стилі Людовіка Філіпа, декілька ікон та найновіші видання бібліотеки.

Навколо двору був парк площею 4 га. Від трьох мурованих брам до головного корпусу тягнулися доріжки. На подвір’ї росли дві групи старих ясенів, липи, кілька ялинових і два каштани. Від берега річки Турії парк відділявся живоплотом, який регулярно стригли.

Маєток згорів під час Другої світової війни, залишивши по собі лише історичні спогади.