За сім років служби такої жорстокості і масовості не бачив ніде, – волинський криміналіст про Бучу
Леонід Пустовіт сім років несе службу криміналіста в Головному управлінні Національної поліції Волині. Протягом цього часу він фіксував сліди та речові докази на місцях особливо тяжких злочинів, скоєних на Волині. Цьогоріч, зважаючи на повномасштабну російську агресію, поліцейський віч-на-віч стикнувся із результатами звірств у Бучі – разом із колегами він працював на місці масового захоронення людей, вбитих росіянами.
В інтерв’ю поліції Волині криміналіст розповів про ранок 24-го, сорокаденне відрядження у Бучанському та Макарівському районах та вражаюче жахливі перекази місцевих, які пережили окупацію.
Я думав, що буде війна, але не міг в це повірити
– Я пам’ятаю ще 23-го лютого було якесь відчуття, що все має статися.
– А чому? У криміналістів таке в крові?
– Аналізуючи ту інформацію, я думав, що буде війна, але не міг повірити, що сусідня країна зможе таке зробити. Прокинувся зранку від дзвінка телефону, нас підняли по бойовій тривозі.
На роботі провели наради, надали інформацію, яка важлива для служби в умовах воєнного стану, і далі працювали відповідно до ситуації.
– У нас були вибухи в Луцьку, ви виїжджали на місця – до аеропорту, наприклад?
– На місце влучання я не виїжджав, але працював трішки далі, де були пошкодженні будівлі внаслідок вибуху. Виїхали, відпрацювали, побачив, як металевий фрагмент прилетів на певну територію. Він був досить немаленький, тоді я зрозумів, яка це сила.
***
Раніше ми з таким не стикалися, були подібні ситуації – вибухи гранат чи інших невідомих предметів, проте такого ще не бачили. Але загалом огляд нічим не відрізнявся від інших, наше завдання – зафіксувати пошкодження, виявити залишки невідомих предметів. Ми це зробили, надалі ці матеріали будуть корисні для розслідування і притягнення винних до відповідальності.
– Розкажіть, чим саме займаються криміналісти? На які виклики ви виїжджаєте?
– Сектор криміналістичного забезпечення слідчого управління працює на особливо тяжких злочинах – це вбивства, ДТП із загиблими чи інші події, що викликають суспільний резонанс. У складі слідчо-оперативної групи ми виїжджаємо на огляд місця і одні із перших входимо у приміщення чи на певну територію, де було вчинене правопорушення. Для чого це? Спеціаліст має виявити сліди чи речові докази до того, як їх можуть, наприклад, зачепити і пошкодити інші учасники процесу, тому важливо бути саме першим.
– У вас є для цього усе необхідне забезпечення?
В нас дуже хороше забезпечення, нещодавно ми отримали найсучаснішу криміналістичну лабораторію, в ній знаходиться уся криміналістична техніка, яка потрібна для документування будь-яких злочинів різної тяжкості. Це допоможе нам ще більш якісно працювати, адже деяких приладів раніше не було. Зараз освоюємо нову техніку, вчимося і вже скоро будемо застосовувати її на оглядах.
– Скільки у вас людей в секторі?
– Троє – я та ще дві співробітниці.
– Вистачає вас?
– Вистачає, ви знаєте, інколи деякі хлопці не зможуть так працювати, як дівчата працюють. Ми працюємо як одне ціле на місцях події, як одна команда. Кожен знає, що йому потрібно робити, не треба двічі повторювати.
За сім років служби такої жорстокості і масовості не бачив ніде
– Повернемося до цих жахливих подій. Пригадайте, коли вам сказали, що маєте поїхати у відрядження в Київську область, ви були готові?
– До мене зателефонував керівник і сказав, що потрібно виїжджати до Києва для належного проведення оглядів на територіях Бучанського й Макарівського районів. Коли вперше по телевізору побачив Бучу, я зрозумів, що для нас сталася дуже велика трагедія.
Разом з ще двома спеціалістами з Луцького і Ковельського районів 12 квітня поїхали, а вже 13 – працювали на місці масового захоронення людей – проводили ексгумацію. У день ми діставали близько 20 тіл, фіксували їх особливі прикмети чи документи, щоб можна було ідентифікувати.
Були там 40 днів. За сім років служби, на які б злочини я не виїжджав, такої жорстокості і масовості не бачив ніде.
– Як ви знаходили ці місця поховання?
– Це було одне місце поховання. Там знайшли дуже багато загиблих, лише ми за чотири дні дістали близько 50, може, більше. Ми бачили сліди катування, бачили, що вони робили з людьми – розстрілювали ні за що. Це просто вбивці, маніяки, інакше їх не назвеш. Маніяки, які отримували задоволення від того, що робили, їм прощення за це не буде.
***
Нам допомагали волонтери діставати тіла з ями, після – перекладали на візок, завозили в палатку і починали працювати. Оглядали тіло, виявляли пошкодження і дивилися, які речі людина при собі має.
Запам’ятав, як дістали ми нашого загиблого військового, який був без двох ніг, він на протезах пішов воювати і загинув. Це мужня людина, будучи на двох протезах, він взяв автомат пішов захищати нас. Це герой!
– Які ще історії вас вражали?
– У Макарівському районі місцеві розповідали, як БТР розстріляв колону автомобілів з людьми, які хотіли сховатися у безпечне місце. Вони були без зброї, без нічого. Вони просто хотіли виїхати в безпечне місце і окупанти ніби дозволили. На авто і був напис «Діти», і біла пов’язка, яку змушували чіпляти росіяни, але за селом їх вже чекав БТР, який почав стріляти по машинах, машини вибухали.
Ми проводили ексгумацію сім’ї, вони згоріли в автомобілі. Це мама була, тато і їхній син, якому – близько 12 років. Все, що залишилось від них – це невеличка коробочка.
***
Місцеві підходили до нас і знаєте, як наші люди, вони ніколи не скажуть, що їм щось треба, але ми не чекали їх відповіді, ми приносили, давали їм сухпайки, вони плакали й розказувати про свої пережиті дні в окупації.
Люди розказували, як знущалися російські військовослужбовці, яке ставлення в них було: хлопців молодих ні за що розстрілювали, забирали, катували, жінок – ґвалтували, людей виганяли з будинків. Що вони після себе лишали – це жах!
***
Оглядаючи один будинок, ми побачили жінку, яка ходила неподалік, підійшли спитати, чи потрібна якась допомога, а вона каже: «Хлопці, мені нічого не потрібно, подивіться, що в мене зроблено, все життя будувала з чоловіком. Ви знаєте, купила ще з осені насіння, щоб посадити, і те забрали».
Насіння!!! Що можна говорити про їх культуру і взагалі. Вони думають, що це залишиться безкарним, я думаю, що ні, настане час і їм буде відплата за це.
***
Село Андріївка також запам’яталося, там дідусь ішов просто по дорозі, виїхали службовці рф, почали у нього стріляти, поранили в ногу. Прийшов фельдшер і сказав, що потрібно його вивозити в лікарню, бо більше доби не протримається, окупанти не дали, дідусь помер…
Сусіди прийшли до його будинку, аби поховати, і ті нелюди ще з танку вистрілили у помешкання, все згоріло. Ми діставали звідти рештки людей для проведення експертиз.
– Ви кажете, що там було багато людей літнього віку, чоловіків знищували, жінок теж, а яке ставлення було до дітей?
– Вони не дивилися, чи це діти, чи жінки, вони просто стріляли, ззаду… в спину… все…
– От зараз, якщо в когось є зниклі рідні, близькі, вони можуть звернутися в поліцію?
– Вони можуть звернутися у поліцію. Відбираються зразки ДНК і ми порівнюємо їх із ДКН виявлених тіл. Так встановлюють осіб загиблих.
– Ви, напевно, підтримуєте зв’язок із своїми колегами, які працювали на Чернігівщині і Сумщині. CNN показали звірства на Київщині, чи відомо вам про речі, які вчиняли окупанти у цих областях?
– Спілкувався з колегами, так само вчиняли звірства і там. Ви ж бачите, їх нічого не зупиняє. Вони хочуть знищити нашу націю, знищують наших дітей, жінок, батьків, їм все одно. Думаю, коли звільнимо свої території, відкриється набагато більше всього, що вони там робили. Зараз такої змоги немає…
У мене є маленька дочка, коли вона підросте, я розповім їй про всі ці страшні події
– Мені здається, вам треба ресурс для того, щоб відновлюватись, який рецепт відновлення у вас?
– Ввечері після роботи – з сім’єю. У мене є дочка, їй три з половиною рочки, вона швидко допомагає мені відновитися. Тільки я заходжу додому, каже: «Тато прийшов, можна тата мучити», то я все забуваю (ред. посміхається).
Коли їй це все можна буде розказати, я розкажу і сподіваюся, доживу і внукам своїм, і правнукам розкажу.
Згадую, як наші бабусі і дідусі нам переповідали про війну, вони казали: «Аби ніколи не повторилася війна». Ми тоді не розуміли цього.
***
Але потрібно далі жити, потрібно працювати, як би не було, все відбудується. З пам’яті, звісно, це не витреш, сотні років люди будуть пам’ятати звірства окупантів, які вчинялися на нашій землі.
– Про що мрієте після перемоги, мабуть, про відпустку?
Закінчиться війна, відбудується все, усе задокументуємо, допоможемо, а тоді вже можна думати про відпустку.
– Коли ви бачите реальний результат своєї роботи?
– Наприклад, вилучив слід і по цьому сліду встановлена особа. Тоді розумієш, що зусилля і старання були немарними. Я знаю, що рано чи пізно від нашої роботи на цих місцях буде результат, працюю завжди на максимум і вимагаю це від своїх спеціалістів.
