Майбутній міністр освіти рухає українську науку зі зброєю в руках: інтерв’ю з директором МАН та добровольцем Оксеном Лісовим

Оксен Лісовий — доброволець 95-ї бригади Десантно-штурмових військ. Займає посаду директора МАН України — на броні. Але Оксена це не зупинило. Саме йому пророкують місце майбутнього міністра освіти України, яке нещодавно звільнилося.

Він уже майже рік бере участь у бойових діях, одночасно виконуючи службові обов’язки керівника. Оксен розповів Вікнам, як почав готуватись до великої війни ще до свого народження, як сьогодні “рухає” наукові дитячі проекти зі зброєю в руках та чому став амбасадором кампанії захисту слуху українських військових громадської організації Відчуй.

— Ви пішли служити добровільно. Скажіть, коли ухвалили це рішення? Пам’ятаєте, де це було і кому першому сказали про це?

— Участь у війні проти імперії, не по своїй волі, я почав брати за тиждень до свого народження. Саме тоді КДБ заарештувало мого батька — ученого, інтелектуала, видатного філософа-логіка, дуже сміливу і чесну людину Василя Лісового.

За свою інтелектуальну діяльність він отримав загалом 11 років тюрем і заслань у Сибір. Відповідно я ріс в атмосфері війни у формі інтелектуального спротиву імперському суїцидальному абсурду, мав чітке розуміння логіки розгортання суспільних процесів та ціннісні орієнтири.

Тож початок збройної фази цієї війни для мене було лише питанням часу. Хотілося лише, щоб це було за мого життя, щоб дітям не довелося займатись цією проблемою.

Усім моїм близьким було завідома зрозуміло, який вибір я зроблю. Вони його, безумовно, підтримували. Діти і дружина сказали, що не поїдуть нікуди з країни, і з першого дня цієї фази війни готувалися захищати Київ.

— Ви служите у Десантно-штурмових військах ЗСУ. Які завдання доводилось виконувати вам?

— Функції ДШВ в цій війні — захоплення й утримання важливих позицій, населених пунктів, об’єктів чи рубежів до розгортання основних військ.

Наша 95-та бригада з початку війни була на Сході, в районі агломерації Слов’янськ — Краматорськ — Дружківка. Мене як добровольця запросили до бригади в травні, оскільки той період, якщо м’яко і без подробиць, був важким.

Хто пам’ятає тодішню карту бойових дій, то вона мала вигляд у тому районі, як роззявлена паща. Нею росіяни хотіли проковтнути відразу всю агломерацію, оточивши донецьке угрупування ЗСУ. Це було б катастрофою.

Нашим завданням було тримати верхню, північну клешню оточення, відтискаючи окупантів від Слов’янська в бік Ізюма. Для них успіх на цьому напрямку був надважливим завданням, оскільки це угрупування ЗСУ було одним із найбоєздатніших, а міста мають високе стратегічне значення.

Вони бісились від нашого спротиву і кидали на цю мету всі сили й засоби. Зараз можна говорити про бої, що велись навколо Довгенького, Долини, Краснопілля, в лісах Святогірського заповідника.

На всіх цих “нулях” мені доводилось бути. Було багато статичної інженерної роботи. Завдання було закопатися, вгризтися в землю і не відступати ні за яких обставин.

Утримувати ці рубежі було важко через домінування росіян в артилерії. Тактику вогняного валу відчув на собі в Долині. Уже внутрішньо попрощався з життям, а тепер шкодую, що не записав аудіо. Бо це ні з чим не порівняти.

Восени ситуація змінилась, почалась дещо інша робота. Штурми, зачистки населених пунктів. Це не набагато легше, але емоційно приємніше. Усе ж таки рух вперед і звільнення своєї землі.

— Служба на фронті та обов’язки директора МАН — як вдається поєднувати?

— Я доброволець, виконую всі бойові завдання командира підрозділу, але не отримую заробітну плату від ЗСУ, а зберігаю своє основне місце роботи.

Службові обов’язки я виконую дистанційно. Відпрацьовувати всі наради, документи та рішення за наявності Starlink і досвіду роботи організації в умовах пандемії — взагалі не питання.

Плюс горизонтальна система управління забезпечує вищий рівень стресостійкості організації. А найголовніше — суперкоманда МАН. Мої заступники та керівники проектів — професійні й ціннісно орієнтовані люди.

Для нас робота — принциповий фронт. Ми не дамо ворогу позбавити наших дітей можливостей інтелектуального зростання і соціального розвитку.

Попри все, ми провели всі заплановані заходи, досягли виконання стратегічних цілей 2022 року. Кількість учнів і педагогів на наших програмах зростає. Окрім того, відкрили видавництво дитячого нон-фікшну.

Запустили інформаційну МАН-платформу. Модернізували експозицію Музею науки на ВДНГ і відкрили його двері для дітей. Запустили першу освітню франшизу Genius Ukraine.

Та навіть експерименти дітей відправили на МКС для досліджень в умовах мікрогравітації. Головне — зберігаємо контакт з нашими учнями, хоч де вони є зараз територіально. Усі вони — наші.

Україна через нашу організацію зберігає зв’язок  і опікується ними. Пропонує їм можливості. Виконує перед ними зобов’язання. Вони мають відчувати, що Україна любить їх, вважає їх своїми. І вони, я вірю, повернуться збагачені новим досвідом, знаннями й мотивацією.

— Поділіться, які освітні проекти зараз у роботі?

— Моя мрія — осередок наукової, громадянської й підприємницької освіти в кожному великому селі й малому містечку. Зараз розроблений концепт малих мобільних освітніх просторів, відібрані методики, сформована команда проекту, розпочата робота з пошуку грантів.

У новому 2023 році сподіваюся розпочати пілот. Також разом з Інститутом філософії розпочато створення унікального простору для дітей, де через осмислене читання книг ми розвиватимемо в дітях емоційний інтелект, креативність і критичне мислення.

Це буде фантастичний простір у фантастичному місці, в самому серці Києва. Авжеж, розвиватимемо розпочаті торік проекти: Програма шкільних космічних експериментів SSEP, олімпіада Genius і ще багато різних нових та добре відомих можливостей для розвитку дітей і творчих активних педагогів.

— На вашу думку, які галузі в українській науці вийдуть на перший план після нашої перемоги? Чи маєте вже стратегію розвитку дитячих досліджень у цьому контексті? 

— Ми як організація, чиїм продуктом є творчі, мотивовані, професійно і ціннісно зорієнтовані, цілеспрямовані, озброєні науковим інструментарієм пізнання молоді люди, прагнемо орієнтувати їх на нагальні та перспективні прикладні проблеми.

Україна в найближчій перспективі вирішуватиме великий масив екологічних та безпекових проблем: перероблювання відходів, знезараження вод і ґрунтів, розмінування, рекреація та ряд інших.

У контексті відбудови країни буде запит на нові будівельні матеріали, зокрема отримані шляхом перероблення, швидкі будівельні технології, нові логістичні й управлінські рішення в галузі будівництва.

Питання інфраструктурних рішень, енергетики, менеджменту будуть суперактуальними. З огляду на нову глобальну і регіональну роль України, зросте необхідність в генеруванні та швидкому освоєнні технологічних рішень в галузі ВПК, авіації та ракетобудуванні.

Інтелектуалізація армії відкриє широкий спектр можливостей для розумної молоді і в технічній, і комп’ютерній, і в управлінській та економічній сферах. Армія стане потужним соціальним ліфтом. 

І, безумовно, з’явиться великий масив гуманітарних проблем — прикладних та екзистенційних. Наріжною буде проблема здоров’я. Війна, на жаль, калічить фізично та психологічно. Часто навіть непомітно для тебе самого.

Це надзвичайний повоєнний виклик. Психологічна і фізична реабілітація, адаптивні технології, протезування, реінтеграція в суспільство бійців, психологічний супровід родин загиблих тощо.

Перелік проблем в соціальній сфері та економіці навіть перелічувати не буду. А ще є базисні філософські питання: пошук сенсів, цілей, новітніх суспільних формацій і принципів взаємодій, переосмислення цінностей.

Генерування на основі цих осмислень нових візій майбутнього та стратегій глобального і локального рівня. І, на основі глобально інтегрованих національних стратегій, формування нових освітніх парадигм для всіх галузей освіти.

Усе це завдання для інтелектуалів. Для нашої молоді. На багато десятиліть. Та великі шляхи з малих кроків починаються. Перших досліджень, іноді наївних. Ближчих до гри, ніж до науки.

Але фокус уваги дитини чи підлітка спрямовується на розв’язання проблем, що поруч, на їхній пошук і водночас на пошук власної місії та конструктивної мети свого існування. От так і граємось.

— Які навички з довоєнного життя вам стали у пригоді тепер на фронті?

— Туризм, спорт, азарт поєдинку, навички життя в природі й невибагливість до їжі та умов. Ще мінімальні технічні навички та уміння облаштовувати простір. На кожному окопі стараюсь хоч кілька “зірок” отримати.

— Як допомагає науковий досвід у військовому житті? 

— Критичне і логічне мислення. Воно ніде не зайве.

— Ви є амбасадором кампанії Чуєш? Плюс. Плюс громадської організації Відчуй. Це про захист органів слуху військових. Розкажіть, чому це важливо?

— Ми схильні недооцінювати своє багатство, поки не втрачаємо його. Моя мама чудова, добра людина, талановитий педагог, зараз страждає від часткової втрати слуху.

В її віці важко користуватись слуховим апаратом. І вона, і ми, її діти та онуки, позбавлені розкоші нормального спілкування. Доводиться постійно кричати. Вона дуже страждає через те, що не бере участі в сімейних розмовах.

А в її віці спілкування — це життя. Така доля очікує багатьох, хто отримав акустичні травми, мікроконтузії та контузії. Здебільшого цьому не приділяють уваги. Особисто я навіть з “нуля” не евакуйовувався.

Про це навіть говорити соромно. Поболіла голова пару днів, слух відновився за тиждень — та й добре. Руки-ноги на місці, голова є, нічого не тече — працюємо. І так не раз і не два. Не лише на “нулі”, а й на полігонах, стрільбищах.

Потім воно вилізе наслідками, але більшість не стане навіть говорити про це, бо, самі розумієте, люди втрачають ноги, руки, життя, а тут у когось у вусі дзвенить… А проблеми, які будуть потім, — то таке.

Вони ж потім будуть, потім і вирішуватимемо. А потім може бути пізно, дорого і довго. Поінформованість і адекватна оцінка наслідків — важлива мета цього проекту, водночас із реабілітацією та запобіганням.

— Правильно розуміємо, що контузія — це завжди травматизм органів слуху. Чи є інноваційні рішення, як можна запобігти цьому?
— Контузія здебільшого передбачає акустичну травму. Захист органів слуху може понизити силу контузії та полегшити наслідки.

Як приклад, розповім ситуацію: нещодавно двоє хлопців зачепили розтяжку. На щастя, вони залишилися живими, але отримали контузійні травми тканин та кісток від вибухової хвилі. Зауважте, від хвилі, а не уламків.

Уявіть собі, наскільки сильною є дія вибуху, якщо вона спроможна розірвати тканини й перебити кістки. А можете уявити, що відбувається з органами слуху, коли вони підпадають під дію такої сили та потужного звуку?

Однозначно, це несе за собою негативні наслідки для слуху військових.

Особисто я часто знімаю навушники, бо вони мені заважають. Водночас звукові фільтри можна використовувати й разом із навушниками, й окремо. Це значно знижує ризики.

— А як працюють ці індивідуальні фільтри захисту? 

— Фільтри спрацьовують, як губки. Блокують (“вбирають” у себе) надгучний звук силою до 160 децибелів. Ось, наприклад, наша з вами розмова — орієнтовно 60 дБ.

Звуки пострілів, залпи артилерії, серії вибухів, розриви снарядів поряд, ударні хвилі — це діапазон від 140 дБ і вище. Наслідки звуків такої потужності — шок, контузія, можливий розрив барабанної перетинки.

Великий плюс таких пристроїв — вони реагують саме на звуковий пік. У нормальних “робочих” умовах абсолютно не заважають, дозволяють чути все, що відбувається навколо, вільно спілкуватися.   

— Ви їх випробовували? Які переваги, якщо порівнювати з тими ж тактичними навушниками?

— Я особисто випробував поки лише на стрільбищі. Це зручно й ефективно. Моя проблема виникла внаслідок того, що, перебуваючи на СП, постійно знімаєш навушники, щоб адекватно оцінювати шуми й розуміти виходи.

Мінометні та РСЗОшні виходи прораховуєш в плані “по нас” — “не по нас”. І навушники цьому заважають, якось ніби вирівнюють звук виходів і польоту.

Ти їх знімаєш, а тут танчик чи СПГ. Від них вихід вслід за снарядом прилітає. Тому такі штуки дуже корисні.

Громадська організація Відчуй уже передає перших 2000 фільтрів штурмовикам, арті, танкістам, ППОшникам та паралельно оголошує збір на нову партію. Тому кожен може долучитись та допомогти захистити слух захисників та захисниць для мирного життя.

— Оксене, чого вам особливо гостро не вистачає з мирного вчора?

— Планування свого життя. День, тиждень, місяць, рік. Дуже важко дається. Зі зрозумілих причин команди доводяться в останній момент. І ти, намазуючи бутерброд, не знаєш, чи встигнеш його з’їсти.

А враховуючи необхідність працювати на двох фронтах, нічого важливого не випускати з поля зору, але при цьому мати проблеми з плануванням… Це підвищує ризики й трохи бісить.

— Найперше, що зробите після нашої перемоги?

— Доживімо до неї. До того часу може багато чого змінитись у пріоритетах. Та й перемога для мене бачиться дещо інакше. Війна для мене не у 22-му почалась і не в 14-му. А в 1972-му.

Те зло, яке ми долаємо зараз у збройній боротьбі, зароджувалося з мільйонів компромісів, слабостей, боягузтва, підлості та дурості кожної окремої людини.

Тому перемогою я вважатиму формування суспільства, де домінують інтелектуальні, високоморальні й дієві люди, а соціальні конструкції, які вони будують, будуть стійкими й до зовнішніх випробувань, і до внутрішньої моральної корозії. От тоді переможемо, заспокоїмось і вип’ємо за всіх живих та полеглих.

Довідково: громадська організація Відчуй з 2011 року системно займається реабілітацією, допомогою, соціалізацією, реалізацією прав дітей і дорослих із порушеннями слуху та їхніх родин, а також плекає культуру турботи про власний слух.