Віктор Сапожніков: “Найголовніше, у моєму розумінні – відчувати, чи ти потрібен людям”

45 відсотків іноземних інвестицій, які отримала Волинь, – частка Нововолинська. У наймолодшому місті області – найвищий рівень середньої зарплати (зокрема, на одному з 34 підприємств –  понад 17 тисяч). Нововолинськ має найкращі показники  щодо  грошового еквіваленту випуску промислової продукції в розрахунку на одного мешканця, працює над реалізацією відкриття нових виробництв, власної електростанції.

Як вдалося донедавна  (зокрема після масового  закриття  вугільних підприємств)  депресивному  місту стати одним з найперспективніших не лише на Волині, а й в Україні, розповідає  в інтерв’ю для  «Волинської правди»  Віктор Сапожніков, Нововолинський міський голова. Він також розмірковує про нинішні політичні реалії, подальші перспективи, відверто відповідаючи на всі запитання, – пише Волинська правда.

«Я завжди готовий до нових виборів»

– Починаючи із  тривіального, як живеться Нововолинському міському голові, водночас  хотілося б попросити Вас, Вікторе Борисовичу, висловитися про те,  з якими настроєм і сподіванням зустрічаєте часопростір перманентної виборчої (у березні 2019 – голосування за Президента, восени – за парламентарів, відтак – місцеві вибори)кампанії, яка де-факто вже стартувала чи наближається до старту?

– Для мене як для міського голови, який вже вп’яте обраний на цю посаду, виборча кампанія розпочинається відразу ж – на другий день після виборів. Тому я завжди у тій перманентній, безперервній  виборчій кампанії. Для мене це не новина. Адже найголовніше – треба працювати.  Які б не були вибори, як би вони не закінчилися,  потрібно працювати.  Якщо  сконцентровувати всю увагу тільки суто на вибори, тоді ти нічого не встигнеш зробити і люди не зрозуміють, чим ти займався.

Тому, відповідаючи на запитання, кажу правду: почуваю себе у відповідній (належній) бійцівській формі. І настрій також оптимістичний.  Є багато задумів.

– У контексті зробленого?

– Звичайно. Багато що вдалося  зробити. І от ці завдання, нові виклики, які постають, додають мені сили й наснаги.

–  Ви разом із Петром Саганюком –  у числі найдосвідченіших  мерів міст обласного підпорядкування. Не втомилися від отої нелегкої владної ноші? Думаєте про кандидатуру вірогідного наступника? Ним стане пан Сторонський? Чи, можливо, маєте намір піднятися на столичний щабель влади, ставши, скажімо, народним депутатом?

– Слава Богу, сил, енергії у мене вистачає. Але всі ми ходимо під Богом. Тому давайте не будемо  забігати наперед і залишимо цю інтригу на майбутнє. А потім  життя усе розставить на свої місця. Принаймні я завжди готовий  до нових виборів,  до наступних випробувань. Найголовніше, у моєму розумінні, відчувати, чи ти потрібен людям. Якщо я буду відчувати, що потрібен, що мені вдається,  що здатен, можу ефективно працювати на тій чи іншій ділянці, значить, я і надалі буду старатися у міру своїх сил працювати для людей.

– Тобто, балотуватися?

– Так. Але куди, це буде відомо пізніше. Як Бог дасть…

Передове місто не тільки на Волині, але й в Україні

– Іноді доводиться чути песимістичну констатацію, що  Нововолинськ, зважаючи на наслідки прискореної ліквідації шахт, припинення функціонування  «Оснастки», бавовнопрядильної фабрики  – депресивне місто, де люди працездатного віку виживають завдяки наймитуванню, заробітчанству у Польщі. Тим не менше, рівень   зарплат у нововолинців – чи не найвищий на Волині. То, може, не варто погоджуватися  з нарікальниками? 

– Такі нарікання мали підстави років п’ятнадцять тому. Як на мене, уже років десять вони просто не мають права на своє життя. Тому що сьогодні Нововолинськ – промислове, передове місто не тільки на Волині, але й в Україні. І ті показники, які ми маємо зараз та тримаємо їх упродовж десяти років, говорять за це. І я з гордістю можу їх повторювати не один раз. А саме…

– Якщо можна, у контексті минулого року.

– Згода. Так-от, у Нововолинську  найбільша заробітна плата в області.  Середня зарплата за минулий рік склала порядку 6 тисяч 400 гривень. Цього року вона буде значно більша.

А тепер, що стосується іноземних інвестицій. Бо інвестиції – це розвиток. Ви от кажете, що закривалися підприємства, як бавововнопрядильна фабрика, «Оснастка». Та зараз я з гордістю за нововолинців, за міську раду і, в якійсь мірі, й за себе готовий сказати, що ми сьогодні маємо один із найкращих в Україні показник інвестицій. Якщо у розвиток Волинської області сумарно вкладено приблизно 267 мільйонів доларів усіх іноземних інвестицій, то з них 117 – на Нововолинськ. Тобто, 45 відсотків  від усієї області наш маленький Нововолинськ  заробив  іноземних інвестицій!  Якщо взяти на одного мешканця,  то цей показник  (щодо обсягів  іноземних інвестицій) перевищує середньо обласний у вісім разів. Місто має перспективу.

Ви згадували про бавовнопрядильну фабрику. Там сьогодні потужний завод, який називається «Кроноспан УA», де середня заробітна плата  на одного працівника – більше  17 тисяч гривень.

– Європа!

– Поруч був розвалений цегельний завод. Там сьогодні підприємство «БРВ-Україна»,  де середня  заробітна плата – порядку 10 тисяч гривень.  Можемо говорити про такі успішні підприємства, як «ХАН-Електробау», фабрика  гофротари. Або навіть  про  м’ясокомбінат. На Волині були три  таких підприємства. Колись один із заступників  голови  ОДА дорікав мені: «Вікторе, навіщо  Нововолинську цей морально застарілий м’ясокомбінат?!» А сьогодні це підприємство – один із найкращих м’ясокомбінатів в Україні. До того  ж, біля нього появилися такі підприємства, як «Пан Курчак»,  яке займається переробкою птиці.

І я можу називати багато-багато подібних  прикладів. Сьогодні в Нововолинську – 34 промислових підприємства. І тому, по промисловій   продукції на одного мешканця (від немовляти – до пенсіонера)  ми маємо по  68 тисяч гривень. Це також найкращий показник у Волинській області, який утричі більше середньообласного.

Хто і чому нагнітає ситуацію?

– Свого часу Ви заявляли, що на базі колишньої «Оснастки» має постати теплоелектростанція, що забезпечуватиме струмом як місто, так і, можливо, деякі довколишні села. Від цих планів не відмовилися?

– Хотів би уточнити:  на базі котельні колишньої «Оснастки» буде електростанція. Оскільки чеська фірма, яка мала  займатися цим питанням, не отримала кредитів від Європейського банку,  то ми вирішили замінити її на іншу. До нас цього тижня вже приїздили проектанти зі Львова. Ми працюємо над тим, як залучити  ще одну фірму. У Нововолинську буде електростанція, без жодного сумніву.

Ми також працюємо над тим, щоб на базі колишньої «Оснастки», виробничі споруди якої викуплені  фірмою «Богдан» (але не використовуються нею),  постало інше промислове підприємство.  Міською радою вже ухвалено ряд відповідних  рішень, щоб прийшов відповідальний інвестор. Та не буду забігати з цього приводу наперед. Адже бізнес любить спокій. Я сподіваюся, що ще 100 тисяч квадратних метрів споруд під дахом будуть задіяні.

– Наскільки мають реальні підстави скарги  щодо погіршення  екологічного стану внаслідок функціонування  «Кроноспану»?

– Скажу так: багато людей, які в місто не залучили  жодної тисячі інвестицій, нічого не побудували, не зробили, реалізують себе на критиці інших.

– Які, свого  часу, так, даруйте,  збаламутили людей у колишньому селищі  Жовтневому (нині Благодатному), котре належить до Нововолинська, що ті відмовилися від будівництва  швейної фабрики? А тепер люди  жалкують…

– Тоді десь 15-17  чоловік  приїхали в селище, стали, перекрили… А інвестор каже: нащо мені той клопіт. І пішов у Сокаль.

– І туди тепер їздять на роботу і з Благодатного.  

– На жаль,  такою виявилася розплата за те, що самі дозволили себе обдурити. Так само і щодо екологічного питання з «Кроноспаном». По-перше, чим займається це підприємство? Переробкою деревини.  Вона повинна бути розмелена, висушена і тоді спресована. Оцей пар пахне деревиною. А хіба, заходячи до лісу, не відчуваєте, як пахне  там сосною, березою… Або  – на пилораму, де також відчувається запах  деревини.  Оцей пар, часто вважають політики, які роздувають конфлікт, доносять людям неправду,  нібито шкодить довкіллю та жителям міста і довколишніх сіл. Але ж є відповідні нормативи, правила. Контролюючі організації жодного разу не виявили якихось порушень зі сторони «Кроноспану».

Інше питання, що екологічна проблема актуальна для деяких інших  підприємств.   Але, мушу сказати, що Нововолинськ завдячує своїм народженням саме шахтам.

– Коли терикони вночі світилися від полум’я, диміли, довкілля часто було в сажі (здається, десь у сімдесятих, чи наприкінці шістдесятих ті терикони зуміли погасити).

– Так. І  дим,  запах сірки. Пригадую,  зимою і сніг був «перефарбований» сажею…Безперечно,  це недобре. Але завдяки саме промисловості, гірничій справі і було побудовано наше місто. Все життя мій батько відпрацював на шахті. Тоді у нас було 9 вуглевидобувних підприємств. І, повірте, шахтарська праця не є екологічно здоровою: силікоз («цементування» легень), серцеві хвороби, радикуліти. У нас також є два ливарні заводи. Так історично склалося. А що, на ливарному виробництві, коли працівникам давали молоко, – це було так собі придумано?  Будь-яке промислове виробництво – це не абсолютно чисті речі. Інше питання, що слід дотримуватися відповідних допустимих екологічних норм.

– У ситуації з «Кроноспаном» екологічна  проблема насправді зумовлена політичною?

– Однозначно. Причому, ще раз наголошу, яку експлуатують люди, які нічого в своєму житті для міста не зробили. Нагадую знову: є  допустимі екологічні норми. І вони в Нововолинську не перевищуються. Але ми не закриваємо очі на екологічну проблематику. У міськраді створено відповідну постійну комісію, що систематично   засідає,заслуховує керівників, виїздить на підприємства. Ми постійно займаємося цією проблематикою. Але деякі політикани (можливо, й проплачені)  нагнітають ситуацію.

– Вістря ударів спрямовані передовсім проти Вас?

– Скажу відверто: проти мене особисто працюють три  сайти в Нововолинську. У  місті є люди, які мають гроші, але не мають влади. І це їх мучить: як так, Сапожніков стільки років працює міським головою, як би його зіпхнути.

«Я не шукаю собі ворогів»

–  Чи вдається Нововолинському  міському голові знаходити спільну мову з обласною владою (з головою облради Ігорем Палицею, новопризначеним головою ОДА Олександром  Савченком, депутатським корпусом облради), з народним депутатом Ігорем Гузем?

– Як на мене,  міський голова має поєднувати ряд якостей. У тому числі – дипломатії, політики, але й  господарки. У першу чергу, я старався  та стараюся бути господарником, а потім – уже політиком. Я повинен усе робити, щоб від цього була користь громаді, яка мене  обрала.  Часом мені не зовсім зручно перед кимось знімати капелюх, «прогинатися», але мушу це робити, щоб у підсумку добитися результату на користь громади. І коли їду до Києва, часом там доводиться «переступати» через себе. Але чиню так, щоб залучити інвестиції, домогтися чогось для  того, щоб оте, як ви казали,  порівняно недавно депресивне місто  отримало ще один стимул для свого розвитку, своєї перспективи. В основному це вдається.

Я не шукаю собі ворогів. Я, навпаки, шукаю собі спільників. Не завжди це вдавалося. Часом мені у верхніх ешелонах влади погрожували.

– Можна уточнити?

– Погрожували, наприклад, коли  я йшов у мери від «Батьківщини».  Погрожували порівняно недавно, коли я не погоджувався з тими підходами, які йшли всупереч Конституції та Бюджетному кодексу (зокрема стосовно профтехосвіти).   Але я все одно знаходив шлях до спільного вирішення цього питання. Не соромився пропонувати сісти за  стіл переговорів, переступити через свої амбіції. Тому, підсумовуючи, скажу: у мене з вище названими особами нормальні відносини. Наприклад І. Палиці я повинен подякувати за шкільний стадіон в Нововолинську. Ці відносини робочі.

– З головою ОДА Олександром Савченком  вже зустрічалися?

– Так. І причому він приїхав до Нововолинська. Це стало першим містом, яке новий голова ОДА відвідав на Волині. Олександр Савченко був у доброму розумінні здивований тими досягненнями, які ми маємо в промисловості. Коли побував на лише деяких промислових підприємствах, він сказав, що починає розуміти: ми неправі тоді, коли кажемо, що в нас, в Україні, все погано, що в нас нічого не робиться, що ми нічого не досягли. Голова облдержадміністрації сказав, що, побувавши на підприємствах Нововолинська, переконався, як багато робиться в цьому місті. Хай, може, не скрізь, але ми йдемо вперед. Він висловив здивування, що таке невеличке місто (трохи більше 50 тисяч жителів) має таку потужну промисловість. Повірте, це робилося не за один рік і не завдяки критиканству, чиїмись виступами, будівництвом якихось майданчиків. Це робилося серйозно і надовго.

– Народний депутат Ігор Гузь, який у ВР представляє й інтереси нововолинських виборців, більше допомагає чи ставить палиць у колеса?

– Я б не хотів, щоб це запитання саме так звучало. Давайте поки що його упустимо. Скажу хіба, що з народним депутатом Ігорем Гузем нещодавно спілкувався. Стараюся знайти спільні точки дотику. Він розуміє, що без співпраці та підтримки міста та міського голови важко буде виграти вибори до Верховної Ради.

– Та все-таки іноді відчувалося , що стосунки Нововолинського міського голови та згадуваного нардепа  далеко не такі, як у нього з головою облради Ігорем Палицею, з яким перепливав хай не Женевське, але принаймні  Згоранське озеро.

– Знаєте, чого ми один одного не розуміли?  В команді Гузя є багато саме тих людей, з якими (я про це казав йому) мені буде важко знайти спільну мову.  Бо вони свого часу з ким тільки не об’єднувалися (у тому числі – з регіоналами), коли хотіли мого імпічменту і я сесію після чергової революції проводив на сходинках міської ради.  Зараз вони – в помічниках у народного депутата. І тому це не сприяло розумінню один одного.  В останній час у мене складається враження, що з принципових питань ми вже зуміли знайти спільну мову. А далі багато буде залежати від того, якою буде позиція Ігоря Гузя.

Нововолинськ + Грядівська, Старолішнянська, Грибовицька сільради і Благодатне

– Нововолинськ має наміри розширити свою територію за рахунок приєднання сусідніх сіл, які поки що не ввійшли до жодної ОТГ? Чи як міський голова не хочете брати на свої плечі зайвий баласт?

– Цим питанням я займався і буду займатися. Але підходи дещо змінилися. Якщо ще два – два з половиною роки тому я їздив й агітував, то зараз цього не роблю. Хочете знати, чому?

– Безумовно.

– Тому що я зрозумів: чим більше агітуєш, тим більше виникає питань у тих, кому ці заклики адресуєш. Тому й не раз замість відповіді звучали до мене запитання: а чого це Ви так нас полюбили, а чи не поглине місто наше село, а чи не закриєте у нас школи та будете возити дітей на навчання до Нововолинська… Хоча, з цього приводу вам скажу: поруч Будятичі, Стара Лішня – і діти в Нововолинськ ходять. У місті краще навчають.

– Школи, випускники яких не спроможні успішно скласти ЗНО, приречені. Це суворо і чесно. «Нульового», неефективного вчителя(і це стосується такої ж школи – чи вона сільська, чи міська) покинуть самі учні. Адже коли раніше можна було купити вступ до вишу, то зараз це набагато проблемніше, оскільки беруться до уваги результати зовнішнього незалежного оцінювання.

– Це зрозуміло. Хоча бувають парадоксальні випадки. Пригадую, під час зустрічі  у Старій Лішні жіночка, депутат місцевої ради, вчителька,  висловлювала критичні зауваження, побоювання, що сільські діти підуть навчатися в місто.  А згодом виявилося, що її  власні діти ходять до Нововолинської школи. Подібна ситуація і щодо дитячих садків. Але, зрозумійте, я  не проти цього. Дотація йде на одного вихованця або на одного учня. Ради Бога. І так повинно бути. Як у Польщі, коли гроші «йдуть» як за хворим у лікарнях, так і за учнем у навчальних закладах.  І тоді все стає на свої місця. Дехто й досі, в навколишніх селах, продовжує людям забивати  голови, що, мовляв, їм тут Нововолинськ набудує промислових об’єктів, забере землю, закриє школу, поглине населений пункт.

Коли ми, наприклад, із Грядівською сільською радою (тоді ще було інше законодавство) вирішили хоча б оформити договір про співпрацю, відразу ж почали ставитися умови: а ви нам школу добудуєте, стадіон (такий, як на території першої Нововолинської школи) для нас побудуєте, спортивні секції відкриєте, дорогу заасфальтуєте, поставите вуличне освітлення, сміття будете вивозити і т.д. Я запитав тоді: а що ви зробите? І почув у відповідь: ми не маємо можливостей, земля розпайована… Я й кажу: бачите, коли земля розпайована, то як же її місто забере у вас?! Ні! І тому я запропонував таку схему: давайте об’єднуватися – і ви будете мати можливість отримувати всі ті послуги, які отримують  жителі Нововолинська.  А саме: в лікарню – будь ласка,  в школу і дитсадок – будь ласка. Вам треба почистити сніг і впорядкувати дороги – в нас є комунальна будівельна організація, яка це зробить. Треба прокласти лінію – так само. Але це буде за ваші гроші і так, як ви вирішите.  А кількість грошей у вас збільшиться, тому що ПДФО (податок з доходів фізичних осіб) залишатиметься у вас. У вас буде староста. Давайте  ми з вами укладемо угоду. Вирішуймо разом! Ми не повинні бути донором для вас, як і ви – для нас.

І ще одне. Минулого року я (як і мери з Червонограда та Павлограда, і кілька народних депутатів) перебував у Німеччині, де теж свого часу закривали шахти. Я запитав у своїх колег з шахтарських міст, як у них відбулося об’єднання громад. Виявилося, у відповідності з тими принципами, про які я вам розказав.

– Але специфіка Нововолинська полягає і в тому, що він має два населені пункти.

– Так склалося історично.  У колишньому Жовтневому (нині Благодатному)  – більше  4 тисяч населення.  Ця громада має всю інфраструктуру: від багатоповерхівок, школи, садочка – до прекрасного Палацу культури. Там є поліклініка на тридцять ліжок денного стаціонару. Все  це утримує сьогодні місто. У свій час (у Жовтневому було дві шахти, які закрилися), якби не місто, селище загинуло б. Люди це пам’ятають. Ми асфальтуємо там дороги, освітлюємо, платимо за це. Тобто, ми підтримуємо селище. Коли я зустрівся з його мешканцями, депутатами, то сказав: у вас є два шляхи. Перший – бути центром якоїсь громади. Другий – бути з Нововолинськом . Іншого не дано. Вони вирішили бути з Нововолинськом.

І тому депутати обласної ради прийняли стратегічний план розвитку території Волинської  області, в якому передбачено (згідно з сучасним законодавством, межі населених пунктів повинні бути сумісні), що до Нововолинська повинні приєднатися Грядівська, Старолішнянська, Грибовицька сільські ради та селище Благодатне. Якщо це буде так (закон досі не підписаний Президентом), як тільки-но Глава держави його підписує, я відразу ж знову розпочинаю цю роботу. Тоді об’їжджаю і кажу: ось є закон, ось є перспективний план, така наша дорожня карта, давайте співпрацювати.

Озираючись у вчора, дивлячись у завтра

– Ви – успішний міський голова, який вміє поєднувати талант керівника і непідробну людяність. У кого вчилися мистецтву керування та ставлення до інших?

– Мені по життю везло. Зустрічались гарні керівники, люди, в яких можна було повчитися. Це стосується і того періоду, коли я майстром прийшов на будівництво Мозирського нафтопереробного заводу в Білорусі.

– Після закінчення інституту в Бресті?

– Так. Хоча я маю дві вищі освіти. Одну – будівельну, другу – економічну. Я – кандидат економічних наук. Захищався за темою, яка мені дуже близька. Єдине, що спочатку я її хотів розвинути у напрямку території пріоритетного розвитку (а це фінансове забезпечення органів місцевого самоврядування). А потім – уже на основі адмінреформи. Я завжди казав селянам, що у нас – одні й ті ж проблеми: шахти і шахтарі, шахти – на вашій території, податки – до вас, проблеми щодо зарплати – до мене. Або водозабір, водоочисні, полігон твердих відходів, або навіть кладовище і т. д. Я їду до вас, ви – до мене. Об’єднаймося!  У нас – спільні проблеми, гуртом, як кажуть, легше й батька бити.

Тому, ще раз кажу, мені пощастило з тими людьми, які зустрічалися на життєвому шляху. Але, якщо мені щось вдається і це дійсно оцінюють люди, то, перш за все, завдячую своїм батькам. Тато, був шахтарем, мама – звичайною працівницею на молокозаводі. Саме від них, від батьків, черпаю силу, віру.

– Серед Ваших успішних попередників – і світлої пам’яті Антон Кривицький? Можливо, зважаючи на його заслуги, варто назвати його іменем вулицю, відкрити меморіальну дошку?

– Згадую добрим словом й енергійного Бориса Гнатовича Сороку (з ним нещодавно зустрічався), і світлої пам’яті Антона Федоровича Кривицького. Та й взагалі – життя вчить: треба прислухатися до людей. Часом, може, й ображаєшся на когось, але потім робиш якісь висновки, рухаєшся далі. До речі, тоді, коли 1987 року А. Ф. Кривицького перевели на роботу до обласного центру, мені, заступнику голови Нововолинського міськвиконкому, запропонували стати першим заступником голови.

З приводу вшанування пам’яті Антона Федоровича, який у Нововолинську упродовж трохи більше трьох років працював головою міськвиконкому, то я – «За». Слово – за громадськістю, депутатами. Коли від мене піде ініціатива, то відразу включаться критикани, обпаплюжуючи добре ім’я, навішуючи ярлики: Кривицький – совєцкий і партійний працівник… Хоча, будьмо відверті, він набагато більше працював у Луцьку. Саме у цьому місті йому мали віддати найбільшу шану.

Я також вдячно згадую теж світлої пам’яті Володимира Івановича Жиброва, мудрого, вольового, принципового керівника, який упродовж 1972—1978 років, будучи фактичним керівником Нововолинська, дуже багато зробив для міста. Він побудував завод-гігант «Оснастку», мав плани щодо будівництва десятої шахти… Хоч і завершив свій життєвий шлях як рядовий оператор котельні. Прикро, що ми часто таких заслужених людей, так незаслужено забуваємо.

– Так неухильно наближаємося до питань совісності, віри… До речі, свого часу письменник-волинянин Віктор Лазарук, будучи атеїстом, тішився, що Нововолинськ – чи не єдине місто, де не було жодного храму. А зараз тут, певне, більше культових споруд, ніж у Володимирі чи Ковелі. Наявність різних церковних громад, амбітних душпастирів сприяє духовній складовій життя міста чи, навпаки, люди мають нагоду чубитися, сваритися?

– У Нововолинську поряд – церкви  УПЦ Київського Патріархату (я, до речі, – вірний цієї Церкви, прихожанин собору; отець Стефан – мій духовний наставник), й УПЦ Московського Патріархату. У нас мають свої храми також католики, греко-католики, є багато євангелістських, протестантських організацій. Повірте, я щороку, мінімум двічі, запрошую священиків, керівників релігійних громад до себе, у міську раду. Їх вітаю, передаю тексти привітань, щоб вони зачитали для своїх парафіян. Ми домовляємося про спільні заходи в місті Нововолинську. Я завжди їм кажу: не сперечайтеся, чия церква чи віра правильніша, адже Бог у нас – один, Біблія – одна. То чому ж ми будемо гріховно намагатися ділити Бога та Біблію?

 – Попереду – нові виклики, суворі, доленосні іспити для всіх нас (нашої держави, кожного з нас). Що дає силу Вікторові Борисовичу Сапожнікову працювати, бути успішним, відповідальним і людяним, залишаючись самим собою?

– Перш за все – підтримка людей, які голосують за мене. А також – віра. У тому числі – в майбутнє Нововолинська, всієї нашої України. І,звичайно, бажання робити добро для людей. Ні, я не претендую на те, щоб мене пам’ятали. Цим не переймаюся. Згадають – подякую, ні – також подякую.

– Спасибі Вам.

Спілкувався Віктор Вербич

Світлини Андрія Мошкуна