Василь Нагорний: «Наш боєць боїться чиновника, а не ворога»

Уже рік волинський адвокат і волонтер Василь Нагорний живе проблемами бійців військового з’єднання, яке завжди було славою Збройних сил України.

Та минулого року 51-шу бригаду розформували, змінили номер на 14, а частину бійців взагалі… судять за дезертирство, – пише День.

Вже повернулися додому після річного перебування у зоні АТО мобілізовані у першу хвилю, названу «дикою», бо багатьох волинських хлопців і чоловіків брали мало не з поля… Та клієнтів і прохачів у Нагорного тільки збільшилося, волонтерити продовжує й далі. З чим же зіткнулися у мирному житті вчорашні воїни, чому вони й досі не можуть, образно кажучи, вийти з війни, та що спонукало Василя на своїй сторінці у «Фейсбуці» помістити слова «Правду про 51 ОМБР не приховати!»? Про це — наша з ним розмова.

«51-шу БРИГАДУ КИНУЛИ ПЕРШОЮ У ЗБРОЙНИЙ КОНФЛІКТ»

У кінці травня у Володимирі-Волинському, де базувалася 51-ша, а тепер 14-та бригада, відбулося судове засідання у кримінальній справі, в якій військова прокуратура обвинувачує у дезертирстві з поля бою понад 20 бійців. Власне, звинувачених було понад чотири десятки, але частина піддалася і підписала так звану «мирову», визнавши свою вину і отримавши умовний термін. Проте понад 20 вчорашніх бійців, яких Василь Нагорний називає «кремінцями», вирішили відстоювати свою честь до кінця. Як адвокат він опікується двома із них. А загалом вже понад рік є «першою юридичною допомогою» для багатьох бійців 51-ї бригади та й інших військових з’єднань, родин мобілізованих, демобілізованих, зниклих безвісти і загиблих. І навіть коли у матері загиблого воїна виник конфлікт з громадянською дружиною загиблого сина, за порадою жінка приїхала найперше до Нагорного…

— Моє волонтерство і занурення у проблеми 51-ї бригади починалися торік навесні з дзвінків бійців, здебільшого це були земляки, з банальних питань: як написати рапорт на медогляд, відпустку?.. Я вже не знаю, де вони і брали мій телефон, — каже Василь. — Потім пішли питання серйозніші: як фактично вижити, повернутися здоровим, отримати допомогу медичну чи психологічну… Відбулася Волноваха, коли розстріляли наш блокпост, і, між іншим, ті, котрі вижили, не можуть отримати статусу учасника бойових дій, бо з незалежних від них причин не мають якогось папірця. Цей трагічний епізод також відіграв свою роль у тому, що про бійців 51-ї почали поширювати думки, наче це лише якісь пияки чи наркомани. Але Волноваха, причини того, чому сталася ця біда на блокпосту 51-ї бригади, також ще чекають свого оприлюднення. Потім були Савур-Могила, Іловайськ, після яких бійці почали ставити політикам і командуванню дуже багато незручних запитань. Думаю, питання 51-ї бригади хотіли закрити її ліквідацією. Але правда про неї все одно «просочується». Бо у зону так званої АТО в перші її місяці відправили у складі цієї бригади мирних волинських хлопців і чоловіків, мобілізованих мало не з поля, хоча були випадки, коли забирали і просто з поля. Казали, що на навчання, а виявилося…

Цю бригаду кинули першою у збройний конфлікт. Її бійці виступили своєрідним гарматним м’ясом, доки оговтувалися і політики, і військові, доки формувалися Збройні сили України. Треба це пам’ятати, дякувати бійцям, вклонятися їхнім матерям і дружинам, які відпустили своїх синів, чоловіків фактично на війну. Бо ж були мобілізовані і хворі, і такі, що мали право на відстрочку… Але дух, настрій патріотизму змушували про це забувати.

«ВИТРИМАТИ ТЕ, ЩО ВИТРИМАЛИ ЦІ БІЙЦІ, НЕ КОЖЕН ЗМОЖЕ»

— Наразі ми маємо на Волині не лише понад сотню загиблих, а й зниклих безвісти. Дякувати Богу, повернулося чимало полонених, але є ще й ті, які у полоні мало не рік. І маємо судовий процес, коли бійців 51-ї бригади судять за дезертирство. Наприкінці липня минулого року 42 бійці в районі Червонопартизанська перетнули кордон з Росією. Вони, розказують, десять днів були під обстрілами, не могли вийняти голів з окопів, не мали вже чим оборонятися, бо «Гради» спалили техніку, але й  не дочекалися ніякої підмоги. З трьох боків —  оточені, а з четвертого — Росія.  Вони рятували свої життя. Після повернення в Україну бійців судили у Запоріжжі, тепер «досуджують» у Володимирі-Волинському. Ви спілкувалися не з одним десятком бійців 51-ї бригади, які пройшли усі гарячі точки на цій неоголошеній війні, знаєте багато неофіційної, так би мовити, інформації. Берете участь як адвокат у цьому процесі у Володимирі. Як ви оціните ситуацію?

— Правду про 51-шу бригаду ми мусимо знати і будемо її знати. Судовий процес щодо так званого дезертирства, на мою думку, дуже важливий момент пізнання цієї правди. Він — як лакмусовий папірець: і далі судитимуть лише рядових, чи все ж згадають і про командирів?.. За два десятиліття незалежної України не було такої кримінальної справи, не буде й надалі, бо ситуація у державі та на фронті таки змінилася. Ця справа показує все: і як відбувалася перша, «дика», мобілізація, і яким було командування. Чомусь ніхто не враховує, що пішли воювати цивільні люди, звинувачення ж їм висувають згідно з воєнним часом, за ситуації, коли б було введено військовий стан. Врешті у Росію таким чином, за таких обставин переходили не тільки з 51-ї, а й з інших з’єднань, проте дезертирами їх не оголосили і не судять.

Для мене бійці 51-ї — це неймовірні люди. Уявляю, якби мене витягли раптом зі звичного мирного життя і необстріляного, мало навченого, без бойового злагодження, озброєння  кинули у вир АТО… Та навіть людей, які служили в армії, неоголошена війна і все, що вона приносить для воїна, заставали зненацька… Але перша хвиля мобілізації на Волині (мабуть, не лише на Волині) — це переважно сільські люди, які звикли підкорятися, які не ставили особливих вимог щодо їжі, бронежилети та каски купували їм родичі і волонтери… І витримати те, що витримали ці бійці, не кожен зможе. Я не одного про це запитував: навіть після всіх поневірянь, принижень, жертв і після фронтових проблем… Чи готові знову іти і воювати за український кордон, за саму українську державу? Більшість каже: готові! Але за умов, що солдатів перестануть зраджувати командири, буде належне озброєння і належний захист і якщо після повернення їх знову не принижуватиме черговий «тиловий щур».

І я зараз не бачу у них ненависті до держави, яка далеко не раз поставилася до них так, як поставилася. Бо є командири, за яких вони горою, мені неодноразово телефонували з гарячої точки і казали: немає вже нічого, ворог спалив усю техніку, немає навіть їжі. Але й відступати не можуть, бо «тоді покарають нашого командира»…

«БОЄЦЬ НЕ БОЇТЬСЯ ВОРОГА, А БОЇТЬСЯ ЧИНОВНИКА»

— Які моменти й життєві історії від бійців вразили вас найбільше?

— Роблю висновок, що агресору в Україні були не так потрібні нові території, як величезні втрати з нашого боку, щоб посіяти масову паніку. І наші воїни гинули, але ж як вони і воювали! Ворог на те не сподівався. А історії… Найбільше вражає те, що боєць пройшов всю Луганську та Донецьку області, усі гарячі точки, в яких міг не раз загинути, він контужений, зранений, у років двадцять з чимось уже списаний… Він не боїться ворога, а боїться чиновника. Мене це, як кажуть, «чіпляє», тому і хочеться таких героїв захищати. Ось наші «запорожці», як їх називають, бійці 51-ї, котрих судять за «дезертирство». Вина їхня в тому, що… не загинули. Тоді б не було питань і проблем.

Є і буде ще не одна сотня справ з приводу так званого самовільного залишення частини. Це коли вояки прибували із зони АТО і тупо сиділи у частині. Хтось відпрошувався у командира, кажучи «Будете їхати знову на схід, кажіть, приїду», комусь набридало пити горілку, бо і таке було, та підстав для залишення частини, і не з вини солдата, було безліч. Формально склад злочину є, а фактично людей засудять, і вони не зможуть бути призвані. Хоча не проти знову служити Батьківщині… То кому від того краще? Друга проблема, з якою нині звертаються бійці, — це отримання статусу учасника бойових дій. А третя наразі — це виплати для скалічених, поранених, визнаних інвалідами. Кошти повинні виплачувати військові комісаріати, і ми навіть отримуємо підтримку у цьому питанні від військової прокуратури. Але якщо коштів у військкоматів немає?!

— Чому, на вашу думку, так борються за справедливість бійці колишньої 51-ї бригади, яких нині судять на Волині?

— Бо вони — цивільні і мирні люди — стали солдатами. І хочуть відстояти насамперед свою честь. Вони ж прекрасно усвідомлюють, що у тюрму їх не закриють. Їх зраджували, забували на позиції, у розвідці. Били — не добили «Градами»… Хочете їх зрозуміти? Поставте себе у їхні умови. Один із військових каже, що після виправдального вироку принципово не буде отримувати статус учасника бойових дій. Щоб не казали, що вони «за пільги» судилися. Це наша, волинська, 51-ша бригада…