«Першу «пташку» я втратив через три дні», – оператор безпілотників 14 бригади
23-річний боєць 14-ої бригади підписав контракт з учбовим центром в Старичах рівно за три тижні до повномасштабного наступу. 1-го березня він вже був у бригаді, в якій несе службу дотепер і знищує ворога за допомогою безпілотних систем.
Все фантастичне з часом стає дійсністю. Коли у голівудських фільмах про майбутнє війни вели за допомогою дронів, здавалося, що сценаристи прикольно придумали. Але саме бійці української армії зробили це реальністю, пише Цензор.НЕТ.
Видання вже розповідало про ситуації, коли оператори дронів зупиняли штурми противника на підходах до наших позицій, тим самим зберігаючи життя піхотинців в окопах. Та й штурми за допомогою мавіків і ФПВ тепер вже не фантастика. А навчаються цьому ті самі бійці, які раніше виконували зовсім інші завдання. Так було і з Василем. Коли він підписував контракт з українською армією, навіть уявити не міг, що згодом буде літати і вражати ворога з неба.
“Коли росіяни вдарили бомбою, мене врятувало те, що я нахилився до батареї розвісити одяг”
– Мій батько – військовослужбовець. Все життя, скільки себе пам’ятаю, він служив в армії. Тому і я вирішив піти його стопами. 24 лютого нас, як зараз пам’ятаю, підняли по бойовій тривозі – ми якраз були в учебці. З того моменту три доби не спали – наряди, наряди, наряди… Я дуже переживав за матір, бо вона залишалася на Чернігівщині, звідки я родом. Вона мені телефонувала і казала, що йдуть колони росіян. Спочатку вони просто проходили повз, а потім почали закріплятися. Як мені розповідали, мало не на кожному перехресті стояло по танку. Ситуація була доволі складна, і я з цього приводу дуже сильно нервувався. Але розумів: зараз роблю все, що в моїх силах, щоб все це припинилося якомога скоріше.
В ніч на 1 березня наш весь курс – а це 124 чоловік, з яких 89 хлопців, інші – дівчата – відправили у 14-ту бригаду. Зранку нагодували, оформили, і на вечір ми виїхали. З 14-ки – одразу на фронт. 1-ий батальйон, 2-га рота, в яку я потрапив, стояв на Київській трасі. Це було неподалік Макарова. Там ми простояли приблизно тиждень або два. Потім розпочався великий марш – посідали на БМП і поїхали. Їхали довго, безперестанку близько 12 годин.
– Ви розуміли, куди переміщаєтеся?
– Ні. Ніхто нічого не знав – куди ми їдемо, що буде далі?.. Це був початок повномасштабної війни. Ми розуміли, плюс-мінус, де зараз ворог. На той час ще дуже часто пролітала ворожа авіація. Як сьогодні пам’ятаю: тільки приїхав, тільки мене розподілили у групу, стали чаю попити, познайомитися – і тут дві ворожі “сушки” заходять на удар. Не знаю, що сталося, але, слава Богу, вони не відпрацювали – пролетіли повз нас. Було страшно, дуже страшно. Перші враження виявилися не дуже приємними. Але я розумів, що це війна. Я добре усвідомлював, що вона почалася ще у 2014 році. Мій батя з 2016-го був у АТО, тому я з цією війною стикнувся набагато раніше, ніж почалося повномасштабне вторгнення.
– Куди ви зрештою прийшли?
– Потім моя рота була у Піщанці Житомирської області, на лісопилці. Ми приїхали вже майже вночі. Я покупався, виправ речі – треба їх повісити на батарею просушити. Заходить перший раз “сушка” – всі попригиналися. Пролетіла. Заходить на другий раз – тоді вона вже не просто пролетіла, як вдарила… Мені життя врятувало те, що я якраз нахилився повісити свою одежу на батарею. Бо якраз переді мною було вікно, а удар прийшовся у сусідню кімнату. Дуже страшно було. Це був для мене перший бойовий приліт від ворожої авіації. Дві віконні рами вдарили по спині, я відбувся подряпинами. У нас тоді були перші “трьохсоті”.
– А перший бій де стався?
– Нас відправили штурмувати ворожий блокпост. Нам це не дуже вдалося, ми відійшли, тому що зустріли переважаючі сили противника – вісім танків та три БМП. Відійшли, закріпилися в посадці, зайняли оборону – все, як положено. Розставили пости і спостерігали. Очікували, що вони підуть на нас, але вони цього не робили.
На початку квітня ми з Житомирської поїхали у Миколаївську область. Там простояли десь місяць. 27 чи 28 квітня ми вийшли з позицій. Ми стояли чисто в обороні, до ворога було півтора кілометра, а перед нами – чисте поле. Там “рускій народ” дуже часто воював між собою. Ми це бачили на власні очі! РПГ один у одного летіли. Не знаю, що у них там за сутички були. Постріли з трассерів… Сам там я вперше побачив, як працює наша авіація. Дуже влучно відпрацювали. Після цього тиждень сидимо собі тихенько – ніхто не стріляє, чайок, кава… Все, як дома.
“Коригував роботу нашого снайпера по ворожому”
– Коли ти почав літати?
– На той час, наскільки я чув, БПЛА не дуже активно використовували з нашої сторони. Так, були пілоти, вони літали, але не так активно, як зараз. Я почав займатися БПЛА в середині літа 2022 року. Командир роти спитав чомусь саме мене: “Літати будеш?” Кажу: “Буду!” І все. Пішов до комбата, він дав дрон. Прийшов назад на позиції і вчився літати.
– Це на Миколаївщині ще було?
– Ні, це вже була Донецька область. Ми стояли по трасі Бахмут-Соледар-Яковлівка. Нагірне трохи вище. Там ми простояли 28 пекельних днів.
– Чому пекельних?
– Тому що порівняно там дуже сильно працювала ворожа артилерія. Авіації їхньої на той час вже майже не було, вертольоти залітали інколи. В основному, по нас била артилерія: 82-ий міномет, 120-ий міномет, танки, САУ 152-го калібру. Плюс “Нона”, 120-ий калібр: один вихід – три приходи. Страшна штука… Хлопці на позиціях тоді вкопувалися в трасу, прямо під неї, хотіли себе захистити.
– Перші польоти на мавіку – що це було за “пташка”? Ти розумів, що бачиш? До цього ж треба призвичаїтися…
– Мені одразу якось дуже легко було. Я починав з “мавіка” другого з чотирикратним зумом. І майже одразу, як я почав літати, ми відбили штурм противника. Він ішов на нас ротою. Ми тоді дуже влучно відпрацювали з міномета, хлопці з підствольного гранатомета навалили, з РПГ. Дуже швидко відбили їхній штурм. І я вже корегував, куди, власне, треба стріляти.
Потім коригував роботу снайпера розривними патронами, тому що знав, де перед нашими позиціями сидить ворожий снайпер. Там був насип з піском, ми його називали териконом. І на нього частенько вилазив ворожий снайпер. Щоб він більше не міг цього робити, прийшов і до нас спец.
– Ти саме з “пташки” вирахував снайпера?
– Я його побачив! Мені розвідка дається дуже легко – не знаю, як воно так виходить. На даний момент це вже досвід, а тоді… У мене був “мавік” другий, в ньому зум, грубо кажучи, ніякий, якщо порівнювати з третім “мавіком”. Приходилося чисто на інтуїції працювати. Я бачив якийсь рух, або кущик, або щось неправильне лежить – я відчував, що на це варто звернути увагу. В основному інтуїція мене не підводила.
Перше моє коригування, можна сказати, і було по тому снайперу. По ньому працювали бригадні снайпери та хлопці з ПГ-25 – підствольним гранатометом. Тоді так влучно попрацювали, що його наступного дня забрали. Він там пролежав день, поки туди постійно працювали, а потім або сам пішов і більше не приходив, або його забрали. Я думаю, що він звідти на своїх двох точно не вийшов. Потім я коригував 120-ий міномет при наступі противника. Не скажу, скільки там полягло противника, але факт в тому, що вони відійшли.
За Нагірним був лісок, і туди заїхало п’ять БМП з піхотою зверху. Буквально зразу після цього піхота у великій кількості почала підходити до краю лісу. Я доповів командиру по радіостанції. Було зрозуміло: щось намічається. По лісу почали працювати наші міномети – і вдало. Я не бачив, як горіло, але звідти виїхали лише три машини. Це був перший вдало відбитий штурм противника за допомогою “пташечки”.
“Першу “пташку” я втратив через три дні”
– Як ти переживав втрати “пташок”?..
– О, це така делікатна тема… (посміхається.) Першу “пташку” я втратив буквально десь за два дні після отримання. Тому що на той час ніхто мені не розповів про дію РЕБів, що воно таке та як з ними боротися. Що робити, коли пропадає сигнал з пультом, що робити, коли мавік просто зносить. Мені розповіли, як злітати, і все – лети. На той час ми ще не анонімізували “пташок”, тому як тільки я злітав, мене на аероскопі бачив ворожий РЕБ. І точку зльоту, і саму “пташку”… Починалося найвеселіше – робота ворожого танка по мені. Два–три постріли, і він затихав. Слава Богу, не було більше, бо я ж знаю, що в конвеєрі танка 20 плюс снарядів. У мене була підготовлена хлопцями позиція, такий маленький бліндажик, виритий під мене одного. Хлопці також стояли в резерві, щоб, коли що, вискочити. І от тільки я туди приходив… Нас рятувало те, що бліндаж був заритий під залізничним переїздом, над нами – великий насип, то ми за ним ховалися.
– Але перші прильоти танкового снаряда – це, мабуть, незабутньо?
– Так, це було буквально десь метрів за 20 від мене. І так влучно кидав, зараза! Він бив одразу, тільки я злітав. Це невимовні відчуття…
– А не було в той момент думок: що я тут роблю? Може, займуся чимось іншим?
– Ні. У мене з самого початку війни цього відчуття не було. Я знав, що потрібно продовжував робити те, що можу. Так я й далі зараз воюю, скажімо так, на ентузіазмі. Якщо не я, то хто?
Першу “пташку” я “вдало” втратив через два дні. Друга протрималася шість днів. Теж “мавік” другий. Потім мені дали “Аутел” з камерою нічного бачення. О, там вже можна було розгулятися! Тому що, по-перше, зум був краще… На той момент я не знав, що вдень не можна користуватися тепловізором, тому користувався, і дуже добре було видно виходи ворожої артилерії. Тоді ми відразу туди відпрацьовували всім, чим тільки могли. Як говориться, я полегшив життя хлопцям на передовій.
– Як далеко ти міг летіти?
– Коли як. Все залежить від місцевості, де працював. Якщо я на пагорбі, а зона розвідки внизу, нижче мого рівня, то можна було залітати і на чотири, і на шість кілометрів. Пам’ятаю, почався наступ у Харківській області, ми стали за Куп’янськом. Тоді наш батальйон прорвав 17 кілометрів фронту, ми зайшли прямо під Орлянське, де була їхня артилерія. Пам’ятаю ворожі перехвати. Артилерія виходить на старшого: “Тут повз мене колона укрів проїхала”. Той відповідає: “Ти що, дурень? Це тил, артилерія – яка колона?!” Ми з командиром дуже сміялися, коли слухали їхнє здивування. Повз нас тоді проїздило багато колон ворожої техніки, тому що вони відходили і відходили. А ми на той момент намагалися не палити наші позиції, щоб утримати рубіж.
Тоді я був більше не оператором БПЛА, цим займався мій колега, який згодом загинув, а я займався підвозом БК, провізії, хлопців на “нуль”.
– Але вас попереджали, що буде така операція, що вам треба буде йти вперед і, якщо вдасться, прорвати лінію?
– Так, нас попереджали. Це був вересень. Більше половини роти зняли з позицій для цього наступу. Я залишився на старих позиціях. Літав, розвідував усе. Коли наші почали рух наступу, то і кацапи вирішили нас штурманути. Тоді ми дуже вдало попрацювали з БМП-1. Підпустили їх дуже близько до себе. Був ранок, ще з “пташки” нічого нормально не видно. Хлопці кажуть: “Бачимо рух – 15 орків”. Я – одразу за планшет, “пташка” полетіла.
За цей наступ було мало втрат. Це дуже добре. Ми були другою лінією цього наступу, а хлопці з 92-ої, 80-ої бригад (якщо я правильно пам’ятаю) штурмували. Коли вони зупинялися на якомусь рубежі, ми займали той рубіж. Хлопці відходили, відпочивали там, і – далі. Ми завжди йшли за ними по п’ятах.
На той момент я думав: все, зараз цей наступ – і все, додому, відпочивати можна буде… Настрій у всіх був бойовий, всі рвалися вперед-вперед, щоб звільнити побільше.
– Розкажи, коли ти вперше почув або десь вже побачив скиди і зрозумів, що так само можеш їх використовувати.
– Про систему скиду я почув десь у січні 2023 року. Я розмовляв з хлопцями – ми ж спілкуємося з іншими пілотами. І вони сказали, що є така штука, яка дозволяє скидати “подарунки”. Спочатку не зрозумів, що там можна скидати, як це робити, що і як працює. Почав шукати по Інтернету, по різних сайтах. І десь із середини січня я активно почав і сам скидати. Все необхідне діставав через волонтерів. Вони мені дуже допомогли.
І згодом я вже підпалив ворожу МТЛБ. Потім зі скиду пошкодив ЗУ-23 – зенітну установку, яка також стояла на базі МТЛБ. Потім відбив ворожий наступ чисто гранатами. Хлопці побачили, що на спостережний пункт йдуть кацапи. Я тоді якраз моніторив трошки інший район, збоку, тому їх не помітив. Хлопці доповідають, вже почалася стрілкотня, кацапи залягли. Ну я що: одразу “Ф”-ку на скид, скид на мавік і помчав. Висота 23 метри – і орку прямо в голову! Так красиво було! Тоді я і 17-ті ВОГи скидав. По два носив. А гранати – по одній. “Мавік” не настільки вантажопідйомний, щоб носити по дві гранати.
З того часу у нас активно розвилося застосування ФПВ, дронів-камікадзе, дронів-бомбардувальників. В нашій бригаді сформували підрозділ суто БПЛА. Активно розвиваються октокоптери. Я був на виставці, де дізнався, що вони можуть нести вже чотири 82-і міни. Я дуже хочу навчитися на ньому літати. Моя мета – літати на всьому.
– Що сталося з твоїм напарником? Ти казав, що він загинув. В якій ситуації?
– Олег, позивний Артист, загинув першого грудня 2022 року, коли нас відправили на штурм Діброви. Тоді він поїхав на розвідку місцевості і наїхав на міну. З чотирьох чоловік вижив тільки один. Там були батальйонний пілот, наш пілот, начальник розвідки (він показував дорогу) і ще один помічник.
– Ви вчилися разом чи він почав раніше?
– Він за спеціальністю механік-водій БТР-80. Потрапив до нас в роту як піхотинець. Потім ми дізналися, що він виступав на “Х-факторі”, з того моменту він і носив позивний Артист. Ми знали, що він робив в ІТ-сфері. Тоді нам сказали, що можна відправити людину вчитися на пілота. Ну, от вибір пав на нього. Він поїхав, десь тижнів два навчався. Приїхав і далі літав.
– Він вчив тебе чи ти його?
– Ми обмінювалися знаннями. Бойовий досвід, те, як воно відбувається тут, на війні, не йде у порівняння з навчанням. Там не розкажуть те, як воно відбувається в бойових умовах. На даний момент я вже займався навчанням пілотів – на “мавіках” третіх. Вже навчив двох, зараз навчаю третього.
Коли ми стали у Куп’янську, був період, коли одночасно працювали сім розрахунків пілотів. Ми, як це називаємо, влаштовували “карусель”: один знайшов ціль, другий вилітає туди з гранатою, з ВОГами, ще з чимось – хто з чим. Прилетів, скинув, залишився спостерігати далі, а той, хто спостерігав, полетів заряджатися. І отак в день 10-15 орків уходило…
– Залишалися на полі?
– Так. Їх навіть ніхто не забирав. Евакуацію “трьохсотих” вони проводили, але не дуже вдало це у них виходило…
– Наскільки вигадлива війна зараз?
– Тепер відбувається війна інженерів – тих, хто дрони конструює, виробляє, плюс айтішників, які роблять програмне забезпечення на всі ці різні дрони. ФПВ – дуже актуальна тема. Зараз в кожному підрозділі повинен бути розрахунок “мавіка” – це мінімум дві людини, і розрахунок ФПВ – це три людини. Завдяки дронам ми виграємо війну – я на це сподіваюся і думаю, що так і буде. Тому що, наскільки показала практика, дроном можна зробити багато чого, чого не зробиш за допомогою артилерії та піхоти.
– Ти вже маєш фах інженера?
– Ні, я ще навчаюся заочно в Чернігівському національному технологічному університеті.
– Який факультет?
– Моя спеціальність – машинобудування. Це токарні верстати, 3D-моделювання різних деталей і так далі.
– Коли ми переможемо, ти повернешся до цивільної професії? Чи залишишся в армії і будеш розвивати технологічні напрямки, які вважаєш актуальними?
– Чесно, навіть не знаю, чим буду займатися після закінчення війни. Як мінімум, для себе вирішив: буду займатися дронами. Припало це мені до душі. У мене таке відчуття, що дрони будуть використовувати і в МНС, і в медицині – багато де їх будуть застосовувати.
Я бачив в Інтернеті, як люди використовують дрони в сфері енергетики – наглядають за високовольтними вишками. Вже людині не потрібно лізти наверх. Підняв дрон, подивився, чи все нормально, і посадив. Чи можна використовувати DJI Master 30. У нього є функція – завдання польотної дороги. Цей дрон має велику зарядну станцію, він з неї сам автоматично злітає, пролітає завданий маршрут, знімає все на відео. А людина сидить за пультом і дивиться на все на екрані або потім переглядає записане відео.
– Ти відчуваєш, що на війні зробив крок вперед? Наскільки вона тобі дала мотивації, досвіду, сил, розуміння себе?
– За час повномасштабної війни, я набрався дуже багато різного досвіду, і розумію, що він цінний, потім буде цінуватися по всьому світу. Тому що жодна з країн Європи та Америки не вела таку війну, з якою стикнулися ми. Тому потім багато хто з наших хлопців будуть їздити інструкторами і будуть навчати весь світ, як правильно воювати сучасними методами. Ми масово використовуємо той самий цивільний дрон для зйомок весіль, і дуже ефективно використовуємо. Можу сказати, що за роки, які я на війні, я зробив крок на сходинку вище, відкрив щось нове у своєму житті.
Автор Віолетта Кіртока
