Олександр Каліщук: «Навіть у свої 85 не відмовляюся від концертів, коли запрошують»

До дня 66-ї річниці Нововолинська журналісти «Бугу» вирішили поспілкуватись із почесним громадянином нашого міста, кавалером ордена «За заслуги» III cтупеня, талановитим поетом та музикантом Олександром Каліщуком.

Скільки років ви мешкаєте у нашому місті?

У Нововолинську проживаю вже 58 років, а переїхав сюди 1959 року.

Чули, що ви  співпрацювали з нововолинськими шахтарями.

Свого часу я організував хор шахтарів – «Народну чоловічу хорову капелу». До її складу ввійшло 60 учасників.  Капела виступала неодноразово  навіть у Києві. Часто писав пісні для капели сам.

Важко було працювати у період Радянського Союзу?

Виникало чимало труднощів: забороняли писати, співати, керувати хором, переслідували. Часто доводилося виконувати власні твори, представивши їх під чужим іменем. Ще у шістнадцятирічному віці провів 4 роки у сталінських таборах. І там, порушуючи сувору заборону, писав вірші, правда, шифруючи їх. Згодом ці поезії мені надіслав один в’язень, сховавши їх у дитячу  скарбничку.  «Книжечку» з віршами віднайшов лише тоді, коли її розбив. Опублікував їх під назвою «За колючим дротом». Такі часи тоді були.

Вам, як людині віруючій, важко доводилось у той час?

У Радянському Союзі релігія взагалі була заборонена. На Паску та Різдво змушені були йти на службу у дальні села. Але, з початку незалежної України,  вже вільно співав у церковному хорі, видав декілька збірок релігійних пісень.

Як ви ставитесь до теперішньої ситуації в Україні?

Я сердитий на людей, що нищать країну. «Вставай, Україно, гуртуйся зі Сходу до Львова…» (співає). У мене немає багато, і я щасливий. А коли ж буде достатньо всім цим численним олігархам? Але я вірю в краще майбутнє України. І саме ця віра мене надихає.

Маєте додаткові пільги за свою творчу діяльність?

Маю право на безкоштовний проїзд по місту..на велосипеді (сміється). Але не користуюся цією можливістю, бо одного разу, коли  все ж таки наважився на безкоштовний проїзд, показав посвідчення шоферу, а той довго читав його і потім відмовив у перевезенні. Та я образ не  тримаю.

Досить часто на вулицях Нововолинська вас можна побачити на велосипеді. Спорт – це життя?

Скільки живу – зі мною завжди велосипед.  Останній подарував на 70 років Віктор Сапожніков.  Хоча лікарі радять рідше ним користуватися, але я не можу так, бо він рятує мене.

Яким бачите Нововолинськ через 50 років?

Кажуть, що кожних 10 років все змінюється удвічі – в кращу або гіршу сторону. Тому надіюсь, що за 50 років наше місто зміниться у 32 рази на краще.

Ви щаслива людина?

На всі сто відсотків. Стараюсь ніколи нічим не журитись, бути оптимістом. І взагалі, планую дожити як мінімум до ста років.

Що побажаєте мешканцям Нововолинська напередодні  його 66 – річчя?

Бажаю бути оптимістами, ніколи не опускати голови донизу та ні на кого не тримати образ.

Яку пораду можете дати сучасному молодому поколінню?

Хочу сказати одне – ніколи не варто йти хибним шляхом. Старайтеся завжди рухатись по прямій.