Оксана Гергель: “Хочу мати сім’ю, гарних діток. Хочеться справжнього жіночого щастя”

Чемпіонка світу з вільної боротьби, срібна призерка чемпіонату Європи, найкращий борець 2015-го року, учасниця XXX Літніх Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро Оксана Гергель розповіла про свої спортивні досягнення та сповістила чудову звістку інтернет-виданню “БУГ”. Яку саме – читайте в інтерв’ю з борчинею.

Ти родом з Іванич. Часто туди навідуєшся?

Останній раз була на Різдво. І зараз я тут не на довго, після Великодня їду в Мукачеве до нареченого. Плануємо зіграти весілля.

О, вітаю! Думаю, тобі пасуватиме біла сукня. 

Сукня вже є, зараз роздаю запрошення. Святкуватимемо весілля на Закарпатті. Спочатку планували в Львові, але там реально всі ресторани зайняті на три роки вперед. А в Іваничах немає можливості розселити всіх запрошених, тому вибрали маленьку батьківщину нареченого.

А з коханим, розумію, вас теж спорт поріднив.

Так, ми з Сашею зустрічалися 5 років, знайомі років з 9. Він в мене також спортсмен, борець греко-римського стилю.

Ти готова до сімейного життя? Борщ вмієш готувати?

Вмію готувати і борщ, і суп. Якщо чесно, то так, повністю налаштована. Мені буде легше, бо Саша завжди перебуватиме біля мене.

І все ж, яких змін чекаєш після одруження?

Зміню прізвище (сміється). Напевно, захочеться трохи відпочити, поїхати кудись за кордон. Але спорту точно не покину. У нас спортивна сім’я, тато чоловіка – тренер. Ми з Сашею будемо тренуватися, як і раніше.

Оксано, чому обрала боротьбу, адже це чоловічий вид спорту?

Взагалі в дитинстві мене мама привела на танці. Заняття боротьбою проводилися в тому ж приміщенні. Тренер був хороший, заохочував нас іграми. Батьки довгий час взагалі не погоджувались з моїм вибором, потім вони змирилися. На перших змаганнях зрозуміла, що це моє.

У дитинстві била хлопців в школі?

Це зараз я дівчинка дуже стримана, а в дитинстві так. Дзвонила директор школи і викликала батьків. Сусіди теж часом жалілися.

Наскільки ти емоційна? Як сприймаєш перемоги, поразки?

Дуже емоційна, поразка завжди є для мене психологічним бар’єром. Завжди плачуся мамі, але це чисто емоції перших 10-ти хвилин. Потім ти усвідомлюєш, що поразка – не кінець світу і все ще попереду. Плакала також від радості, коли стала чемпіонкою світу, коли виграла ліцензію на Олімпіаду.

Тебе запрошували виступати під прапором іншої країни?

Не секрет, що кожному спортсмену це пропонують. Так, були пропозиції після 2015-го року, але я відмовилася.

Наскільки фінансово вигідне заняття боротьбою? У тебе є спонсори?

У мене особисто немає людини, яка допомагала б фінансово. Коли була маленька, сприяв підприємець з Іванич Саша Морозюк, який взагалі не мав відношення до спорту. Він зараз живе в Луцьку. Не мені потрібна допомога, в Іваничах тренуються 30 діток по сім років і їм треба допомагати. Адже дітей треба завезти на змагання, поселити, погодувати. Я впевнена, що не кожен тато може купити своїй дитині спортивне взуття за півтори тисячі гривень. Нам росте гідна заміна, тільки цим талановитим діткам ніхто не хоче допомагати, щоб вони розвивалися. В Іваничах тренер Іван Палій сам всього не витягне, адже у нього є сім’я, діти, внуки. Він везе цих 35 діток на змагання в Ковель за свої гроші, в кожному магазині селища просить кошти.

Була мова про те, щоб виділити для тебе в Іваничах квартиру.

Це питання закрили. У селищі немає новобудов і мене не можуть забезпечити квартирою. З Іванич передали пакет документів на Луцьк, на цьому все й зупинилося.

Титулованим спортсменам дають премії. З 2015-го року їх не отримувала, бо виступала не в олімпійській категорії. Ділити переможців змагань на олімпійську і неолімпійську категорію? Тоді давайте будемо ділити на начальника і на заступника, секретаря, бухгалтера і трьох останніх позбавляти зарплати.

До Олімпійських ігор всім учасникам з Волині пообіцяли матеріальну допомогу у розмірі 25-ти тисяч гривень. Ігри закінчилися, сертифікат в мене на руках, а грошей нема. І вони дзвонять: “Оксано, приїдь в Луцьк на нагородження”. Я кажу: “Мені дорога обійдеться у 100 гривень в одну сторону, передайте нагороди посилкою через “Нову пошту”.

Розкажи про скандал з допінгом, коли тебе звинуватили у вживанні забороненого препарату мельдонію і через це позбавили Олімпійської ліцензії.

Препарат мельдоній призначений для серця, лікар збірної приписував його нашим спортсменам. Він може бути в організмі три роки. Проте цього ніхто не врахував.

За серйозні порушення мені мали б дати 3 роки дискваліфікації, повинна була б сплатити 25 тисяч швейцарських франків штрафу. Проте мене не дискваліфікували, просто забрали ліцензію. Сказали, що можу їхати боротися на третій турнір.

Доза мельдонію вказана не була, нам її прислали тільки після нашого 5-го листа (всього написали 25 листів). У мене виявили 0, 002 грам препарату в той час, коли дозволяється 0, 003 грами.

За місяць до Олімпіади мені повернули ліцензію. Першим подзвонив тато Саші і повідомив, що таки братиму участь в Олімпійських іграх.

Мене поставили не допінг-контроль, це не секрет. Якщо я хворію і хочу лікуватися певним препаратом, повинна написати лист-звернення в антидопінгову компанію. Має були купа довідок, пояснень від лікаря. Тоді в межах місяця вони мені можуть дати дозвіл і повідомити, чи можна це пити.

Виходить, спортсменам хворіти не можна?

Навіть креми для обличчя не купую просто так, завжди перевіряю склад.

Чи підтримували тебе земляки під час допінг-історії?

Був такий журналіст-жартівник у газеті “Волинь-нова”, який написав статтю “Ех, Оксано-Оксано…”, де висловив мені докори через інцидент з ліцензією. В той час писали друзі з Індії, Англії і всі підтримали, а от на Волині навіть не поцікавились моїм коментарем з цього приводу. Перші, хто спілкувався зі мною на цю тему – журналісти газети “Високий замок”. Вони питали мене, чому Волинь так реагує.

Ти особисто знайома з Сергієм Бубкою?

Так. Це людина-легенда, він завжди допомагає спортсменам. Рівних Сергію Бубці зараз немає і, напевно, більше не буде.

Зараз їздиш на змагання?

Нещодавно травмувалася, зламала ребра. Сама від себе чекаю вищого результату кожен раз, а коли ти думаєш не як боротися, а як не вдаритися… то нема сенсу їхати.

Після перемоги чиї вітання є найважливішими?

Першими про перемогу дізнаються майбутній чоловік, так як він переважно на всіх змаганнях зі мною, і батьки. Що може бути краще, ніж теплі слова від найрідніших людей?

Як проводиш вільний час?

Обожнюю повалятися в ліжку перед телевізором. Я дуже люблю море, тепер полюбила гори, бо чоловік з Закарпаття.

У тебе є мрія?

Хочу мати сім’ю, гарних діток. Хочеться справжнього жіночого щастя. Хоча мрія здобути медаль на Олімпійських іграх – вона також є.

Розмову вела Юлія Ховайло, інтернет-видання “БУГ”