«Не втрачати віри – в наших захисників, в Україну, в самих себе» – Андрій Бокоч

В інтерв’ю нововолинському часопису «Наше місто» помічник-консультант народного депутата Верховної Ради України Ігоря Гузя та депутат Волинської обласної ради Андрій Бокоч поділився міркуваннями про ситуацію на Волині, зокрема у сфері освіти, повернення у державну власність Свято-Успенського кафедрального монастиря, що у Володимирі, взаємодією з органами місцевого самоврядування, викликами сьогодення.

Про це пишуть на фейсбук-сторінці часопису.

– Традиційно, перше запитання: що вдалося, що реалізовано, а що ні у депутатській діяльності на четвертий рік війни?

– Хотілось би зробити чимало, але розуміємо всі, в який час живемо. Завдяки певній країні-гній у нас не тільки тривоги, шахеди, втрати чудових людей, а й обмежені ресурси. На початку каденції ми думали про те, як здолати коронавірус, міняли пріорітети, а згодом довелось змінити їх ще суттєвіше…

З того, що вдалось – з мертвої точки зрушилась ситуація із Свято-Успенським кафедральним собором у Володимирі. Храм часів Мстислава вже не в лапах московитів. Вони все ще пручаються, але ходу назад нема!

Закрите питання із будинком Луцька, 24 – колишній гуртожиток, частина майнового комплексу ліквідованого ПТУ №11. Було довго, було непросто, але 32 родини нарешті отримали свідоцтва на право власності і можуть у повній мірі розпоряджатись вже точно своїм житлом.

Вирішено у Володимирі і ситуацію зі станцією переливання крові. Трансфузіологія працюватиме і надалі, це дуже важлива сфера медицини, особливо зараз. Частина приміщення залишається для їх потреб – рівно стільки, скільки було окреслено для повноцінної роботи. Рештою належним чином розпорядиться Володимирське ТМО.

Не спиняються декомунізаційні процеси – у центрі Нововолинська вже нема монумента бійцю нквс, села Петрове та Пархоменкове повернули історичні назви – знову Цуцнів та Видранка. Геть від радянського спадку! Якщо з назвами сіл було спокійно, адже мешканці попри все послуговувались назвами, які передали їм батьки та діди, то з монументом було трохи хейту. Але, як відомо – не можна спинити ідею, час якої настав!

У сфері освіти чимало всього робилось. До прикладу, спортивний ліцей, що у місті Володимирі – комунальний заклад обласної ради – переживає перезавантаження. Нові підходи, нові принципи, нове керівництво. Директор Наталія Хомюк- енергійна, амбітна, вмотивована на результат, ентузіастка. Швидко вчиться, занурена повністю у роботу, вміє відрізняти головне від другорядного, у постійному пошуку. А ще вона не боїться запитувати, радитись, що важливо! Вісім напрямків – футбол, легка атлетика, боротьба, бокс, біатлон, лижні перегони, волейбол, гандбол. З останньої дисципліни головним тренером є колишній помічник головного тренера нашої національної збірної – таки рівень! Вихованці показують гідний результат, привозять з турнірів кубки і медалі, маємо чим пишатись!

Нововолинський центр професійної освіти, де цьогоріч вдруге обраний головою Наглядової ради, показує хороші результати. Єдиний організм – адміністрація, педагогічний та учнівський колективи, працівники закладу працюють на результат, і він вартий уваги! Не чекають – діють, шукають можливості, залучають позабюджетні ресурси, втілюють проєкти. От і на нещодавній позачерговій 51-й сесії Нововолинської міської ради їм виділено кошти на закупівлю спецобладнання – буде по проєкту майстерня вишивки. Закладу цього року виповнилось 70 – росте, адаптовуються до нових реалій, не боїться змін, не уникає викликів. Це із тих, хто не уникає нагоди, аби спробувати, ризикнути – бо кому стукають, тим відчиняють. З такими приємно працювати!

На території як і мого виборчого округу, так і округу народного депутата України Ігоря Гузя, з котрим працюю добру половину життя і дві його каденції в парламенті, є хороший контакт практично з усіма територіальними громадами. Люди на своєму місці – їх теж не готувало життя до роботи у час повномасштабної фази російсько-української війни. Якби не воєнний стан – цього року були би вибори. Відтак працюємо далі, віримо в Перемогу, віримо в Сили оборони, робимо все можливе, неможливе і надможливе, але в межах чинного законодавства. Є виклик, є проблема – шукаємо шляхи вирішення! Ми всі несемо колективну відповідальність перед людьми, що віддали за нас голоси.

– Довгенько, але крапку поставлено у ліквідації релігійної облуди рашистів на Волині, чи ще рано так стверджувати?

– Назад шляху нема. 10 жовтня у Володимирі розпочалося виселення представників упц з Успенського собору – тих, які називають себе не московським патріархатом. І що ж побачили ми всі? А побачили під час опису майна в єпархіальному управлінні працівники виконавчої служби та громадськість цікаві знахідки, які викликали резонанс. Настільки ні разу не московські, що в кабінеті очільника єпархії виявлено герб колишньої російської імперії та сучасної російської федерації. Світлини того двоголового орла, який рускі перейняли в Візантії – так хотіли стати «Третім Римом». За чию ж армію, за чию країну вони молились?!

Далі – світлина випускників Володимир-Волинського духовного училища: на тому знімку юнаки одягнені в … форму, яка нагадує мундири царської імператорської армії XIX століття. І знову запитання – за чию країну та армію молились?! А ікона русофіла і монархіста кронштадського, російського імперської доби, якого рпц назвала чудотворцем. Хто знає історію, той пригадає, що кронштадтський входив до радикальної націоналістичної організації під назвою “Союз Російського Народу”, відстоював монархічні, ксенофобські погляди, був надзвичайно лояльний до імператорської влади.

А виявлені нагороди з георгіївськими стрічками? Велика кількість російськомовної літератури? І знову повторюсь – за яку саме країну, за яке саме військо вони молились? Під стінами храму зібралась групка московитських парафіянок – до чого вони закликали? В одному з луцьких телеграм-каналів прямо у камеру оператора якась жінка кричала, що вона за Україну і за совєцку власть. Як таке можна поєднати? Чи можливі вони разом? Звісно ж, що ні. Численні суди, зустрічі з владикою Матфеєм, очільником Володимирської єпархії ПЦУ – і от крапка. Блаженнійший Епіфаній проведе першу Службу Божу – в стінах історичної реліквії нарешті залунає молитва за Україну українською мовою!

Далі – буде. Нема коли почивати на лаврах. Прикро лише усвідомлювати, скількох людей отруєно московитами. І навіть за стільки років всього лиха, що принесла росія – Сандармох і репресії, Голод і примусові переселення, колективізацію і боротьбу з дисидентами, розстріли Небесної Сотні і тисячі полеглих оборонців, спалені міста і села, знищені школи, лікарні, музеї, будинки і не тільки – люди і далі тримаються за філію рпц\фсб. Як? Чому?..

– Які цьогорічні позитиви можете відзначити в освіті області, що вдалися вам реалізувати, як члену відповідної депутатської комісії обласної ради?

– Перш за все, не закрито жодного обласного навчального закладу! Відтак люди мають роботу, учні – навчання, громади – ПДФО. Ситуація складна, але область все ж таки закриває питання заробітніх плат та енергоносіїв. Хтось скаже – віддати все для військових. Тоді я би запитав: як організувати особливі умови для здобуття освіти діткам з інвалідністю? Як здійснювати догляд та соціалізацію? А здобуття професій – чи країні не треба електрики,будівельники, кухарі, вчителі? Згоден – військові це пріорітет і тут не може бути іншого. Але чи не навчаються у цих же закладах діти захисників? Навчаються і в них в тому ж числі.

Є гарна комунікація із керівництвом закладів обласного підпорядкування, а також й обласної освіти. От нещодавно працювали у Нововолинську із пані Наталкою Матвіюк, реагуємо на виклики, шукаємо шляхи вирішення питань. Я виступаю за належну та взаємовигідну взаємодію органів місцевого самоврядування та закладів обласного підпррядкування. Тут гідним прикладом є Нововолинський ЦПТО. Керівниця установи пані Валентина Іванівна Приступа конструтивно працює і з головою Поромівської сільської територіальної громади Олегом Савчуком, і з мером Нововолинська Борисом Карпусом. Тим більше – обидвоє є членами Наглядової ради, котру очолюю. Це правильний підхід.

З приємного – маємо лауреатів Премії Волинської обласної ради імені Йосипа Васильовича Гошовського. Цього року їх кількість з моєї, до речі, ініціативи, збільшено – маємо десять, додались представники позашкілля та дошкілля. Відтак є не тільки пані Оксана Кот, вчителька історії Нововолинського ліцею № 8 Нововолинської міської ради, чи Валерій Васильчук , вчитель фізики, директор Римачівського ліцею Вишнівської сільської ради Ковельського району, а й вихователька ясел-садка ЗДО №7 “Волиняночка” Світлана Полянська.

Попри труднощі, освіта не стоїть на місці. Відкриваються класи для вивчення предмету “Захист України”, держава іде в цих питаннях назустріч – учні повинні знати ази. Погодьтесь, то необхідно. І не ми – час поставив таке завдання. І дай Боже, аби учням та студентам не знадобилось то на практиці…

– Яким є зміст цьогорічних звернень виборців до вас?

– Є депутатський фонд, з якого можу надавати матеріальну допомогу. На жаль, левова частка звернень стосується саме цього – лікування. Пріорітет – військові, діти, люди у складних життєвих умовах, онкологія. Заявники звертаються як особисто, так і через голів територіальних громад, старост. От мушу відзначити інститут старост як такий. Це вельми вдалий крок. Часто на цих посадах люди, які раніше були головами сільрад, а після створення громад продовжили службу в органах місцевого самоврядування. Вони перші помічники та порадники голів, координатори волонтерських ініціатив, учасники місцевої самодіяльності, організатори толок. Старости втішають людей у скрутну хвилину – відтак часто оформленню пакету документів передує дзвінок чи повідомлення від них.

Є запит на розвиток національно-патріотичного виховання. У квітні цього року відбулась зустріч із міськими головами та працівниками таких центрів, дотичними особами. Завдяки налагодженій співпраці народного депутата України Ігоря Гузя із Союзом стрільців Республіки Литви – парамілітарної організації з більш як столітньою історією ( заснована у 1919 році!), що є третьою ланкою оборони в країні після армії та добровільної Національної гвардії. Стрільці теж мають що у нас запозичити, адже у таких центрах працюють хлопці із бойовим досвідом, які в результаті поранень чи інших важливих причин вже не на полях бою. Хто краще може розповісти, як не вчорашні комбатанти? Так що готуємо візит з обміну досвідом.

– Настрої людей, а ви їх ,безперечно, відчуваєте під час зустрічей з ними, змінилися? Якщо так, то в який бік?

– Не секрет. Втомились люди. Війна виснажує – це відчувається і в розмовах, і в соціальних мережах, і в стрічках новин. Волонтерські збори закриваються повільніше. Виникають тези і про мирні договори, і про здачу територій, і про мовне питання. Який же ми пройшли шлях – від надійного паролю “паляниця” до того, що мова в час війни не на часі, що можна розмовляти мовою окупанта, що треба проявляти толерантність. Та ні, шановні, напроявлялись вже … Як розповідають хлопці з важких напрямків, місцеві не можуть виявити диверсійно-розвідувальні групи орків, що заходять невеликими групами у цивільному вбранні, саме по тому, що не тригерить їх язик. А раніш то таки було лакмусом на свій\чужий.

Та попри все треба вірити в наші Сили оборони. Треба не минати збори. І обов’язково підтримувати воїнів та їх рідних. І Нововолинськ, і Володимир мають свої Стіни Надії – місця болю, бо там портрети тих, за яких рідні так і не знають, як молитись – як за живих, чи … Я бачив обидві – і бачив там обличчя, які, на жаль, впізнавав. На кубах біля міськради шахтарського міста теж є ті, кого знав – наприклад, Руслан Медведь. На чорних скорботних гранітних дошках у громадах – як Тарас Піварчук. В Луцьку – друг Гот, Сашко Машлай, мій добрий друг, один із кращих людей, яких взагалі зустрічав у житті. На рідному Закарпатті…

Мені є за що ненавидіти ворога. І не забуду масовані обстріли, бо і наш обласний центр зазнав лиха. Це моторошно – бачити у вікні шахед, чути вибухи. Ми не такого дитинства бажали нашим дітям…

На завершення розмови хочу побажати усім читачам не втрачати віри – в наших захисників, в Україну, в самих себе. Бо держава – це кожен із нас, а заразом усі ми гуртом. Перемога буде, інших варіантів нема, але то залежить від нас самих, і тільки від нас самих!

Інтерв’ю вів Ігор Лісовий