Назар Максимів: “Найбільші проблеми, то як і скрізь – дурні й дороги, звичайно”
Старолішнянська сільська рада Іваничівського р-ну розташована під боком у Нововолинська.
Місто вважається промисловим серцем Волині, а села довкола нього пожинають через це не тільки вигоду, а й безліч проблем. Сьогодні господарем на території п’ятьох населених пунктів на чолі зі Старою Лішнею є Назар Максимів. Сільському голові – трохи більше 30. Чоловік із того покоління, яке на державу не звикло сподіватися.
Ми помітили Назара Максиміва під час одного з форумів для лідерів сільських громад, що присвячений був пошукам можливостей для залучення інвестицій. Старолішнянський сільський голова з Іваничівського р-ну був серед найбільш активних учасників. А відтак поцікавилися його точкою зору на проблеми місцевого самоврядування на Волині:
– Назаре Володимировичу, ви встигли попрацювати кілька місяців. Не знаю, чи що зробили, а от болючі точки підопічної території уже, напевне, знаєте…
– Їх багато. Найбільші проблеми, то як і скрізь – дурні й дороги, звичайно. А от виокремити варто земельні питання. Ми знаходимося поблизу Нововолинська, багато структур міста знаходиться на території нашої сільської ради. Натомість чимало наших людей працює у місті, на підприємствах, в установах. Разом із тим партнерської співпраці між міською громадою та сільською все-таки наразі нема. Нема так, щоб трохи ми, трохи вони – і спільно проблему вирішили. Нині – ці взаємини між громадами вже більше схожі на перетягування канатів. А раніше – то взагалі було одноосібне витягування коштів зі сторони міста Нововолинська. Мали б переважати партнерські взаємини. Пробуємо це все змінити.
– Громада Старої Лішні, очевидно, вирішила стати осторонь децентралізації. Маєте власне бачення цих перспектив?
– Моя особиста думка щодо об’єднання – село має єднатися із селом. Рівнозначні, нерівнозначні, з грішми, землею, людьми… – це певне коло ідентичних проблем. Місто дещо по-іншому до цього ставиться. Воно не бачить у селі перспективи. Кілька місяців після виборів минуло. Змінилися керівники органів самоврядування. Мали б десь зустрітися, висловити один одному пропозиції… – такого нема. Разом із тим у нашому районі з’явилися хороші нові сільські голови, молоді хлопці. Це і Грибовиця, і Морозовичі, і Мовники… То люди, які по-іншому мислять.
– Нові керівники є. Громади дали їм право впроваджувати зміни. А що гальмує сьогодні ці процеси?
– Біда в тому, що саме нам, сільським головам, до сьогодні у більшості не дають приймати важливі рішення щодо розвитку нашої ж території. Найчастіше кажуть: програми є, ви проявляйте ініціативу, а рішення прийматимуть інші. Це зроблять десь там… Це – погано. Ініціатива – наша, то й рішення мають бути нашими, а держава, область чи район повинні просто координувати нашу роботу. Підказати, що добре, а що – не дуже, як ліпше зробити. Гроші треба всім, ніхто від інвестицій не відмовиться. Такі одиниці, як сільські ради, треба зробити самодостатніми, а тоді вже з ними працювати на рівні партнерів. А що візьмеш із банкротів і дотаційних структур?
– Але є такі сільради, які не можуть бути самодостатніми. І є такі голови, які демонструють небажання працювати. Це ж правда…
– Ви самі сказали: люди не хочуть працювати. Громади повинні оцінювати за ділами.
Олена Лівіцька.