Кожен російський військовослужбовець має знати, що інформацію про них уже зливають їхні ж колеги, – Привид Києва
За два тижні повномасштабного наступу росії на Україну пілоти васильківського аеродрому збили більше ніж 20 літальних апаратів, через що і виникла легенда про Привида Києва, який захищає столицю та Україну.
За інформацією ЦЕНЗОР.НЕТ, екілька днів тому легендарний Привид Києва точними авіаударами знищив російський командний пункт. Як виявилося, інформацію про його розташування українській розвідці злили самі росіяни.
На пресконференції російських пілотів, які потрапили до нас у полон, було сказано, що під час катапультування підбитих російських льотчиків не розкриваються парашути – їх укладають таким чином, щоб вони не рятували життя військовослужбовцям країни-окупанта. Тобто кожний виліт в Україну – квиток в один кінець. І до пілотів командування російської армії ставиться так само, як до піхоти та танкістів – як до розхідного матеріалу.
У перший же день повномасштабного наступу Росії на Україну в небі Києва з’явився Привид – так охрестили винищувач, який щодня збиває ворожі літаки. Перший же повітряний бій закінчився тим, що український пілот виконав віраж над збитим ворожим літаком на землі, пересвідчившись, що той таки знищено.
Журналісту видання вдалося поспілкуватися з одним з пілотів васильківського аеродрому. Можливо, він і є тим самим Привидом. Але поки не можна називати ані його прізвища, ані показувати його обличчя. Це відбудеться після нашої Перемоги.
“Уся ця “славетна” армія не в змозі планувати дії“
Саме Привид Києва точними ударами авіабомб знищив командний пункт росіян. Про його розташування українська військова розвідка знала. А пілот чітко знищив ціль.
– Керівники Росії вже зрозуміли, що війна програна, – розповідає льотчик. – І тому нам почали зливати інформацію і про те, де розгортаються командні пункти, і про найбільш активних генералів, які приїздять на позиції. Ми вже маємо багато прикладів таких зливів.
Останні років двадцять у російській армії відбувається “зворотня селекція та деградація еліт”, як вказує Питирим Сорокін, американський соціолог і культуролог. Високі посади обійняли недалекі люди. Вони не вміють командувати військом, нерозумно ведуть людей вперед. А ті з них, хто більше мотивовані та мають справжній бойовий досвід, брали участь у сирійській кампанії та в інших військових конфліктах, намагаються бувати на позиціях, розбиратися в ситуації, наводити порядок. І саме інформацію про них почали нам надавати. А ми тільки раді. От і днями, завдяки таким даним, були знищені колона техніки і командний пункт. Ми відпрацювали по отриманих координатах. Вони були точні.
– Наскільки для вас важливо знешкодити ще й високого командира, великий військовий чин?
– Треба знищувати не тільки генералів та аеродроми, а й систему керування. Сам по собі генерал цінності не має. Це лише ланцюг системи управління, який включає в себе органи управління, пункти управління та систему зв’язку. Навіть маленький підрозділ, яким добре управляють, може діяти доволі ефективно. Коли ми розвалюємо систему управління, падає вся система, і після того їх, як кошенят, мочать наші добробати та тероборона. Ми ж добре бачимо, що вся ця “славетна” російська армія не в змозі планувати дії. Коли це зрозуміли керівники російської армії, почали особисто приїздити до підлеглих. І ми їх тут накриваємо.
– Ви з першого дня повномасштабного наступу вилітаєте на завдання?
– Так, весь наш склад працює. Навіть командир частини літає, як звичайний льотчик.
– На Васильків напад було зроблено в першу чергу, зранку 24-го лютого…
– Але наші літаки вивели з-під удару, тому що ми заздалегідь, за даними розвідки, готувались до можливого наступу. Літаки та особовий складі були розсереджені на різних аеродромах. Техніку та особовий склад захистити нам вдалося. Та, що залишалася на аеродромі Василькова, була виведена з-під удару та піднята в повітря.
– Особисто ви вилітаєте на бойові кожного дня?
– Перший тиждень працювали вкрай напружено. В середньому з кожного аеродрому виконувалося по 5-6 вильотів кожної доби.
“Кожен з васильківських льотчиків – той самий Привид Києва“
– Скільки у вас на особистому рахунку збитих ворожих літаків? Ведете таку статистику?
– У бригаді ведеться журнал бойових дій. Єдиний. У нього і заносяться всі результати наших вильотів. Ми працюємо в умовах, які відрізняються, до прикладу, від роботи піхоти. Наше основне завдання – знищення повітряного противника. Нас підіймають, наводять на ціль, яку ми можемо не бачити. Після виконання атаки виконується відхід. В перші дні війни відбулося два ближні повітрянІ бої. Один – 24-го лютого, коли два СУ-25 атакували Київ. А потім стався нічний ракетний бій з винищувачем.
Коли літак, навіть підбитий відходить, його прикривають. Якщо ми прямуємо за ним, самі стаємо ціллю. Тому після відпрацювання важливо вчасно вийти з бою. Супроводжувати підбитого ворога – ризикувати собою.
– Визнайте, що ви – саме той Привид Києва, якому вдячна вся країна!
На це співрозмовник розсміявся:
– Кожен з васильківських льотчиків – той самий Привид. Зробіть вже нам такий шеврон! Ми будемо з гордістю його носити.
Льотний склад нашої бригади розкиданий по різних аеродромах. Так само тут у нас працюють пілоти з інших бригад: івано-франковської, луцької, миргородської та інших. Васильківська бригада – останній бастіон. Поки ми тут є, росіяни не можуть літати в центр України. Вони самі добре знають, що як тільки сюди хтось прилетить, підніметься українська авіація і дасть гідну відсіч.
– 25го лютого зранку над залізничним вокзалом в Києві було помічено кілька винищувачів. Вони ішли низько-низько…
– Це ви бачили наших васильківських винищувачів! Вони ішли на лівий берег, в район Вишгорода. Там низько над берегом вийшла пара СУ-25. З ними відбувся той самий ближній повітряний бій. Льотчик одного з ворожих літаків не впорався з управлінням і врізався в землю.
Після тижня зухвалого нападу на нашу країну, ЗРВ – зенітно-ракетні війська, які з першого дня добре працювали по російській авіації, почали діяти ще більш ефективно, допомагаючи нам. Завдяки цьому, значно збільшилися втрати ворога, а у нас їх стало менше.
Ми маємо вимагати закрити небо над Україною – щоб Європа нарешті це зробила. Як би ми ефективно не працювали, як би не збивали ворожі літаки, в Росії все ж їх в рази більше. І це той випадок, коли кількість має значення!
– Але ж пілоти також мають властивість “закінчуватися”. І вони не можуть не розуміти, що виліт в Україну – квиток в один кінець. Більшість з них не повертаються на базу. Чому ж вони продовжують сідати за штурвал?
– Бо, думаю, будуть визнані дезертирами. Бояться, що посадять за невиконання наказу. Не виконати бойовий наказ насправді – сильне вольове рішення. Не кожен на це здатен. Льотчик, який сідає в літак, думає і поводиться як людина рівно до того моменту, як береться за штурвал. Після цього він стає інструментом. Як скальпель хірурга. Думок немає, лише ціль – виконати завдання. Так виховують і навчають пілотів в усьому світі. По собі скажу – на бойовому вильоті не страшно. Головне – сісти в кабіну і запуститись. Рівень підготовки саме до цього призводить. Усе робиш автоматично.
А ще вони можуть боятися. Боятися за свою родину, яка залишається там, в Росії, заручниками, поки їх батько та чоловік виконує злочинний наказ. Кожен з них прекрасно розуміє, що станеться з його сім’єю, якщо він відмовиться вилітати. В такому випадку страх за родину набагато більший, ніж за себе.
– Як будуть розвиватися події далі? Як думаєте?
– Першу фазу війни Росія програла. Нею командували паркетні генерали. Тепер, як ми вже бачимо, в Україну почали присилати тих людей, які реально вміють воювати. А їх вже здають. Аби припинити війну, нам потрібно перебити найбільш підготованих керівний склад противника. І ми вже це робимо. Нам на правах анонімності злили дані кадировських ватажків. Усі дані підтвердилися. І ми ефективно відпрацювали.
– Ці дані нам передають ті, хто співчуває Україні, хто намагається нам допомогти хоча б в такий спосіб, – додає розвідник Роман, який співпрацює з українською авіацією. – Ви ж самі чули, як на пресконференції полонені російськи льотчики розповідали, що знають про випадки, коли при катапультуванні з підбитого літака у них не розкривалися парашути. Через це вони і розбиваються замість того, аби рятуватися. Вивчаючи місця падіння ворожих пілотів, ми неодноразово пересвідчувалися, що вони загинули саме через це. У нас дві версії, чому це стається. Перша – наказ фахівцям інженерно-технічного складу армії противника, щоб підбиті не потрапляли в полон до нас. А друга – можливо, це роблять спеціально, співчуваючи нам. Така внутрішня диверсія. Вони самі допомагають знищувати нападників на Україну. І всі ці дні я постійно згадую слова нашого Пророка – Тараса Шевченка: “…і на оновленій землі врага не буде, супостата…” Його слова мають справдитися!
